Таїса Славінська: «Будемо доводити, що українська класика набагато краща і популярніша»

Валентина КИРИЛЬЧУК

Головна режисерка Вінницького театру імені Садовського Таїса Славінська у інтерв’ю «20 хвилин» розказала про акторів балету, які пішли на фронт, волонтерство і маскувальні сітки, які у підвалі театру плели майже всією трупою, благодійні вистави у бомбосховищі та виступи у військових частинах, прем’єри, які відбулися попри карантин і війну, та ставку на все українське у новому сезоні.

«Коли почалася повномасштабна війна, Вінницький академічний музично-драматичний театр імені Миколи Садовського попри все творив і залишився із глядачами», — колись будуть читати у архівах та вчити на уроках історії наші нащадки.

Зараз садовці готуються до відкриття нового 89-го театрального сезону, який 8 вересня о 17.30 розпочнеться рок-оперою «Біла ворона».

А ми разом із головною режисеркою театру імені Садовського, народною артисткою України Таїсою Славінською пригадуємо головні події, якими запам’ятався попередній 88-й сезон.

Відео дня

Для садовців він став одним із найскладніших. Із втратами легенд театру і місяцями вимушених перерв, та водночас — із особливою єдністю та силою, яка допомогла вистояти і попри все продовжувати творити, у найважчий час надихаючи глядачів та захисників.

П’ять прем’єр і нескінченні випробування

— Нескінченні випробування, війна, ковід — на жаль, мало чим добрим для нас, держави і українського мистецтва відзначений цей час. Ми навіть не змогли по-людськи закрити 88-й сезон. Орки, які будуть прокляті на віки вічні, обстріляли нашу рідну Вінницю, а я мала ще й особисту трагедію — саме у той день, 14 липня, ховала мамочку… Через загальну жалобу фінальну виставу, яку мали грати 15 липня, ми перенесли на осінь, — ділиться Таїса Славінська. — На фоні всього болю та випробувань, які ми всі пережили за цей час, творчі досягнення дещо стираються. Життя розділене на «до» та «після» і переповнює відчуття, що у стані повномасштабної війни ми живемо не місяці, а більше року… Та все ж, якщо підбивати підсумки, минулий сезон у нашому театрі, незважаючи ні на що, виявися дуже плідним — ми представили 5 прем’єр. Відкривали сезон 9 вересня театралізованою постановкою «Terra Incognita» разом із нашими друзями-зірками: солістами Національної опери України, дивовижним тенором, народним артистом України Андрієм Романенком і баритоном, заслуженим артистом України Олександром Мельничуком, відомим актором театру та кіно, заслуженим артистом України Валерієм Астаховим, акторами Вінницького театру ляльок та солістами Вінницької філармонії Іриною Швець і Герардом Карпенко.

До запровадження жорстких карантинних обмежень також встигли презентувати яскраві прем’єри: масштабний мюзикл «Ромео і Джульєтта» поставив Тарас Мазур, а виставу про сімейне життя «ШvЛ» — Григорій Сиротюк. Наступні дві прем’єри мали відбутися 24 лютого і у Міжнародний день театру, але, звісно, через початок повномасштабної війни все перенесли. Поступово поновлювати роботу ми почали у квітні. Спершу із безкоштовними благодійними виставами для вимушених переселенців та вінничан виступали у майже бомбосховищі — безпечному просторі молодіжного центру «Квадрат». А коли відновили роботу малої та великої сцени, порадували глядачів прем’єрами комедії «Чай з м’ятою чи з лимоном?» Григорія Сиротюка і трагіфарсу у стилі танго «Це і є любов?!» Оксани Бандури.

— Крім цього, взяли участь у всеукраїнському фестивалі «Вересневі самоцвіти» у Кропивницькому та онлайн-показом вистави «KVITKA» підтримали тимчасово окупований Херсон і міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії», а також спільно з Харківським академічним театром імені Шевченка та вінницькими лялькарями презентували драму «Хлібне перемир’я» режисера Олександра Ковшуна. Ми щиро вдячні вінницьким глядачам, які не здавали квитки і терпляче чекали нашого повернення на сцену. Це дуже цінно для нас! Ми дуже щасливі, що у нас є такі віддані шанувальники у Вінниці, а також багато нових друзів, якими стали вимушені переселенці. У рідних містах вони ходили у свої театри, на своїх улюблених акторів, а тепер пізнають наш театр і після кожної вистави говорять багато теплих слів. Дуже пам’ятним і щемливим особисто для мене був момент, коли ми грали виставу «KVITKA» у «Квадраті». Із біженцями із Маріуполя й Харкова, які втратили дах над головою і взагалі все, що мали, ми тоді просто стали кружечком, обіймалися і плакали… Настільки сильним було відчуття цієї єдності, непереможного українського духу!

Про передчуття війни і легенд театру

— Неспокій на душі через загрозу війни я насправді відчула ще взимку, коли під час невеличкої відпустки ми з дочкою поїхали у Париж погостювати у друзів та походити по музеях, коли немає великої кількості туристів. Вже тоді наші знайомі за кордоном казали, чому тікають дипломати, відкликають послів і Штати, і Великобританія — звертали увагу, що готуються до війни. Тоді серце йокнуло, що я не в Україні, далеко — відчуття небезпеки дійсно було. Та до останнього не вірилось, що ці мавпи з гранатами оголосять таку жорстоку повномасштабну війну цивільному населенню, дітям, жінкам, старим людям… Вони кажуть що «слов’яни — один народ». Та брехня це! Вони — орда, що з орди вийшла! І немає ніяких «руских» у природі, тому що це взагалі не національність і не нація. Тепер вже всі достеменно розуміють, хто вони насправді...

— Напередодні наступу московії у нашому театрі був аншлаг. Ми грали виставу «Ідіот» у пам'ять про народну артистку України Лідію Бєлозьорову — 23 лютого саме було 9 днів після її загибелі. Це була остання вистава, у якій вона виходила на сцену, тож ми вирішили зіграти на її честь. Приїхали син із родиною, всі друзі із Києва та інших міст, які любили і шанували її. А на ранок почалися масові обстріли... Інколи здається, що, можливо, і добре, що наші корифеї, які пам’ятали жахи та наслідки Другої світової, не застали страшних днів нової війни…

— Під час 88-го театрального сезону не стало ще двох легенд нашого театру. Ковід забрав життя заслуженої артистки Кабардино-Балкарії та України Валентина Хрещенюк — талановитої акторки, яку любили глядачі і яка представляла ще ту стару гвардію — Верещагінську. Була людиною, відданою театру до останньої клітинки і подиху. Тим взірцем, на який треба рівнятися молодим.

— Пішов із життя також Олег Дзюба — головний машиніст сцени, який 37 років прослужив у нашому театрі і якого знала та любила вся область та Україна! На ньому була вся екіпіровка, він відповідав за всю машинерію, декорації і завжди міг підказати, які куліси чи задник краще почепити. Цінними порадами допомагав усім, хто б до нього не звертався. У театрі всі знають акторів і режисерів, та працівники, які творять театр за кулісами — не менш вагомі і важливі! Вони роблять фундамент для виходу на сцену, адже якщо щось не так прикручено чи почеплено, і актори можуть травмуватися, і естетика театру й атмосфера порушуються.

Актори балету пішли на фронт, а всі інші стали до волонтерства

— У трупі театру імені Садовського маємо героїв-захисників, які нині боронять незалежність України у лавах ЗСУ. Найпершим на фронт пішов артист балету Руслан Гудзенко. Як тільки почався повномасштабний наступ, він сказав: «Я не боюся! Піду і буду захищати». Одразу записався добровольцем. Руслан завжди був бійцем і насправді ще у 2014 році рвався на схід. Ми тоді ледве вмовили його залишитися, оскільки він був зайнятий у дуже багатьох постановках. А цього разу він і слухати не став би, — розповідає Таїса Славінська. — У лавах Збройних сил зараз служать також Василь Зборовський та Ілля Токарєв — актори балету і драми. Такі у нас універсальні артисти! Вони вміють і танцювати, і ролі грати, а тепер ще й воюють...

Новини Вінниці - фото з Таїса Славінська: «Будемо доводити, що українська класика набагато краща і популярніша» — На фото зліва-направо: Руслан Гудзенко, Василь Зборовський, Ілля Токарєв

Всі інші садовці теж продовжують працювати для наближення спільної перемоги: займаються волонтерством, плетуть маскувальні сітки, проводять благодійні вистави і з творчими зустрічами виступають у військових частинах.

— Війна згуртувала всіх! Із найперших днів ми протягом півтора місяця плели маскувальні сітки у підвалі нашого театру. Приходили актори, режисери, всі працівники закулісся, долучалися наші друзі. Це щемливі спогади на все життя, — говорить Таїса Славінська. — Зараз активно продовжують займатися волонтерством Тарас Мазур, Ольга Буга, Марія Левченко, Олена Пархоменко, Григорій Сиротюк, Діана Калакай та багато-багато інших — всіх і не перерахувати. Ми всі віримо і з нетерпінням чекаємо перемоги України!

«Будемо розвивати своє, українське»

— Коли почалася повномасштабна війна, наш театр відмовився від російської класики та забрав із репертуару всі вистави російських авторів. Це принципово! Цього імперського духу, який нам весь час нав’язували, розказуючи, що нічого кращого бути не може, треба позбутися раз і назавжди. Імперія хай собі задихається у своєму болоті, а ми будемо доводити, що українська класика не лише не гірша, а — набагато і краща, і популярніша! Зверніть увагу, коли заборонили москальських естрадних співаків, як почала розвиватися наша естрада, які нові імена, прекрасні пісні з’явилися! Так буде і в театрі.

Після невеличкої відпустки наша трупа почала готуватися до відкриття 89-го сезону, який ми якраз розпочнемо українським блоком. Покажемо все найкраще українське, що маємо у репертуарі: «Біла ворона», «Лісова пісня», «У неділю рано зілля копала», «KVITKA», «Назар Стодоля», «Я б тобі небо прихилив», «Маруся Чурай» і, звісно, будемо готувати нові сюрпризи.

Головне зараз — усім триматися! Дай Боже здоров’я і сил нашому Залужному, нашим хлопцям і дівчатам, які стримують цю орду. Все буде Україна і ми переможемо однозначно — навіть інакшої мови не може бути! Та маємо набратися всі терпіння і триматися.