«Ну що ж, день Х настав»: як вижити, якщо залишився тільки один шанс

З архіву 20хвилин

Вже вкотре Марина приїжджає до столичної клініки на контрольне обстеження з повними очима надії. Але замість вітань від лікарів з перемогою, вона чує прикрі: «хвороба прогресує». Востаннє Марина почула ці слова тиждень тому. І земля пішла з-під ніг. Адже курс хіміотерапії, який вона пройшла наприкінці минулого року, був останнім протоколом, що міг би їй допомогти. В Україні більше не лишилося ліків для її підтипу раку. 

Були сльози, паніка та зневіра. А потім чоловік допоміг зібратися з силами та налаштував на продовження боротьби. Лікарі сприяли пошуку закордонних препаратів та взяли на себе оформлення необхідних документів. Тисячі незнайомих людей почали надсилати гроші на дороговартісне лікування. Марина вчергове отримала шанс на одужання. Саме про нього ми і хочемо вам розказати. 

— Ми давно не бачилися з лікарем. Тому якийсь час просто сиділи і говорили. Я розказала, що мене турбує, а з чим навпаки окей. Катастрофічного нічого не було, лікар був дуже радий це чути. 

Ми потисли руки. Він побажав позитивних результатів обстеження і порадив випити ввечері келих червоного вина, щоб не хвилюватися. На результати потрібно було чекати кілька днів. І для мене було би краще, якби протягом цього часу я контролювала свій емоційний стан та стримувала погані думки. 

Марина. З архіву 20хвилин

Наступного дня мені зателефонувала адміністраторка лікарні. Саме вона займається питаннями лікування: «Марино Анатоліївно, не хочемо вас засмучувати, але результат КТ незадовільний. На жаль, є прогресування хвороби. Вам варто приїхати, щоб вирішити питання з подальшого лікування». Мої нерви не витримали цього. Істерика, сльози, крик та паніка. Я не була готовою до такого. 

— Деяким людям, які борються з раком, доводиться звертатися по допомогу до незнайомих людей. Не всі з них реагують переказом грошей на твою картку. Обов’язково знаходяться ті, хто напише або зателефонує, щоб проклясти, або сказати, що такі як я мають здохнути. Ці люди не знають тебе, а ти їх, але вони чомусь погрожують і звинувачують у шахрайстві: «У тебе немає ніякого раку! Ти ж навіть не лиса». 

Мене називають грішницею, а рак — моєю карою. Нав’язують незрозумілі методи лікування, а коли ти відмовляєшся від такої «допомоги», вони поливають тебе брудом. Тебе переконують, що проблема в психосоматиці, що хвороба лише у голові.

Спочатку я плакала. Потім почала класти слухавку, видаляти їхні коментарі і блокувати аккаунти. Вони не мають права руйнувати мене зсередини. 

Міфи суспільства про рак і люди, які насправді давно втратили людську подобу — це ще одна боротьба, яку протягом всієї хвороби мають вести онкоодужуючі.

— Я заздалегідь знала, що на мене чекає. Півроку тому я, за рекомендацією свого лікаря, здавала аналіз PD-L1. Він визначає, чи підходить пацієнту найсучасніший метод лікування онкології — імунотерапія. Аналіз ми робили про всяк випадок. Для перестраховки. Результат був позитивним. 

Люди в діагнозі знають, що імунотерапія — це шанс на порятунок, коли вже нічого не допомагає. Більшості вона не підходить. Мені ж пощастило. 

Лікар одразу попередив, якщо хімія не подіє, імунотерапія стане останньою надією з моїм підтипом раку. Про вартість такого лікування я дізналася тоді ж. Але не хотіла про це думати. До такого не можна підготуватися. Це вибило з життя. Мене заполонили думки про найгірше. 

З фб-сторінки Марини

Останній рік я лікувалася за рахунок небайдужих людей. Мені стало страшно від усвідомлення того, що знову доведеться просити про допомогу. Та ще й, коли мова про таку величезну суму.

До тями мене привів чоловік. Ми одразу взялися за роботу. Писали дівчатам з групи підтримки. Дзвонили до лікарень та вивчали інформацію про клінічні дослідження. Шукали закордонних лікарів. 

Фахівці з Туреччини та Ізраїлю погодили протоколи лікування, що були призначені в моїй лікарні. Наступного дня ми з чоловіком були вже у Києві, де спільно з лікарями складали план подальших дій. Нам детально розповіли про препарати, що можуть мені допомогти. У клініці сприяли контактами фармацевтичних компаній, що займаються поставкою необхідних ліків до України. 

У цей же час виникла проблема з одним із препаратів. Наразі він не зареєстрований в Україні, тому лікування ним у нас вважається незаконним. Ми добре понервували. 

Повезло, що ми лікуємося в одній з небагатьох українських клінік, що мають ліцензію на лікування імунотерапією. Саме вони взяли на себе зобов'язання подачі документів про надання мені дозволу на таке лікування від Міністерства охорони здоров’я.

— Щоб хвороба не встигла набрати обертів, а органи не ослабли, лікування потрібно починати терміново. Усі жахіття промайнули перед очима. Я підійшла до чоловіка: «У мене більше немає сил боротися. Мабуть, це кінець». Це був той момент, коли хвороба взяла наді мною верх. 

Чоловік розумів, що ми знаходимося у вкрай важкому становищі. Тієї миті він нічого не міг вдіяти, тому просто встав, обійняв і заборонив думати про погане. Він взяв мене за руку і сказав, що ми продовжуємо нашу боротьбу. 

Ввечері я написала пост про допомогу. Навіть не очікувала такої потужної підтримки. Люди не просто відгукнулись. Вони почали масово поширювати мій допис, писати, говорити і дзвонити мені. Рідні, друзі, знайомі, парафіяни нашої церкви, журналісти і блогери. Усі відгукнулися на наше прохання.

З архіву 20хвилин

За неповний тиждень абсолютно незнайомі люди допомогли зібрати майже половину суми. Ми змогли замовити ліки. Як тільки у міністерстві вирішать бюрократичні питання, я зможу почати лікуватися. 

Знаю, що попереду на мене чекає важке і виснажливе лікування. Але у мене з’явилася надія, що воно допоможе, що рак згодом піде з мого тіла.

— Не можу передати своїх відчуттів. Ще тиждень тому я не вірила у своє щасливе майбутнє, а тепер тримаю у руках ліки, які можуть врятувати. І все це завдяки небайдужим людям, які стали моїми янголами-помічниками. Це надає сил. Дозволяє не опускати рук. І рухатися далі. 

З фб-сторінки Марини

Імунотерапія — остання надія Марини. Завдяки вам вдалося зібрати близько 400 тисяч гривень. Це величезні гроші. Але навіть їх замало. Потрібно ще стільки ж. І часу для їхнього збору з кожним днем стає все менше. Тому, будь ласка, допоможіть Марині не втратити єдиний шанс. Будь-яка сума, яку ви перерахуєте, може стати вирішальною для одужання Марини. 

ПриватБанк: 4149 4978 7182 2195

Monobank: 5375 4141 1052 2892

(Ваталінська-Кушнір Марина Анатоліївна Vatalinska-Kushnir Maryna)

Тел: (097)763-75-33

Пошта: [email protected]

Читайте також:

«Перші три місяці я ходила і думала про смерть»: дівчина з раком молочної залози

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.