Кримчанка Юлія Гаврилюк про волонтерство у Вінниці та загибель чоловіка на фронті

• Юлія Гаврилюк нині живе на Вінниччині. Сюди переїхала зі своїм чоловіком та сином. Родина завжди була за Україну, тому їм довелося покинути рідний Крим.
• Волонтерка розповіла про загибель свого чоловіка Володимира Гаврилюка — майданівця, учасника АТО, оборонця України. А також про нову справу, яка об'єднала людей для допомоги армії.

Степанівку на Вінниччині після 24 лютого 2022 року згуртував один волонтерський проєкт. У селі почали готувати для ЗСУ їжу й передавати її на фронт. Роботу «Степанівських бджілок», як вони себе назвали, організувала корінна кримчанка Юлія Гаврилюк, розповідають «Крим. Реалії».

З Ялти в село на Вінниччину

Кримчанка переїхала до села на Вінниччині під час окупації півострова. 2013-го чоловік Юлії, Володимир, поїхав на Майдан, а 2014-го брав участь в АТО.

«З’являлися вже оголошення: «Несогласные, звоните». І я розуміла рано чи пізно ми в тому списку опинимося. І син не знав, де тато. Заради безпеки нашої сім’ї. Він думав, що батько на будівництві квартир у Києві. І я наважуюся переїздити.

Бо до мене Росія прийшла і сказала: «Твій бізнес — наш бізнес. Ти маєш платити податок в Росію». Це була остання крапля, я взяла рюкзаки і ми виїхали з сином», — пригадує Юлія.

У Криму залишилися батьки, друзі та успішний бізнес. Більшу частину життя Юлія прожила в Ялті, на Вінниччині довелося починати все з нуля. На новому місці її син випадково зрозумів, що історія про роботу батька на будівництві в Києві — неправда.

«Вже в перший чи другий день по телевізору показували тата на танку чи на бронемашині. І каже: «Мамо, я знав, що наш тато не будує квартири». Я кажу: «Тут тепер ти можеш говорити про це». І таке враження що тут ми вдихнули якесь свіже повітря. Вільне повітря. Це було дуже... Дуже відрізнялося це повітря», — каже Юлія Гаврилюк.

Своє майбутнє Юлія Гаврилюк пов'язує зі Степанівкою та своїм волонтерським проєктом.

До Криму, де народилась і виросла, після деокупації півострова повертатися не планує. Каже, майже не залишилося людей, з якими могла б спілкуватися.

24-го все змінилося

Після року служби на сході України Володимир повернувся до мирного життя. Працював у поліції Вінниці та далекобійником. Родина ремонтувала будинок у Степанівці, батьки Володимира з цього села. Але 24-те лютого 2022 року змінило все.

«Чоловік мій одразу пішов у військкомат. Він поставив фуру. І сказав: «Я приїду, бо вдома все одно бронік. Ти ж знаєш, я не залишуся вдома», — пригадує Юлія.

У грудні 2022-го Володимира Гаврилюка не стало. Він загинув у боях за Бахмут. Незадовго до відпустки. Володимир планував приїхати додому, обіцяв дочці побути з нею на Різдво.

• «Козак, який любив свою сім'ю та Україну». Загинув військовий Володимир Гаврилюк
• З війни на щиті повертається Герой Володимир Гаврилюк: вінничан просять про коридор слави
• «Він був ідеальним прикладом для дітей»: пам'яті Героя Володимира Гаврилюка

«Я думала, що я в принципі сильна жінка. Але я відчула вперше в житті, що таке валідол, що таке корвалол. Все одночасно тобі крапають, ллють, а ти просто тримаєшся за підлогу і думаєш, хоч би це було не зі мною. Це насправді дуже складно. Таке враження, що гравітація працює так. Ти не можеш на ногах стояти. Ти лежиш, і ти просто навіть рачки не можеш встати», — згадує Юлія.

Щоб дізнатися як загинув чоловік Юлія провела власне розслідування. Дізналася, що під час бою Володимир до останнього залишався на позиції. Іншим наказав відступити та коригувати вогонь артилерії.

Володимир вижив у тому бою, але потрапив у полон.

«Як виявилося, він був у полоні. Розумію, якщо він у полоні, хоча б його не катували, бо він для них такий ласий шматочок такий, він УБДшник. Я знаю, як йому було важко. Для нього найстрашніше бути в полоні. Наскільки я знаю, для нього це було найстрашніший сон. І він знає, як катували його знайомих. Це він все не на слуху знає», — каже Юлія Гаврилюк.

Тіло Володимира віддали Юлії за «Програмою обміну тілами». Зателефонували з моргу.

На той момент Юлія шукала чоловіка понад два тижні, вірила, що він живий. Триматися допомагає віра в Бога, друзі-волонтери, знайомі військові та її дітище «Степанівські бджілки», — каже Юлія.

Переробили м'яса зі 100 свиней і тонн вісім курятини

«Були запити... Я бачила, що дівчата в селі намагалися передати якусь там консервацію, може, якусь тушонку. Я кажу — давайте організуємося. В якийсь певний день був запит, у мене друзі з Вінниці, які спитали: «Я знаю, що ви там щось можете зробити. Ну, так, треба тушонки, не вистачає хлопцям їжі». На ранок вже була безкоштовна свиня, грубо кажучи, і я об’єднала людей 30-ть певно», — розповідає волонтерка і засновниця ГО «Степанівські бджілки» Юлія Гаврилюк.

У закинутому приміщенні дитячого садка Юлія та її команда обладнали виробничий цех. На його стінах прапори, розписані словами подяки від елітних підрозділів ЗСУ.

«Ми можемо закупити вам свиню. Зробіть, будь ласка, на 56-у, чи на 57-му, чи 93-ю бригаду. От це був перший раз. І коли я замовила свиню і за неї гроші не взяли, і я зрозуміла, що тут, у селі, люди просто чудові. Просто багато хто недооцінював взагалі громаду. І за весь час, певно, свиней 30 безкоштовно нам дали. А взагалі ми переробили м'яса зі 100 свиней точно і тонн вісім курятини», — пригадує Юлія Гаврилюк.

Від військових волонтери достеменно знають, що потрібно на фронті. Серед запитів – реторти.

«Реторт-пакет. Фішка його в тому, що всередині є фольгований прошарок. Він не б’ється, він запаюється. Це не вакуум. Просто паяється і вариться в автоклаві. Тобто дотримується технологія приготування будь-якої тушкованки. Але він неважкий, порційний і можна відкрити підігріти будь-де», — каже Юлія.

Їжа зі Степанівки, без перебільшення, рятує життя на передовій, — пояснює Юлія. Реторти мають попит серед розвідпідрозділів ЗСУ.

«Коли вони рятувалися, їх було п’ятеро, а пакетиків були три. Усього три пакетики в рюкзаку. І вони не могли дістатися до евакуації, і їм довелося чотири дні ділити ці три пакетики на п’ятьох, по-моєму. Вони по чайній ложці ділили там якось. І просто приїхали та передали подяку, що вони вижили тільки завдяки тому, що це було не скло, воно б побилося. Жерсть вони б не брали, бо воно важке і не завжди є можливість її відкрити. А це завжди зручно. Навіть підігріти можна і відкрити завжди», — розповідає Юлія Гаврилюк.

Бійці дякують волонтерам

«Ми їм на Великдень шурпу зробили з баранини. То вони дякували. Ну, і голубці так само. В принципі вигадуємо, що можемо. Щоб вдома було. Вони показували, навіть знімали, висилали нам, як вони ставлять, розігрівають. Показували. В кружці», — розповідає волонтер Лариса, яка працює на кухні.

«Вони просто хлопці за рік тієї тушонки, тієї каші з м’ясом набачилися, наїлися. А коли вони голубчики отримують, шурпу. «Боже, ми думали, що здивувати нас важко, але ваша шурпа, дівчата, з баранини це було щось. Я як вдома побував». Або це макарони по-флотськи, печеня. Тобто всі продукти такі як ми вдома готуємо. Ми фасуємо в пакети, там 400 грамів в середньому порція», — каже Юлія Гаврилюк.

Редакція RIA/20 хвилин, нагадаємо, має проєкт «‎Героям Слава!»‎. Розповідаємо вінничанам про наших неймовірних бійців, щоб слава про них та їхню мужність летіли далеко за межі України! Нам є ким пишатися! 

Також ми часто пишемо про волонтерів та організації, які допомагають армії та постраждалим від війни. Всі історії зібрали у рубриці «Герої тилу». Почитати їх ви можете за посиланням.

Читайте також:

Рідні більше року чекають повернення тіла відважного воїна. Історія морпіха Ярослава Христюка

П'ятитонний «ОкСів експрес» мчить на передову з гостинцями. Історія вінницької волонтерки

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.