Поранений з Оленівки: дружина азовця досі не знає, де знаходиться її полонений чоловік

Двічі поранений азовець Сергій Алєксєєвич досі знаходиться в полоні

• Минуло більше року з того часу, як захисники «Азовсталі» за наказом вищого командування вийшли з металургійного комбінату.
• Незважаючи на обіцяну безпеку, частина з них невдовзі опинилася в епіцентрі теракту, влаштованого окупантами в Оленівці.
• Сьогодні, 29 липня, минув рік, як на території колишньої колонії в тимчасово окупованій Оленівці Донецької області пролунав вибух.
• Мешканка Вінниччини 25-річна Марія досі не знає, де знаходиться її поранений чоловік, азовець і захисник Маріуполя Сергій Алєксєєвич.

Вони майже три місяці героїчно тримали оточений ворогом Маріуполь. Без достатньої кількості боєприпасів, їжі, води та медикаментів, вони, під снарядами, блокували подальше просування ворога. Знесилені, заради збереження життя, почали виходити з меткомбінату 16 травня минулого року. Безпеку гарантували ООН і Міжнародний комітет Червоного Хреста.

ЗМІ повідомляли, що на тимчасово окупованих територіях може перебувати понад 2,5 тисячі військовополонених з «Азовсталі». Рідні не отримували жодної інформації про них, але сподівалися, що вони скоро повернуться додому. Та сталося непоправне.

В ніч на 29 липня 2022 року Росія скоїла теракт, зруйнувавши барак виправної колонії в Оленівці, в якому перебували українські військовополонені. Згідно з доповіддю Управління Верховного комісара ООН з прав людини, за день до теракту 193 захисники «Азовсталі» перевели з колонії в окремий барак, перероблений нашвидкуруч під житловий з промислового ангару. Тоді загинули щонайменше 50 азовців, ще 90 — поранені. В списках поранених був і Сергій Алєксєєвич, чоловік мешканки Вінниччини Марії. 

З серпня минулого року дівчина перестала отримувати інформацію про коханого Сергія, не знає де він тепер і в якому стані. Марія звертається до влади, третіх сторін і всіх небайдужих, аби ті не забували про захисників Маріуполя, зокрема полонених з Оленівки і допомогли повернутися їм у рідні домівки. З дружиною полоненого азовця поспілкувалась журналістка «20 хвилин».

В травні минув рік відтоді, як українці спостерігали за виходом  українських захисників з «Азовсталі» до полону. Задля збереження життів, з вірою в підтримку українського народу та рішучість міжнародних спільнот, вони зробили крок у невідомість. Цей шанс на порятунок перетворився на ще більш запеклу боротьбу. Хтось вийшов з полону, в когось надія замінилась розпач. Особливо після масової страти полонених в Оленівці. 

Азовець Сергій Алєксєєвич разом з іншими захисниками теж потрапив в полон, зазнав поранення внаслідок теракту в Оленівці, а перед цим — в боях за Маріуполь. В інтерв’ю для «20 хвилин» його дружина Марія, з метою безпеки, не могла розповісти звідки родом її герой, де служив до повномасштабного вторгнення. Одне достеменно відомо — Сергій завжди був патріотом, вважав своїм обов’язком захищати нашу державу. Хотів, щоб Україна була демократичною та незалежною. Він ніколи б собі не пробачив, якби не пішов захищати Україну  від окупантів, які прийшли на нашу землю. Тому Марія пишається своїм чоловіком, чекає його з полону, бореться за його життя.

— Ми з Сергієм в стосунках вже понад чотири роки, а пропозицію він мені зробив в перші дні повномасштабного вторгнення, — розповідає Марія. — Планували одружитися після перемоги. А 20 квітня Сергій написав, що хоче одружитися зі мною за можливості якнайшвидше, якщо я згодна. Не знаю, що саме вплинуло на рішення одружитися так швидко, але вже коли він був в полоні, я дізналась від військової частини, що його було поранено в середині квітня під час боїв за Маріуполь. Про своє поранення він мені не розповідав нічого.

27 квітня Марія з Сергієм одружилися. З Маріуполя азовець записав відеозвернення до працівників РАЦСу, де розповів про свої наміри.

— Я прийшла на розпис одна, — говорить дівчина. — В РАЦСІ подивилися це відео і через хвилин сорок принесли свідоцтво про шлюб. Обручок не купувала — відклала це до повернення чоловіка. Хоча у нас не було весілля, не було навіть можливості нормально поспілкуватися у цей день, але ця подія дала мені дуже багато сил, щоб чекати та вірити, що він повернеться до мене. Надала мені впевненість, що це обов’язково станеться, і ми будемо разом. А йому, я думаю, дала сил на подальшу боротьбу, щоб повернутися до мене, і щоб у нас було щасливе, спокійне та довге життя. В будинку в селі, про який він мріяв, і з котом, якого він прихистив, коли ми лише почали зустрічатися.

Коли Сергій боровся за Маріуполь, був пораненим — він завжди говорив своїй рудоволосій Марійці, що все добре. 

— Він ніколи не казав, що йому погано чи важко, — каже дружина полоненого азовця. — Намагався підтримувати мене, писав мені щось хороше, жартував. Ніколи не розповідав про своє самопочуття та про ситуацію навколо. Писав: “живий, здоровий, все добре”. Він більше хвилювався за мене, питав як я, яка ситуація в місті, як себе почуваю, чи я тримаюсь. Просив мене вчитися, працювати та вірити в краще. Я це і робила. Намагалась його підтримувати, наскільки це було можливо. Постійно чекала його повідомлень, щоб знати, що він живий. 

Востаннє Марія переписувалась з чоловіком в травні минулого року. В серпні 2022-го дівчина востаннє бачила свого Сергія на ворожих пабліках: пораненого після теракту в Оленівці.

— Наступного після теракту в Оленівці дня Міноборони РФ опублікувало списки загиблих та поранених. В переліку поранених військовополонених я знайшла свого чоловіка. Стало на певний час трішки легше, тому що він живий. Потім знову почалась паніка, тому що цілковитої впевненості не було ні в чому. Пізніше з’явилися відео з лікарень, я передивлялась їх декілька разів із надією побачити Сергія, але його там не було. Через декілька днів мені надіслали відео з моїм чоловіком. Він розповідав про теракт, що одразу не зрозумів, що відбулось, і навіть не одразу відчув, що він поранений. Сказав, що у нього щось з ногою. Я одразу надіслала це відео всім нашим структурам, які займаються обмінами військовополонених, щоб вони знали, що він живий, в лікарні, поранений і його необхідно якомога швидше обміняти, разом із іншими захисниками, які постраждали в цьому теракті. 

Довгий час рідні постраждалих військовополонених, вірили в те, що світ не відвернеться від них, і терористів, які це зробили із рідними, буде покарано, а масове вбивство в Оленівці буде розслідуватися, міжнародні організації зможуть отримати доступ до колонії та військовополонені, які вижили в теракті, повернуться додому першочергово.

— Натомість міжнародні організації бездіють, місію зі встановлення фактів обстрілу СІЗО в Оленівці розформували, — зазначає Марія.— Країни, які виступили гарантом — теж мовчать. Всі розповідають, що для розслідування теракту необхідно потрапити на місце злочину. Але наразі немає необхідності потреби в доступі до колонії в Оленівці, так як всі докази, які могли вказати на цей злочин, вже давно знищено. Я наголошую на тому, що необхідно спрямовувати всі зусилля, щоб обміняти тих людей, які постраждали внаслідок теракту.

Відтоді Марії невідомі деталі перебування Сергія в полоні, зокрема щодо його стану. Відтак, про дотримання положень Женевської конвенції, що передбачають комунікацію з родичами полонених, теж не йдеться.

— На жаль, мені невідомо нічого, окрім того, що Сергій двічі поранений. Я не знаю, в якому стані він зараз, як себе почуває, де перебуває. Після обміну 21-го вересня до мене зателефонував побратим чоловіка, який розповів, що спілкувався з Сергієм в Оленівці. Розповів про його поранення та загалом про те, як вони проводили дні в полоні, що робили, про що спілкувалися. З того часу в мене немає нової інформації про мого коханого. Але я вірю, що він тримається і обов’язково повернеться до мене. В нас немає зв’язку із нашими рідними, хоча, згідно з Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими, вони мають право надсилати та отримувати листи. Я жодного разу не чула, щоб дружина чи матір азовця отримала такий лист. Сама неодноразово надсилала листа коханому, а у відповідь — тиша.

Після теракту в Оленівці представники Міжнародної Комісії Червоно Хреста запевняли, що вони будуть домагатися доступу до поранених, нададуть їм необхідну медичну допомогу, дізнаються про їх стан, і що цю інформацію буде передано рідним.

— Після теракту пройшов майже рік, але цього не сталось. Мені періодично телефонують з Червоного Хреста — просто запитати, чи є в мене нова інформація про мого чоловіка. Також у вересні азовців перевезли в різні місця утримання та тримають їх ізольовано від інших полонених. Тому навіть після обмінів інформація про бійців полку «Азов» практично не надходить. Загалом рідні військовополонених шукають всю інформацію самостійно. Це і спілкування з поміняними захисниками, і перегляд російських новин. Майже рік ми самостійно всю цю інформацію збираємо та передаємо у наші органи, такі як НІБ, СБУ, Координаційний штаб та інші. Жодного разу мені ніхто із цих структур не повідомив нову інформацію про мого чоловіка. Зараз, напевно, він десь в Росії. Але куди б не зверталася, ніякого офіційного підтвердження не отримує. Подібне переживає кожна родина полонених з Оленівки. 

Я дякую всім причетним до обмінів, це велика і складна робота. Але якщо згадати про те, що із «Азовсталі» вийшло 2449 осіб, також до цього в Маріуполі було захоплено в полон сотні військових, а окрім Маріуполя є ще інші напрямки, то розумієш, що ця цифра — дуже мала. Наразі в полоні перебувають майже 2000 захисників, які виходили з «Азовсталі» за наказом, серед них близько 700 бійців полку «Азов».

16 травня 2022 року президент України заявив, що герої потрібні Україні живими, тому пішли на такий крок, і він також наголосив, що їх буде повернуто в рамках обмінів військовополоненими. Крім цього, президент неодноразово казав, що коли оборонці «Азовсталі» виходили із заводу, ООН і Міжнародний комітет Червоного Хреста виступили гарантами збереження життя і здоров’я наших воїнів. Також він розповідав, що домовлявся з Туреччиною, Швейцарією, Ізраїлем, Францією про виведення наших воїнів з «Азовсталі». Я не розумію, чому не можна звернутися до цих країн за допомогою, щоб одна з них виступила посередником в обміні військовополонених, яким дали наказ здатися в полон. 

Нашим рідним обіцяли збереження життя та здоров’я з подальшим поверненням додому в рамках обміну. Але життя та здоров’я багатьох не збережено. За списком Росії, внаслідок теракту в Оленівці загинуло понад 50 військових та щонайменше 90 отримали важкі поранення. Їх вбили та покалічили. З літа представники Координаційного штабу розповідають, що поранені військовополонені є першочерговими на обмін. Але в мого чоловіка — два поранення, і дива досі не відбулось. Також інші військові, які поранені внаслідок боїв в Маріуполі та теракту в Оленівці, досі в полоні.

Бракує підтримки зі сторони суспільства. Я часто згадую літо, як у всіх соцмережах тема військовополонених азовців була актуальною. Нині підтримка знизилась, люди заспокоїлись. Наразі про полонених нагадуємо в основному тільки ми, рідні. Так само було з терактом в Оленівці. Наразі цю тему не згадує практично ніхто, дуже мало людей знає, що постраждалі – досі в полоні, що рідні нічого не знають про їх стан, місце перебування. 

На сьогодні нам не потрібні порожні обіцянки та гарні слова про те, що “ми повернемо всіх”. Нам необхідні дії, щоб наших рідних повернули з російського полону живими якомога скоріше. 

 Ми хочемо справедливих обмінів та справедливості для наших рідних. Вони заслуговують поваги та підтримки українського народу, а також свободу, яку вони так відчайдушно та мужньо виборювали своєю кров’ю, здоров’ям, життям.

Читайте також:

«Я не вірю в самогубство». Розслідують смертельне поранення Василя Шевчука у військовій частині

«Поцілував ще сплячого сина і поїхав». Вдова офіцера Дмитра Лізавенка просить підписати петицію

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.