Лілія Ребрик 18 вересня гратиме у Вінниці: «Коли на душі тяжко — будуй плани на майбутнє»

Лілія Ребрик 18 вересня гратиме у Вінниці: «Коли на душі тяжко — будуй плани на майбутнє»
  • Улюблена акторка і телеведуча 18 вересня приїде у Вінницю із прем’єрою яскравої комедії «Жінка над нами».
  • Перед своїм приїздом Лілія Ребрик поділилася, як під час війни заново вчиться радіти кожному дню.
  • За девіз узяла вірш своєї підписниці: «Якщо живі — треба жити».

Завжди усміхнена, світла, сяюча — такою мільйони шанувальників знають і люблять Лілію Ребрик. Талановиту красуню—акторку і ведучу популярних телешоу «Танцюють всі!» та «Ранок з Україною», яка завжди, як ніхто, вміє своїм позитивом та вогником у очах надихати кожного, знаходячи потрібні слова підтримки.

Початок повномасштабної війни рф в Україні життя зірки докорінно змінив: розлука із доньками, загибель друзів та колег, телеефіри зі сльозами, які не сила стримувати…

Маючи майже мільйонну аудиторію у Instagram, Лілія Ребрик через свою сторінку щодня показує правду про жахи війни в Україні, проводить багато корисних ефірів із фахівцями, які підказують, як правильно говорити з дітьми про війну, впоратися зі стресом, підтримувати гормональне здоров'я і контролювати емоційні гойдалки, захистити себе, переїхавши у інші країни, і бути корисними тут, долучаючись до благодійних проєктів.

Без зайвого афішування свій власний електромобіль Лілія Ребрик у найперші дні віддала на потреби волонтерам, у рідних Чернівцях, куди з родиною поїхала у перші місяці війни, провела чимало зустрічей із дітками—переселенцями та шанувальниками, які дивом врятувалися із зруйнованих і тимчасово окупованих міст. А нині ділиться власним досвідом, як попри щоденний біль шукати натхнення і поступово, крок за кроком повертатися до життя.

— Коли на душі тяжко, коли смієшся крізь сльози і смуток — будуй плани! Плани на майбутнє! І тоді хоч на мить, хоч на хвилинку, але стане трошки легше, — радить Лілія Ребрик. — Ми маємо вчитися заново намацувати життя заради здорової психіки та майбутнього під мирним небом.

Відео дня

Про передчуття війни

— Я дуже добре пам'ятаю свій ефір 22 лютого, коли путін визнав так звані «днр» та «лнр». Знаєте, мене звикли всі бачити енергійною, життєрадісною, а я весь ефір проплакала. Мене всі питали: «Лілю, що трапилося? У тебе, може, щось в особистому?». Толіч не знав, як мене заспокоїти, втішити. А я не могла взяти себе в руки, і чим більше мені це говорили зробити, тим більше я плакала… Вранці 24 лютого я виїхала на ефір. Все було як завжди: помила голову, зробила зачіску. Та коли вже у студії гримувалася, всі почали щось обговорювати: «Почалося, почалося». Телефоную чоловікові і через слухавку чую страшенний вибух… Коли приїхала додому і подивилася на дітей у підвалі, ми вирішили їхати до батьків на Захід України. Їхали дуже довго, на Житомирській трасі на виїзді з Києва простояли годин п’ять. У якийсь момент Андрій каже: «Може, звернемо на дачу?». Тепер думаю: «Боже, це щастя, що ми не звернули на дачу, яка у нас у Макарівському районі»…

Про біль, лють і віру

— Є дні, коли не хочеться писати, говорити і коли щось боляче навіть усвідомлювати. Понад півроку війни. Мені навіть страшно писати цю цифру. За плечима — найчорніша зима. Весна, якої не було. Сотні містечок і міст, яких більше нема... Стерті, знищені, пошматовані. Могили у дворах, вода зі снігу, їжа на вогнищі. Сотні тисяч зламаних життів, діти без батьків, батьки без дітей. У нашому словнику тепер найвживаніші слова «тривога, обстріл, ракета, братська могила, тіла, знущання, геноцид». Перед нашими очима — Маріуполь, Сіверодонецьк, Краматорськ, Рубіжне, Оріхове, Ізюм, Буча, Ірпінь, Мотижин, Мощун, Бородянка. Страшно, як довго цей список ще можна продовжувати. У нас у серці — Херсон, Нова Каховка, Мелітополь, Донбас, Луганщина, вся Україна. Країна—терорист не зупиняється і прицільно б'є по цивільних. Як потім сплять ті, хто запускав ці ракети? Як вони приходять додому до СВОЇХ дітей, як граються з ними і ЯК — ну ЯК вони дивляться їм в очі? Про що думають ті диспетчери, які казали росіянам після руйнування будинку у Києві: «Красива робота»? Як вони взагалі можуть спати, дихати і далі існувати? Коли і як вони втратили все людське?.. Кожного разу, коли я відкриваю новини — я відчуваю найлютішу лють. Інколи здається — все, вже переповнені твої внутрішні джерела горя. А потім в нього вливають ще і ще: по краплі, ніби знущаючись і розтягуючи ці тортури. Переповнене джерело горя… Та водночас за ці понад 100 днів я ні на мить не сумнівалася у нашій перемозі. Віра моя непохитна. Як я люблю казати: вірую! Вистоїмо. Як стояли ці понад 100 днів. Витримаємо і виплачемо. Як плакали і трималися ці понад 100 днів. Бо ми міць, сталь, незламність. Я вірую! Наші військові на полі бою стоять горою — за нас. Ми ж — заради них — маємо знаходити приводи і сили в собі для усмішки. Це — запорука нашої здорової психіки. Це — наша зброя проти війни. Дякуйте за кожен новий прожитий день, відчувайте його, запам’ятовуйте, наповнюйте. Не судіть тих, хто посміхається, жартує, хто випив кави з подругою, хто сходив на манікюр або побалував себе новою футболкою/сукнею/тістечком. Це те — що було буденністю у мирний час і те, що трохи дає сил, щоб не здуріти зараз, у війну. Погодьтеся, наші воїни понад усе потребують зараз надійний, міцний і сильний тил! Тож тримаймося! Живемо!

Про повернення до роботи

— Ефіри «Ранку з Україною» стали моїм поверненням до життя. Світ випробовує нас, працівників телебачення, у мирні і воєнні часи. Ми вчилися працювати у ковід — дізналися, як це: облаштувати робоче місце з дому, радитися онлайн, освоїли скайпи, зуми, розповідали, як хворіють люди і хворіли самі, відкривалися глядачам і не втрачали оптимізму попри ковідний жах навколо. А потім прийшов лютий 2022—го, прийшов і ніяк не завершиться. Один жах змінив інший. Ковід тепер — то точно квіточки у порівнянні з війною! Але і війні нас не зламати: навпаки — залізна віра у нашу перемогу та наші ЗСУ додала сил рухатися далі і не боятися експериментувати. У травні вперше я вела ефіри з дому, вперше — у мене не було у вусі редакторів та режисерів, вперше я освоїла як воно: без камер, гриму, у польових умовах. Сама гримувалася, сама одяг обирала і в прямий ефір «Ранку з Україною» виходила з телефону — теж сама. Ефірні дні стали насиченими: ми відкривали нові локації, вигадували все більше і більше, щоб завжди бути на зв'язку з глядачами і передати хоча б трохи нашої залізної віри у нашу безперечну перемогу!

Про щастя — грати у театрі

— Ще один особливий момент для мене — повернення на сцену. Чотири місяці я не бачила свого театру, якому присвятила 20 років життя, тобто рівно його половину. Остання вистава була 23 лютого… Хтось скаже недоречно в такі дні згадувати театр, але ми — актори, режисери, гримери, костюмери, художники, монтувальники, білетери, працівники кас, буфетчики, прибиральники і реквізитори і ще десятки працівників театру — ми всі люди, які окрім туги по країні, ще страшенно сумуємо за стінами свого рідного театру. І от знову маю щастя виходити на сцену. Нервуюсь, чекаю, хвилююсь, як сприймуть глядачі. Я знаю, що буду плакати. Знаю, що емоції зашкалюватимуть і який шалений це буде сплеск адреналіну. І ще я знаю — наскільки потрібно це тим, хто буде у глядацькій залі. Попри все — попри тривожні думки, попри ниючий біль у серці, попри тривогу на душі — люди прийдуть на ці декілька годин: трохи відволіктися, побачити своїх улюблених акторів і.... подумки подякувати нашим хлопцям на передовій за таку, здавалося б, фантастичну можливість — бути у такий час у театрі.

Про родину і розлуку із доньками

— Мій тил, опора, любов, кохання — моя сім’я. Коли ми з чоловіком повернулися у Київ, дочки залишилися у Чернівцях з моїми батьками. Це було дуже складне рішення — жити на два міста. Але ми, як батьки, включили розум і подумали, що там спокійніше дітям. За цей час доньки дуже подорослішали. Вони так багато всього розуміють, задають такі питання і говорять слова. Якось коли я плакала, Діана мене втішала: «Мамо, у жодній казці такого немає — коли нападник переміг». І я відповіла: «Донечко — плачу, але вірю». Світло над темрявою завжди перемагає. Я дуже хочу вірити, що доньки сприймають нашу тимчасову розлуку, як пригоду, просто канікули у бабусі і дідуся. Коли ми зідзвонюємося, дочки просять показати їх кімнату, ліжечка, іграшки. Вони пам'ятають, де що лежить. Я раніше лаялася, що у них безлад серед іграшок. А зараз мрію, щоб вони повернулися і все тут перевернули догори дном. Люблю своїх донечок безмежно, безстрашно, нестримно. Захищу, збережу, закрию собою, заховаю від зла. Все віддам, на все піду, нічого не злякаюся, все перетерплю, переживу, вистою — тільки б щасливі були!

Про догляд, який повертає до життя

— Любіть себе, дбайте про себе, доглядайте за собою. Це хоч трошки, хоч ненадовго повертатиме вас до життя. Мені у перші тижні війни це дуже важко давалося. Ми всі розмірковували: чи можна у війну гарно вдягатися, фарбувати губи, вії, ходити на манікюр? Та ось тепер я можу впевнено сказати: можна і потрібно. Навіть психологи радять бодай 5 хвилин на день все ж таки приділяти собі — так наш організм легше переносить стреси. І тому наскільки б важко не було вранці — після того, як промоніторю стрічку новин — я таки виділяю час на себе.

Про ціну простих речей

— Ціну простих речей ми розуміємо зараз як ніколи гостро… Яка безцінна усмішка, яке красиве синє небо, яке ласкаве вечірнє сонце, який теплий вітер, як зцілююче пахне лаванда. В такі моменти я, здається, знаю як пахне мир — лавандою… Ми не знаємо, скільки ще триватиме ця клята війна. Ми не знаємо, що буде завтра. Але в нас є сьогодні. Така безцінна мить… Коли закриваєш очі і наче мир, наче спокій, наче сон… Відчуваю одне: «Якщо живі — треба жити».

Про виставу «Жінка над нами», яку 18 вересня побачить Вінниця

У прем’єрній комедії «Жінка над нами» 18 вересня о 18.00 у театрі ім. Садовського Лілія Ребрик буде грати разом із маестро Лесем Задніпровським і Костянтином Костишиним.

— Це феєрична комедія з нестримною італійською пристрастю, чітко впізнаним смаком інтриги, ноткою хитрощів і приємним післясмаком щирого сміху, що подарує чудовий настрій та море яскравих вражень кожному глядачу! – обіцяють організатори гастролей – компанія «ВІННИЦЯКОНЦЕРТ».

Вистава поставлена за п’єсою італійського драматурга та кіносценариста Альдо де Бенедетті.

За сюжетом, красуня-журналістка, сеньйорита Паола (Лілія Ребрик), з першого погляду підкорює серце поважного політика, синьйора Леоне (Лесь Задніпровський). Леоне, перебуваючи у досить поважному віці, до нестями закоханий у молоденьку спокусницю. Але, на жаль, похилий вік і відсутність чоловічої харизми заважають депутату завоювати Паолу.

Однак Леоне не здається! Він укладає договір із молодим, нікому невідомим драматургом П'єтро (Костянтин Костишин) і публічно видає його літературні твори за свої. Леоне отримує славу та успіх, а П'єтро — прихильність і палкі поцілунки Паоли. А може ця підступна бестія веде подвійну гру?... Фінал вистави буде по-справжньому несподіваним!

Завдяки круто закрученому сюжету комедію «Жінка над нами» глядачі дивляться на одному диханні! А блискуча гра зоряного акторського складу з точним попаданням у характери героїв миттю перенесе вінницьких глядачів у справжню Італію, де киплять нежартівливі баталії.

Квитки на виставу «Жінка над нами» (від 160 до 300 гривень) можна придбати на сайті afisha.vn.ua та у всіх касах міста.

 

Читайте також:

Таїса Славінська: «Будемо доводити, що українська класика не лише не гірша, а — набагато краща і популярніша»

«Ця пісня має стати народною!» Полякова презентувала кліп з Пивоваровим на вірш Лесі Українки

Режисер Дмитро Весельський: «Зараз театр має бути, як кінчик голочки — жорстокіший і чесніший»

Дмитро Шуров став музичним продюсером Нацвідбору «Євробачення-2023»: «У вас є майже два місяці, щоб створити переможну пісню»

Коментарі

17:10 Підняли весь особовий склад поліції. На Жмеринщині шукали зниклу дворічну дівчинку 16:16 Ціни на яйця зростають. Скільки коштують зараз, чому та що буде з вартістю далі? photo_camera 15:42 «Народився в сорочці». На Театральній автівка ледь не збила пішохода на «зебрі» play_circle_filled photo_camera 15:02 Де і яку допомогу можна отримати переселенцям у Вінниці? Адреси та контакти Від читача 17:17 Благодійний «Шкільний портфелик» отримали 2700 дітей 14:59 Три смерті та 330 нових випадків. Ситуація з COVID-19 у Вінницькій області 14:04 У Вінниці лікарі вперше провели кардіологічну операцію Бенталла 13:21 Обов'язкове носіння масок в громадських місцях та інше важливе за 5 жовтня у Вінниці 13:13 Як легко оформити ОСЦПВ? Переваги онлайн-замовлення поліса (Новини компаній) 12:37 Вінницьким спецпризначенцям на передовій потрібна допомога. Оголосили збір на авто play_circle_filled 11:59 У Вінниці судять дівчину, яка хотіла продати гуманітарки на близько пів мільйона гривень photo_camera 11:12 На Меморіал Визволення «переселять» цвинтар з Європейської площі. І ось чому photo_camera 11:02 Без води та світла. Перелік адрес, де у Вінниці 6 жовтня відключили послуги 10:40 «Потрібні були не мітинги». Юрист сказав, що змінити долю пологового №2 можна через суд 10:15 У бою на Херсонщині загинув досвідчений військовий зі Стрижавки 09:32 Шукали з 2018 року. Затримали співучасника двох умисних вбивств play_circle_filled photo_camera 09:10 «Навіть возили суші Героям на передову!» У Вінниці відзначили волонтерів-рестораторів (новини компаній) 08:21 Сьогодні вітаємо Івана та Антона. Історія, заборони та прикмети 6 жовтня play_circle_filled 21:01 Козятинські поліцейські привітали з днем народження маленького Макара, що хоче стати копом photo_camera 20:07 А що з водієм Audi, який навмисне наїхав на собаку? Дізналися, чи є ще кримінальне провадження
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up