«Мені вже не було що втрачати». Мати Максима Купрійчука вивезла тіло сина з-під Херсона у багажнику

«Мені вже не було що втрачати». Мати Максима Купрійчука вивезла тіло сина з-під Херсона у багажнику
Людмила Купрійчук з сином Максимом
  • На початку березня Вінниччина попрощалася з 20-річним Максимом Купрійчуком, який загинув від ворожого обстрілу 25 лютого під Херсоном.
  • Мати героя Людмила Купрійчук розповіла, як вдвох із батьком Максима, вивозили тіло сина з окупованої території.

На початку березня керівники міста та області повідомили про перші втрати вінничан на війні. Серед них був і 20-річний Максим Купрійчук, який 25 лютого загинув від ворожого обстрілу під Херсоном.

З героєм з Вінницьких Хуторів попрощатись по-людськи окупанти теж не дали змогу. В той час, коли рідні та близькі 6 березня були на кладовищі, просто над їхніми головами пролетіли ракети, й за кілька кілометрів вибухнули на аеродромі в Гавришівці…

Травень, вінницький центральний парк. Зона відпочинку в сонячні весняні дні пожвавішала — тут запрацювали каруселі, весело защебетала дітвора. Ніщо в парку не нагадує про війну, крім жінки в чорній хустині з сумними очима. 

Людмила Купрійчук на інтерв'ю прийшла з донькою Мариною, світлокосою і синьоокою дівчиною. Каже, і Максим таким був — мамина гордість…

Коли молода жінка розповідала про 20-річного сина, якого замість вести під вінець, ховала в закритій труні — автор статті не стримала сліз. Серце розривалося від болю, коли під спів пташок у парку, Людмила розказувала, як вона разом з колишнім чоловіком вивозили тіло сина з поля бою під Херсоном в багажнику автівки, пізнавши свого Максимка по татуюванню на руці «Ніколи не здавайся»…

Мрія була стати військовим

Максим Купрійчук навчався у Тульчині на військового у кадетському ліцеї, далі продовжив службу у Львові. 

 — Це його мрія була, бути військовим, — розповідає мама загиблого героя. — Максим начався в 13-й школі, під класним керівництвом улюбленої вчительки з географії Наталії Петрівни. В 2014 році не міг повірити, що у нас почалася війна з росією. Коли у нас забрали Крим, у нього було велике потрясіння. Тоді й вирішив стати військовим, щоб боронити кордони нашої держави від окупантів. Після восьмого класу забрав документи в школі і повідомив, що йде навчатися в Тульчинський ліцей. Я була в шоці, проте сина підтримала. Спочатку він тішився, що прийняли, проте навчатися було для нього дуже важко: кадетське життя на чужині відрізнялося від шкільного, біля матері. Але за кілька місяців призвичаївся, обзавівся друзями.

В 2019 році, коли хлопець закінчив навчання в Тульчинському ліцеї, стало питання, куди далі йти навчатися. Врешті, вирішив йти служити за контрактом. В Вінницькому військкоматі Максима не прийняли, оскільки тому було лише 17 років. Зате в Тернополі взяли на службу військовим. 

 — Звідти направили в Житомир вчитися в учбовий центр. На базі 95-ї бригади приймав присягу, в десантно-штурмових військах, —  каже Людмила. — Далі Максим вибрав служити в легендарній 80-й бригаді, теж десантно-штурмові війська, в військовій частині у Львові. Йому сподобалася служба, дуже відповідально до цього ставився.

 Контракт у Максима Купрійчука мав закінчитися 4 серпня 2022 року. Він не думав продовжувати службу, оскільки планував заробляти кошти на майбутнє сімейне гніздечко у Львові. 

 — В нього була дівчина Аня, з якою познайомилися ще в Тульчині, зустрічалися понад два роки, разом мешкали у Львові, планували одружитися, —  говорить жінка. — В січні навіть заяву подали до РАЦСу. Але потім її забрали, бо захотіли відтермінувати весілля на літо. Максим казав, взимку не такі гарні фотозони у Львові, як влітку…не судилося здійснитися жодній його мрії. Ні літо, ні весна для мого сина так і не наступили…

Приймав участь в ООС

Це був не перший військовий досвід військового Купрійчука — до трагічних подій лютого 2022 року вінничанин вже приймав участь в ООС.

 — З жовтня 20-го року по червень 21-року Максим знаходився в АТО, — ділиться Людмила Купрійчук. — Коли він повернувся, я дуже плакала. На його 20-річчя тоді замовила великий торт зі свічками. Сказала, щоб загадував найзаповітніші бажання, побажала, щоб мрії здійснилися, а життя було таким солодким, як торт. Подарувала йому срібний хрестик…тепер я його ношу біля серця…все, що залишилось мені від сина…

Коли мама Максима Купрійчука поїхала в Чехію заробляти сину на весілля, її молодого гранатометника забрали на війну. 

— Куди і коли відправили, я не знала, оскільки  була за кордоном, а він мене щадив, щоб не хвилювалася, щоб не дзвонила,— каже мама героя.— Я йому дзвоню, а він трубку не бере. Потім телефонує, каже, що у Львові, в частині чи на полігоні. Хоча за тиждень до початку повномасштабної війни їх забрали на південь України. Мої у Вінниці всі знали, що Максим на передовій, і дівчина Аня теж. 

Вивезли тіло сина в багажнику

На наступний день після початку війни, 25 лютого, Максим Купрійчук разом з побратимами загинув біля села Томарино, під Херсоном. Колону військової техніки обстріляли окупанти.

— Остання фотографія була зроблена 24 лютого і відправлена Максимом ввечері.  25 лютого їх газон попав під обстріли, проте всі дивом вціліли. Після цього — хто пересів на БТР, хто втік в поле. В БТР прийшлося прийшлося пряме попадання снарядом. Хлопці живцем згоріли. Максим помер від осколкового поранення в голову. 

Тіло військового Максима Купрійчука батьки знайшли біля заповідника Шилова Балка. Ризикнули, поїхали самі на передову сина шукати. В перші дні війни їм це вдалося, хоча ризик був величезний.

— Коли 25 лютого ввечері мої рідні подзвонили мені в Чехію і повідомили, що Максим під Херсоном загинув, на наступний день я повернулася в Україну, — говорить Людмила.— Я зателефонувала в бригаду, мені сказали чекати, бо зелених коридорів немає, тіла вивезти неможливо. Мені зателефонував батько Максима і запитав «Їдемо?». І ми поїхали. В Херсон ми доїхали за сім годин. Спочатку шукали по лікарнях, думали, може просто поранення…Всі дивувалися, як ми так ризикували, перед нами на шляху сім'ю розстріляли…Але нам втрачати вже було нічого. Зустрілися з днрівцем. Той сказав — знайдете тіло, то заберете. Ми приблизно знали, де знаходиться наша дитина, нам товариш Максима розповів, йому пощастило вціліти під час обстрілу. І ми шукали у полі серед трупів, а поруч проходила колона з рашистською символікою Z…

Останнє фото Максима

Людмила Купрійчук каже, що окупанти не лише тіла українських загиблих воїнів не давали забрати, вони і своїх у зоні бойових дій лишали. Спочатку Максима не могли знайти, і в батьків з'явилася надія — а може вцілів? Аж поки чоловік впізнав сина по татуюванню на руці.

— Я була біля машини, а чоловік пішов сам шукати, — розповідає вінничанка.— Довго шукав, аж ось зупинився біля загиблого воїна. Обличчя не впізнати, бо снаряд влучив в голову. Розірвав бушлат, побачив татуювання на руці у сина — і від розпачу сів на землю. І тоді я почала кричати від болю на все поле. А днрівець до мене підходить і запитує: «А как вы относитесь к этой войне?». Я його запитала, що він хоче почути в той момент, коли ми щойно знайшли тіло нашого 20-річного сина? Люди теж хотіли вивезти наших загиблих з поля, а той цинічно усміхнувся «Зачем? Пусть валяются». Я не аналітик, проте не розумію, як їм дозволили через Крим так швидко зайти у Херсон?

Чоловік Людмили замотав сина у ковдру і поклав тіло у багажник. Так і привезли Максима на рідну Вінниччину. На наступний день молодого бійця проводжали, як героя. Під материнські сльози  і гул ворожих ракет, які розбомбили наше летовище.

Редакція RIA/20minut.ua висловлює щирі співчуття рідним та близьким Героя!

 

Читайте також:

«Немає офіційної інформації про загибель, тіло досі під Ізюмом». Рідні чекають офіцера Карпова
«Коли бачиш сивину на скронях дітей — хочеться кричати». Біженки знайшли вінницьку рятівницю

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (190)
  • Наталя Гупало

    Українці Ви не перевершені. СЛАВА Богу і подяка Героям їхнім рідним а особливо матерям.
  • Єва Ковальчук

    всем добра и любви
  • Alina Recova

    Вічна слава Герою ! Щирі співчуття рідним 😢😢😢
  • Олена Кирниченко-Яцюра

    Вічна пам'ять герою України!

21:07 Вінничани передали розвідникам коліматорні приціли, які вже допомагають нищити ворога 20:20 На вулиці Шепеля зроблять нову дорогу та облаштують тротуари для пішоходів 20:01 Нарколабораторія в СТО: хто фігуранти справи і за кого внесли по 200 тисяч застави? 19:45 Як відновити пошкоджені, втрачені чи викрадені номерні знаки? Від читача 14:46 Наслідком застосування фізичного примусу завжди є шкода, завдана правам, свободам та інтересам людини і громадянина! 19:00 «Покращуємо емоційний стан людей». Як переселенки проводять йогу просто неба у Вінниці play_circle_filled photo_camera 18:30 Поліція затримала чоловіка, який зберігав близько двох кілограмів коноплі 18:07 «Коли фотографували військового, ми плакали». Кошти для армії збирали на полі лаванди 18:00 На Вінниччині прогнозують зменшення урожаю зернових на 20%. Якою буде ціна на хліб? 17:33 План дій під час хімічної загрози. Вінницькі рятувальники та медики провели спільні навчання photo_camera 16:31 Режисер Олександр Ковшун: «Маємо пройти через вогонь і вистояти» play_circle_filled photo_camera 16:28 Не вистачає сезонного одягу та взуття: у Вінниці продовжують збір літніх речей для переселенців 15:52 У Генеральному штабі скасували попереднє рішення про виїзд за межі місця проживання за дозволами 15:02 Як вінничани рятуються від спеки: «Обприскую себе водою та обдуваю лопаткою» photo_camera 14:45 На Привокзальній запрацював світлофор. Як він регулюється? 14:13 Що ви знаєте про традиції святкування Івана Купала? Тест 13:29 Вінницькі акробати та сумоїст полетіли до США на Всесвітні ігри 12:49 Евакуація до Фінляндії, заборона на виїзд, наслідки деколонізації та інше важливе за 5 липня у Вінниці 11:24 Дощі з грозами та сильна спека. Якої погоди очікувати вінничанам найближчими днями? 10:19 Гемінгвей and Мелвілл. ТОП-5 книг про морські пригоди, які варто прочитати
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up