«Нехай буде літера «П»: як іноземців вразив текст, де всі слова з однакової букви

Віктор СКРИПНИК

Розмовляйте українською, шануйте й оберігайте рідне слово. Інакше кремлівський диктатор прийде вас рятувати, бо ж розмовляєте такою мовою, як він

На п’ятий рік у нашому місті продовжує звучати мова тих, хто нас вбиває.
Пропонуємо читачам, зокрема тим, хто говорить на мові кремлівського убивці, ознайомитися з незвичним текстом.
Іноземці сказали, що це — геніально! А яка ваша думка?

Спілкування на мові агресора дехто пояснює тим, що вчили в школі, в інституті, розмовляли на роботі. Переселенці кажуть, що в них вона домінувала. Є ще один аргумент: «Какая разніца?».

Це про дорослих. А діти, підлітки, молодь? Де вони вчили «этот язык», який на п’ятий рік війни чути на вулицях міста, у магазинах, транспорті, та будь-де?

«Разговарівают» на «язикє» кремлівського убивці

Під час війни дискусії про мову загострилися неспроста. Кремлівський диктатор тому й розпочав війну, щоб «захистити» тих, хто розмовляє російською. Він же постійно це повторює! Глухим треба бути, щоб не чути.

Дивно, що на це не зважають ні дорослі, ні діти. Продовжують «разговарівать» на тій само мові, що й кремлівський убивця.

Така в них позиція. Живе в Україні, а розмовляти мовою українців не хоче. Але це тема іншої розмови...

Далі пропонуємо обіцяний текст. Прочитайте — не пошкодуєте.

Розмова чотирьох у вагоні потягу

Під цим текстом значиться підпис професора-мовника Панаса Столярчука. Він надрукував його в тижневику «Українська думка» в Лондоні. Принаймні така інформація поширена в Інтернеті. Не так важливо, де про це сказано. Головне в іншому — у суті тексту.

Автор розповідає історію про оригінальне оповідання, всі слова в якому починаються з однакової літери. У тексті майже 200 слів і в кожному з них однакова перша літера — «П».

Професор звертає увагу, як сприйняли такий текст іноземці. «Геніально! Незрівнянно» — ці слова із захватом вигукнули англієць, німець й італієць після озвученої розповіді. та ще й почали аплодувати.

«У купе потягу Львів — Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць, — так починає свою розповідь професор Столярчук. — Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Заговорили про мови: чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:

— Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу англійської мови по всьому світі. Англійська мова — мова Шекспіра, Байрона, Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.

— Ні в якому разі, — гордовито заявив німець. — Німецька мова — це мова двох імперій: Великої Німеччини й Австрії, які розташовані на більшій половині Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова мас світове значення.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

— Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова — це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.

Українець довго думав і нарешті промовив:

— Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої самої літери?

— Ні. ні, ні! Це ж неможливо, — відповіли англієць, німець та італієць.

— На ваших мовах неможливо, а нашою — просто. Назвіть якусь літеру, —звернувся він до німця.

— Нехай буде «П», — сказав той.

«Перший поцілунок»

— Добре. Оповідання буде називатися «Перший поцілунок». Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення:

— Приїздіть, пане Павле, — писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич, — погостюєте.

Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.

Потім під'їхали поважні персони — приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки — премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.

Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.

Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!