Марина пройшла перший курс імунотерапії. Як це — боротися з раком по-новому

Михайло КУРДЮКОВ

Фото: з фб-сторінки Марини Кушнір

Вінничанка Марина Кушнір лікується від раку новітнім протоколом імунотерапії. Що це за терапія, як її приймають, скільки вона коштує і яка від неї побічна реакція.

Ми звикли до того, що рак лікують хірургічно і терапевтично — за допомогою хіміо- та променевої терапії. Віднедавна у світі для боротьби з цією хворобою використовують ще один метод. Він називається імунотерапією. В Україні про неї майже не говорять і ще рідше застосовують на практиці.

Принцип її дії в тому, щоб допомогти організму пацієнта самостійно зруйнувати ракові клітини. Науковці з’ясували, що наша імунна система здатна відрізняти здорові клітини організму від уражених. І це стало не тільки проривом у світовій медицини та фізіології, але й шансом побороти хворобу для тих, кому ніякі інші методи допомогти вже не здатні.

Серед таких пацієнток опинилася вінничанка Марина Кушнір, яка бореться з раком молочної залози. Місяць тому дівчині сказали, що в Україні більше не лишилося протоколів лікування, що могли б їй допомогти. Але результат зданого раніше аналізу PD-L1, що визначає, чи підходить пацієнту імунотерапія, був позитивним.

Консиліум українських лікарів визначив протокол лікування імунотерапією. Його погодили закордонні колеги. Одразу після цього почався екстрений збір коштів на перший цикл лікування — це 800 тисяч гривень. Зібрати вдалося не всю суму. Але навіть не це перешкоджало початку лікування — кілька днів пройшло в очікуванні дозволу від МОЗ на ввезення та використання препаратів.

Про боротьбу дівчини з раком та початок збору коштів на імунотерапію ми писали у матеріалі: «Ну що ж, день Х настав»: як вижити, якщо залишився тільки один шанс».

Зараз за плечима Марини пройдений курс імунотерапії. Ми поговорили з нею про все те, з чим їй доводиться стикатися під час лікування: від нічних поїздок в лікарню, до фізичного виснаженні і постійних пошуків грошей.

«Привіт усім. Ну що ж, сьогодні відкапала перший курс імунотерапії+хімії. Сил взагалі не маю, і на цей раз повернення з Києва далось дуже важко, але це маленька перемога. Моя власна перемога. Адже це вже 33 хімія, — сама в це не можу повірити». — з допису Марини на фейсбуці. 10 лютого.

— Чесно зізнаюсь, останні три тижні промайнули так швидко, що я навіть не зрозуміла, що позаду перший курс імунотерапії. Ще місяць тому я була у повному розпачі, не знала що робити, як лікуватися і де знайти кошти. Я навіть не встигла перетравити той факт, що хвороба знову прогресує — адже найстрашнішим виявилась не прогресія, а усвідомлення того, що у світі для мене залишився єдиний шанс на лікування, — це імунотерапія, яка шалено дорога.

Новини Вінниці - фото з Марина пройшла перший курс імунотерапії. Як це — боротися з раком по-новому — Фото з фб-сторінки Марини Кушнір

Так сталося, що саме в цей момент розпачу, всі пішли нам на зустріч. Лікарня взяла на себе зобов'язання в отриманні дозволу від МОЗ на лікування. Мій лікуючий лікар зібрав консиліум, на якому склали протокол лікування. Дівчата з онкоспільнот знайшли контакти кур’єрів фармацевтичних компаній, що мають доступ до моїх ліків за кордоном. І найголовніше — це швидка реакція на моє прохання про допомогу від небайдужих людей.

Лікарі попередили, що з початком лікування не можна затягувати. Його вартість — 800 тисяч гривень. У мене було лише два тижні, щоб їх знайти. Ми зібрали трішки більше 300 тисяч — цього вистачило, щоб почати і пройти перший курс імунотерапії.

«І знову новий етап боротьби. Якщо чесно, я дуже чекала цього дня — початку лікування. Дуже хвилювалася за вчасний початок, щоб організм не слабшав, а рак не набирав обертів. Ми встигли. Завдяки вам, я сьогодні приймаю свої цілющі капельки». — з допису Марини на фейсбуці. 27 січня.

Я так сильно хотіла якнайшвидше почати лікування, що пропустила момент прийняття важливих і відповідальних рішень. У перший день госпіталізації я підписала цілу купу паперів про те, що відповідальність за наслідки лікування я беру на себе. Виявилося, я стала першопроходицею в Україні з тих, хто приймає ліки за даним протоколом.

Досі жоден лікар в Україні не працював з такими препаратами. Ніхто з них не знає, які можуть виникнути побічки і як ці ліки переносяться фізично. Лікарня взяла на себе лише супровід прокапування цих препаратів, а все інше, — як Бог вирішить.

У мене немає інших шансів на життя, тож я маю ризикувати. Я взяла себе в руки і почала вивчати реакції свого організму на таке лікування. Намагаюсь вишукувати наукову інформацію за цим протоколом у закордонних лікарнях. Шукаю іноземні спільноти, де пацієнти з аналогічними діагнозами проходять таке лікування. Я хочу знати, чого можна очікувати.

Позаду 33 хіміотерапії, і мій організм фізично виснажений. Через це мені щотижня доводиться контролювати показники крові, здавати купу аналізів на гормони, робити біохімію, щоб коригувати премедикацію

«Лежу вже третій день та вивчаю нові відчуття від лікування — нові симптоми, нова біль. Саме біль, — найстрашніше, що може бути для онкоодужуючого. Кожна клітинка тіла наразі сповнена адським нестерпним болем. Голова в постійних роздумах — чи це вже органи так про себе дають знати, чи це все потрібно просто стерпіти. Смішно виглядає, але я веду нотатник, де записую кожні нові симптоми». — з допису Марини на фейсбуці. 31 січня.

Перші кілька днів після введення препаратів, — найважчі. Важливу роль у цьому відіграє дорога: Вінниця-Київ-Вінниця. Доводиться вставати вночі та їхати нічним потягом, щоб встигнути на ранній автобус до лікарні. Вона знаходиться за Києвом. У лікарні треба бути рано, щоб вчасно здати ранкові аналізи. І все це на порожній шлунок, щоб показники були достовірними.

Прокидаюся о другій ночі. Потяг з Вінниці має відправлятися о четвертій ранку, але він завжди запізнюється, відповідно, — ми запізнюємося до Києва. Майже годину ми їдемо в метро. Ще близько сорока хвилин — до лікарні. Якщо встигнемо на автобус, що відправляється о дев’ятій, то о десятій всі аналізи вже здані.

Об 11.00 починається введення препаратів. Після цього ми з чоловіком намагаємося встигнути на автобус на 14.00 годину назад до Києва. Далі потрібно встигнути ще й на потяг, що виїжджає на Вінницю о 16.30.

У цей час їде Інтерсіті. Він швидший за інші. Для мене така економія часу дуже важлива, адже близько восьмої вечора мені вже стає зле. Цей квест ми проходимо щопонеділка. Вівторок і середу я просто лежу з сильною втомою та болем у всьому тілі.

«Понеділок видався повним жахом. Потяг запізнився, відповідно і я запізнилася до лікарні, а коли приїхала, то зрозуміла, що забула ліки. Довелося останні гроші витрачати на два додаткові флакони наб-паклітаксела. Вони мені і так потрібні були, але бюджет порахований до дрібниць. Добре, що у кур'єрів в наявності якраз і було цих два флакони. Виручили вчасно. Ще й аналізи трохи шалять, — лікарка насварилася». — з допису Марини на фейсбуці. 3 лютого.

Скажу чесно, мені важко і фізично, і морально. Фізично, тому що в організмі мають залишатися сили на боротьбу та відновлення, а їх майже немає. Морально — тому що мені щодня пише багато людей, які хвилюються, і кожному з них потрібно відповісти.

Імунотерапія дає багато побічок. Щось можу знеболити, а десь доводиться терпіти зі слізьми. Через це я випадаю з соціуму. І стає дуже накладно, адже люди, які допомагають, хочуть знати про мій стан. Пояснювати їм, що я не можу вчасно відписувати про своє самопочуття, також важко.

Крім самого лікування, мені потрібно постійно думати про пости зі збору коштів, а коли виникають проблеми з платежами, — треба йти до банку та вирішувати. Такі, ніби, банальні проблеми, але, коли тобі погано і ти мусиш думати про здоров’я, уникати людних місць, щоб уберегти себе від вірусів, — це сильно виснажує.

«Хотілось би перейматися чимось іншим, а не хворобою. Проте, від неї нікуди не дінешся. За три роки в діагнозі навчаєшся більш-менш контролювати свої емоції та думки. Проте, людська подоба завжди слабка. Думками сильна і налаштована терпіти будь-що, проте фізичні можливості дуже швидко ламають і силу духу». — з допису Марини на фейсбуці. 31 січня.

Родина завжди у пошуках коштів та можливостей. На плечах чоловіка всі домашні клопоти, адже фізично я нічого робити не можу.

Про результати лікування говорити ще зарано. Після закінчення циклу мені потрібно буде пройти контрольне обстеження, щоб прослідкувати динаміку лікування, і якщо вона буде позитивною, його буде продовжено.

Нам і надалі будуть потрібні кошти. Інакше ми не зможемо подолати хворобу. Людині зі сторони складно уявити, як важко постійно думати про те, де можна знайти гроші. Але та надія, яку люди дають мені щодня, допомагаючи матеріально, — придає мені сил. І я говорю собі: «Ти не маєш права нити і жалітися».

Моя армія підтримки — моя сила. Я знаю, що люди вірять в мою перемогу і хочуть, щоб я одужала. Все це мене заряджає. Так, буває, що накочує смуток і сльози накривають мене, тому що страх нікуди не зникає. Особливо, коли боляче фізично. У таких випадках я швидко беру себе в руки і дякую Богу за те, що він привів у моє життя всіх цих людей. Я повторюю собі — я зможу, я витримаю, я буду боротися.

«З понеділка починаю новий курс. Вірю і надіюсь в силу свого організму і мужність власних думок». — з допису Марини на фейсбуці. 10 лютого.

Імунотерапія — остання надія Марини. Завдяки вам вдалося зібрати понад 300 тисяч гривень. Це величезні гроші. Але більшу частину вже витрачено на перший курс лікування. За кілька днів дівчина має почати другий. На нього буквально не вистачає кількох тисяч гривень. Тому, будь ласка, допоможіть Марині не втратити єдиний шанс. Будь-яка сума, яку ви перерахуєте, може стати вирішальною для її одужання.