«Немовби відчував — всім написав»: друзі згадують Віктора Стасюка, який загинув під Бахмутом

• Сержант Віктор Стасюк загинув під Бахмутом 7 березня цього року. Загинув, як то кажуть, насправді в розквіті сил — відомий у Вінниці спортсмен і тренер усе своє життя займався спортом, гартував себе й планував прожити до 120 років.
• Якби його життя не обірвали рашистські осколки за якихось два тижні до сорок восьмого дня народження…

Віктор Стасюк в перші години з початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем захищати країну. Вінничанина всі знали, як позитивного та доброго чоловіка. Він завжди йшов усім на поміч, любив тварин та допомагав їм.

7 березня, виконуючи бойове завдання у складі свого підрозділу в районі Бахмута, героїчно загинув, захищаючи нашу державу. Друзі та близькі розповіли про те, якою він був людиною.

Журналісти «Армія інформ» поспілкувались з товаришами загиблого Героя та розповіли про його захоплення. Усі, хто знав Віктора, розповідають про нього передусім як про дуже спортивну людину. Чим він лише не займався!

— Важко повірити, але в молодших класах Вітя був маленьким і худорлявим хлопчиком, — згадує однокласник Віктора Олег Ханенсон, який після сорока років знайомства ще й потрапив служити з ним до однієї бригади. — А класі в п’ятому він захопився спортом і відтоді почав рости, як на дріжджах. Починав Вітя, здається, з ушу, з тренажерного залу…

Саме в тренажерному залі наприкінці дев’яностих з ним познайомився і його друг, а нині вінницький волонтер Тарас Присяжнюк.

— Я займався штангою, він прийшов до залу качатися, — розповідає Тарас. — Кудо, карате, кікбоксинг, йога — він багато чим займався й мав успіхи в усіх цих видах спорту. Віктор був життєрадісним і сміливим чоловіком. Ставив перед собою мету й цілеспрямовано йшов до неї, поки не досягав. А ще, на його глибоке переконання, людина повинна відчувати своє тіло й перебувати в гармонії із собою. Так він робив сам і намагався прищеплювати це тим, кого тренував — кілька останніх років Вітя був фітнес-тренером в одному з вінницьких спортивних залів.

 

А ще, пригадує Тарас, Віктор був невибагливим у побуті, попри те, що багато років пропрацював за освітою, у банківській сфері, абсолютно не був меркантильним. Матеріальні цінності його цікавили найменше. Хіба що аби допомагати тваринам, кинутим людьми напризволяще.

«Тваринки найбільше потребують допомоги й захисту…»

Відома вінницька волонтерка й медикиня Олена Верлан-Кульшенко згадує про Віктора як про людину, яка нікому не відмовляла в допомозі та найбільше опікувалася братами меншими, адже «…тваринки найбільше потребують допомоги й захисту». Через це його знали в усіх вінницьких ветклініках та притулках.

— Будь-яку тварину, що побачить, він підбирав, власним коштом лікував, стерилізував та шукав, де пристроїти, — продовжує розповідь про Віктора-волонтера його однокласник і побратим Олег Ханенсон. — Навіть, не повірите, їздив по селах і пропонував гроші, тільки б пристроїти собаку чи кішку в добрі руки!

На спільній темі тварин познайомилася з Віктором і Ірина Баранович. Вона кілька разів на день вигулювала в парку песика, а атлетичної статури чоловік щоранку й щовечора виконував там пробіжки.

— Щоденні прогулянки переросли у справжню дружбу, — каже Ірина. — Спочатку спілкувалися про тварин і природу, про здорове харчування та взагалі про життя. Згодом у нас виявилося дуже багато спільного — ми були вихованцями однієї вчительки, нашою класною керівницею у 15-й школі була Ніна Олексіївна Адамова, тільки вона випустила його клас, а потім набрала мій. І сини наші навчалися разом в інституті, та, як виявилося, були не просто однокурсниками, а друзями.

Жінка каже, що хоча товаришували вони з Віктором лише роки зо три, у неї було відчуття того, що вони знайомі все життя. Настільки з ним було легко та цікаво спілкуватися, настільки щирою та позитивною людиною він був.

— Постійно в русі. І займався спортом сам, і викладав. Філософ. Прихильник екології та здорового способу життя. А ще — справжній друг і великий патріот… Невимовно сумно, що такі люди йдуть у вічність, не встигши виконати все заплановане та реалізувати себе повною мірою…

«Які роки?! Ми тільки жити починаємо!»

Віктор тренував себе та інших дуже серйозно й насправді вважав, що секрет довголіття полягає в успішному володінні своїм тілом і наполегливих тренуваннях.

Олег Ханенсон пригадує, як незадовго до війни зустрічався з Віктором на вулицях рідного міста, і завжди однокласник кликав його до спортзалу. А на відповідь Олега, що, мовляв, роки вже не ті, казав: «Які роки?! Ми тільки жити починаємо!».

— Мрія Віті була «прожити 120 років, бадьорим і здоровим», — згадує Олена Верлан-Кульшенко. — Останні 2 роки він глибоко вивчав йогу — щоб знати, як і іншим людям допомогти «прожити 120 років». Тренувався, вдосконалювався, бо ж «…як переможемо, то треба буде допомогти людям відновлюватись, а йога — то про спокій і рівновагу, я знатиму й інших навчу…». І його позитив, і легке ставлення до життя дозволили б це зробити, якби не клята війна…

Майже за тридцять років до широкомасштабного російського вторгнення Віктор Стасюк відслужив строкову службу. Спочатку пів року «навчалки» у Бердичеві, у 248-й окремій навчальній роті РХБЗ, а згодом — півтора року служби за цією військово-обліковою спеціальністю у 128-й мотострілецькій дивізії у Мукачеві. Про це, гортаючи батьківський військовий квиток, розповів син Віктора, Олександр Стасюк.

У дев’яносто п’ятому році сержант Стаюск був звільнений у запас та повернувся до рідної Вінниці й занять спортом. Одружився, став батьком. Здобув вищу освіту в Тернопільській академії народного господарства. І прожив майже три десятиліття спокійного зваженого життя, займаючись спортом та допомагаючи іншим. Але 24 лютого 2022 року мирне життя обірвалося з першими ракетними ударами московитів. У перші ж години великої війни сержант запасу Стасюк побіг до міського центру комплектування.

«Це МОЄ місце — захищати своїх людей, бо я ж сильний, хто ж, як не я?!»

— Він не мав жодних вагань, казав: «я ж для цього жив усе життя, це МОЄ місце — захищати своїх людей, бо я ж сильний, хто ж, як не я?», — згадує Олена Верлан-Кульшенко.

Протягом року сержант Стасюк проходив службу в одному з батальйонів 120-ї бригади ТРО. Спочатку це була служба з охорони та оборони різних військових та важливих цивільних об’єктів на теренах Вінниччини. А потім була фортеця Бахмут…

— Він із самого початку рвався на передову, боявся, що не встигне повоювати, зробити щось заради нашої майбутньої перемоги, — зітхає Олег Ханенсон. — Ми потрапили з ним у різні підрозділи бригади, тож обидва прибули на Бахмутський напрямок, але в різні місця…

Як чув Олег, КамАЗ, у якому їхав із побратимами Віктор, прямим наведенням розстріляв російський танк. Як розповіли побратими сім’ї Віктора, на шляху до позиції машина зупинилася — міняли колесо — і буквально під ноги Віктору прилетіла ворожа міна. Так чи інакше, суті справи це, на жаль, не міняє: ординці забрали ще одне життя. Життя справжнього патріота й великого життєлюба. Життя тренера, який мав прожити до 120 років та навчити цього інших…

Останнє фото Віктор Стасюка — він надіслав це селфі Тарасу Присяжнюку.

— 7 березня, у день загибелі, Вітя немовби відчував — зі всіма зідзвонився, всім написав. І скинув мені це останнє фото…

Поховали загиблого захисника 12 березня у рідній Вінниці, на Алеї Героїв Сабарівського кладовища. І синьо-жовте знамено, що замайоріло над його могилою, немовби стало у стрій таких самих стягів, яких на Алеї Героїв щось уже дуже багато височіє у невимовній скорботі та урочистому болю…

Редакція «20 хвилин» висловлює щирі співчуття рідним загиблого Героя.

Нам є ким пишатися і за що боротися! Редакція RIA/20 хвилин, нагадаємо, має проєкт «‎Героям Слава!»‎. Розповідаємо вінничанам про наших неймовірних бійців, щоб слава про них та їхню мужність летіли далеко за межі України! Нам є ким пишатися!

Також ми часто пишемо про волонтерів та організації, які допомагають армії та постраждалим від війни. Всі історії зібрали у рубриці «Герої тилу». Почитати їх ви можете за посиланням.

 

Читайте також:

На війні біля Бахмута загинув військовий Олександр Волос з Браїлова

«Він був ідеальним прикладом для дітей»: пам'яті Героя Володимира Гаврилюка

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.