«Гімнастика — це моє життя». Як вінничанка виборола срібло на турнірі Олімпійські надії

Діана КОЛНОГУЗОВА , Володимир БАБКОВ

Двічі на день зважується та не їсть солодкого, а на тренування ходить як на роботу.
14-річна вінничанка Лейла Юсіфзаде виборола срібло на змаганнях в Києві, поступившись місцем гімнастці зі збірної України.
Що стоїть за її перемогами, як виховують майбутню олімпійську чемпіонку та чим ще захоплюється гімнастка — читайте в матеріалі.

На початку жовтня в столиці відбувся всеукраїнський турнір «Олімпійські надії». Для Вінницької школи гімнастики стало справжнім проривом друге місце, яке виборола Лейла Юсіфзаде. 14-річна вінничанка поступилася місцем лідерці збірної України.

Юна спортсменка розповідає, що змагання в Києві були важкими.

— Це було і фізично, і морально дуже важко, я змагалася з гімнастками зі збірної України. Виступала зі стрічкою, яка вважається одним з найважчих предметів у гімнастиці. Обирала його сама, мені до душі стрічка, — розповіла вона. —Гімнастика — це моє життя. Колись я ще займалася музикою, мені це дуже подобалося, але врешті обрала спорт, бо він найцінніший для мене.

Відео дня

Мама спортсменки та віце-президентка обласної федерації художньої гімнастки Наталія Токар згадує, як нервувалася під час виступу дочки на турнірі. Зізнається, що емоції зашкалювали тоді у всіх.

— В її категорії було 10 гімнасток. Це, звичайно, не так багато, як буває, але ми розуміли, що турнір дуже сильний і конкуренція дуже висока. Лейла виступала першою в категорії, а гімнастки не дуже люблять виступати першими, бо треба дійсно вразити суддівську колегію, аби отримати достойні бали.

За виступ зі стрічкою Лейла Юсіфзаде отримала 15,95 балів, додає Наталія Токар.

— Я тоді написала результат тренеру, подумавши, що шансів немає, а вона мені нагадала, що це виступ зі стрічкою, а отже, ще не все загублено. Просто стрічка, як і скакалка — це один з «найдешевших» предметів. Звичайно, великі досягнення, сподіваємось, ще попереду, але те, що вона серед потужних конкуренток змогла справитись психологічно — це вже щось — каже Наталія Токар.

Збирати медалі гімнастка почала з шести років. Мама спортсменки зізнається, що в першу чергу це заслуга тренерів та спортивної школи, де займається дівчинка. Втім, заохочувальних призів після перемоги на змаганнях Лейла не отримує — такі принципи виховання в батьків.

— Колись наша тренерка сказала, що ми не зациклені на «зараз-перемогах». Справді, в доньки дуже багато медалей і це супер, це результат її важкої праці — дивишся і хочеться плакати, бо розумієш, скільки за цим стоїть часу, зусиль та роботи. Але для нас це не є метою, кожне змагання для Лейли — просто як контрольне тренування. Наша ціль — світові п’єдестали. Я розумію, що в нас роботи ще не початий край. Для початку хочемо виграти офіційні змагання на рівні України, — ділиться планами Наталія Токар.

Жінка зізнається, що часто чує критику через те, що так навантажує доньку.

— Хтось каже, що я наче мачуха для своєї дитини, бо вона під зав’язку завантажена. Але я роблю все, щоб вона розвивалася. Лейла не знає вуличного життя, вона багато читає, багато працює над собою і я нею пишаюся, — розповідає Наталія Токар.

Гімнастикою дівчинка почала займатися з трьох років за настановою батька, який, до речі, теж є спортсменом міжнародного класу — все життя він займався греко-римською боротьбою і зараз тренує молодшого брата Лейли.

До речі, коли трирічну дівчинку відправляли на перше тренування, батьки точно знали, що спорт буде з нею завжди.

— В нас ніколи не було «групи здоров’я» в планах, варіант відвідування занять у вигляді хоббі – теж не для нас. Якщо чимось і займатися, то треба бути найкращим. Я і на скрипку віддавала Лейлу, і на шашки – вона стала чемпіонкою області, всі вчителі говорили про її талант і майбутнє. В неї справді багато здібностей, і якби вона обрала щось взагалі інше, то впевнена, що і там дочка досягнула б вершин, — розповідає мама спортсменки.

Наталія Токар зізнається, що в якийсь момент графік у дочки виявився дуже напруженим. Тому сфокусувалися виключно на спорті.

— Я завжди дуже хотіла, щоб вона розвивалася всебічно. Але часу нам катастрофічно не вистачало. І оскільки вже на той момент всі розуміли, що вона справді дуже талановита, то ми зрозуміли, що розпорошуватися на все немає як, — говорить Наталія Токар. — Я глибоко переконана, що кожна людина має розвиватися всебічно, але всім займатися одночасно не можна. За справу треба або братися всерйоз, або не братися взагалі.

Зараз тренування у Лейли займають по шість годин щодня і лише один день в дівчинки є на відпочинок.

— Якщо є змагання, то навіть вихідні не передбачені. Влітку ми її як на роботу – зранку відвезли і ввечері забрали. Їздила на збори, там було по чотири тренування на день. Темпи шалені, але й результати є, — каже Наталія.

Лейла додає, що під час навчального року часто їй доводиться жертвувати школою, тому інколи вона пропускає уроки. У вільний час чи в дорозі вона багато читає художньої літератури або бере з собою підручники. Дуже любить цікаві твори, історію, природничі науки. Хоча it-сфера їй теж дуже подобається, яку обрав брат.

А що кажуть про талановиту гімнастку її тренерка та коліжанки, можна побачити у відеосюжеті.