«Проміняв життя у місті на чисте поле». Як сім’я вінничан власноруч створила родове поселення

Діана КОЛНОГУЗОВА

Родина Голубєвих

У «термосному» будинку із солом’яних тюків вже кілька років поспіль проживає родина Голубєвих.
Сім’я з чотирьох людей не відмовляється від благ цивілізації, втім живе віддалено у створеному власноруч родовому помісті «Благодар» на Вінниччині.
Як живеться у «чистому полі» майже без сусідів та чому це місце вінничани назвали райським куточком на землі — читайте в матеріалі.

Вже понад п’ять років родина Голубєвих живе в родовому помісті «Благодар» на Жмеринщині неподалік села Ружепи. Голова сім’ї Євгеній Голубєв розповідає, що в місцині, де нині оселився, ще в 2006 році група людей з Вінниці та Жмеринки взяла собі по два гектари землі.

— В цілому, тут 36 сімей отримали землю. Зараз тут живе лише дві родини – наша та сусідка з дітьми. Інші наші сусіди періодично приїжджають, саджають тут дерева, кущі, культурні рослини, але поки що не живуть, — каже Євгеній Голубєв. — Цього року ми святкували 15-річчя з моменту створення поселення.

Сім’я Євгенія налічує чотири людини – він, його дружина Алла та двоє синів — Ваня та Світозар. Сини якраз перейшли в четвертий клас, вчаться у школі в селі Слобода-Межирівська. Є в Голубєвих і кілька тварин – німецькі вівчарки, шотландські весловухі коти та віслюк.

Відео дня

— Інших тварин в нас немає, ми вегетаріанці і з самого початку вирішили, що в нашому поселенні не буде енергії вбивства. Тому вирощувати тварин на забій – це історія не про нас, ми цього не робимо. Наша сім’я тут збирає гриби, ми маємо підлісок величенький – цього року дров ми з лісу не збирали, все необхідне взяли з підліску, цього якраз має вистачити на сезон – на цю зиму. Ще збираємо горіхи, їх продаємо або через інтернет, або в ресторани. Вирощуємо для себе фрукти та овочі, робимо натуральний оцет, робимо сушню, теплички в нас є невеликі, хочу ще зробити вкопану тепличку, — розповідає про своє господарство Євгеній Голубєв.

Будинок без фундаменту

На землі чоловік власноруч збудував незвичний будинок для людей з міста. Ані фундаменту, ані звичної цегли чи цементу, навіть дах, і той утеплений очеретом. Так само й в будинку все облаштували самостійно, опалення мають пічне, а електрику отримують від сонячних батарей. Такий же будинок допоміг звести й сусідці.

— Коли ми взяли землю, постало питання будівництва. Бюджет сім’ї був невеликий, тому стандартний будинок робити з фундаментом, цеглою, металочерепицею було задорого, тим більше когось наймати. Тоді я почав шукати варіанти, — згадує Євгеній. — В мене є хороший товариш, який займається будівництвом, до нього я влаштувався на роботу і там навчився цьому ремеслу. Згодом я сміливо почав будувати свій дім. Робив все без фундаменту, просто вкопував дубові стовпчики, між ними вкладав солом’яні тюки і домкратом спресовував їх. Товщина стін в мене півметра, зсередини ще шар штукатурки (глиняно-піщана суміш з додаванням соломи), а чистова штукатурка з піском без соломи. Досить теплий будинок вийшов, як термос, взимку він добре тримає тепло від печі, а влітку тут прохолодно. Дах зробили шиферний. Утепляли ми його очеретом, дружина плела з нього спеціальні мати.

Звести двоповерховий будиночок вдалося за два літа. Одного почали будівництво, а на друге закінчили. Допомагали в цьому Євгенові дружина з сусідкою, а також приятелі з будівництва.

— На першому поверсі в нас ванна туалет, а далі одне приміщення, як гостьова кімната. А на другому поверсі в нас спальня, — додає чоловік.

Оскільки електрику отримують від сонячних батарей, від деяких звичних побутових речей довелося відмовитися. Так, не користуються Голубєві холодильником та пилососом, але мають пральну машинку та цілий ряд інструментів для будівництва та упорядкування подвір’я та городу. Чоловік зізнається, що наміру відмовитися від благ цивілізації не має, все, що може хоча б трохи полегшити побутову рутину, вони використовують.

— Ми намагаємося підходити до всього зі здоровим глуздом і якщо є якісь побутові речі, які можуть зекономити час, то чому б їх не використовувати? В мене великий набір інструментів – болгарки, дрелі, шуроповерти, бензопила, бензокоса, мотоблок минулого року купили незважаючи на те, що є ослиця. З самого початку ми планували санвузол, тому я одразу проклав труби. В нас є сонячні батареї, тому світло теж маємо. Але, наприклад, холодильника та пилососа в нас нема, бо система не досить потужна і довелося відмовитися від таки приладів. Холодильник наче не багато бере, але вночі, коли немає сонця, він просто висаджує акумулятор. Якщо, наприклад, я користуюся своїми інструментами, то роблю це в сонячні дні в пікові години, тому тоді навантаження на систему помірне. А от пилосос, щоб виконував свою функцію, треба хоча б півтора кіловат, але наша система цього не витримає. А циркулярна пила споживає 1200 Ватт. Втім, в нас є пральна машинка, вона без тенів, тобто водичку не нагріває, крутить одяг у холодній, — зауважує чоловік.

Народна медицина

Розповідає Євгеній Голубєв, що поруч з поселенням є магазини, але аптеки чи лікарні фактично відсутні. Втім знайшлася й альтернатива.

— Це проблема не лише нашого поселення, а й в усій країні в віддалених селах відсутні аптеки чи медичні заклади. Магазини є, медпункт теж є, але працює чи раз, чи два на тиждень, коли приїжджає фельдшер, — каже він і згадує, як колись самостійно вилікувався від гаймориту. — До цього я часто практикував голод, живучи у Вінниці проводив заняття з йоги і знав всю силу голодування, бо дуже тривалий час один день на тиждень я не їв взагалі. А тут якось так сталося, що за рік я тричі перехворів на гайморит. До цього я понад 20 років не вживав антибіотиків, а тут довелося і це не допомогло, я зрозумів, що такий варіант мені не підходить. Тому, коли втретє захворів, вирішив просто відмовитися від їжі.

За тиждень хвороби чоловік перечитав з десяток книг про голодування та очищення організму. ——Це були книжки академіка Столешнікова, людина обізнана написала, був автор Ер, який працював на початку ХХ століття, це фундаментальна книга для тих, хто має намір очистити організм, книжки Роберта Шульца. За сім днів я повністю вилікувався, шість днів з водою, а сьомий був сухим. Таким чином вдалося вилікувати гайморит без всіляких медикаментів, — згадує Євгеній Голубєв.

Народною медициною так само лікується і родина чоловіка. Євгеній розповів дієвий метод лікування простуди, що дуже актуально восени, коли люди через різку зміну погоди починають хворіти.

— Зараз в сезон простуд і коронавірусу лікарі часто виписують розріджуючі препарати для крові. Природня речовина, яка розріджує нашу кров, міститься в хвої – або в голочах, або в шишках. Шишки вже пізно збирати, бо зараз вони вже сухі і з них сиплеться насіння, їх краще збирати навесні. Ми, до речі, заготовляли їх тоді, варили з них сироп. А зі звичайних голочок можна робити відвари. А так я намагаюся кожен ранок пити відвар з деревію, він покращує систему травлення, очищує організм, діє, як антипаразитарний засіб, — розповідає Євгеній.

В усьому треба знати міру

В житті у родовому поселенні на чистому полі Євгеній не вбачає недоліків. Каже, тут завжди є чим зайнятися. Втім до роботи підходить без фанатизму, бо в усьому треба знати міру. До такої думки прийшов, спостерігаючи за іншими людьми.

— Якщо в місті пандемія і все закрито, то я тут як працював, так і працюю. Робота кипить. Друзі з міста панікують, що через карантин можна лишитися без роботи і вмерти з голоду, а я не маю думки про те, що таке можливо. Бо як маючи землю, можна таке допустити? От зараз пішли яблука, треба їх назбирати, зробити з них сік, часник посадити, посіяти щось, засушити сливи. Нудьгувати немає коли, але я без фанатизму до роботи ставлюся. Є багато людей, які трудяться з ранку до вечора, матеріально ніби й отримують з цього якийсь прок, втім життя саме зупиняє – хвороби, наприклад. Тому що тіло не залізне, йому треба відпочивати. Я й по своєму стану помічаю, що краще до хвороби не доводити, а знати міру і в роботі, і у відпочинку, — ділиться Євгеній Голубєв.

Саму ідею автономності поселення, в якому нині проживає з сім’єю, Євген вбачає в можливості з чистого аркуша почати нове життя без чужої енергетики.

— Всім друзям, які до нас приїжджають, коли питають, чому ми не зробили родове поселення в селі, я розповідаю одну історію. Коли в нас з’явилася тут земля, ми вирішили купити будинок в селі поблизу, щоб мати можливість якомога частіше навідуватися сюди. Той дім, що ми купили, давно стояв самотній – господарі давно померли, а діти пороз’їжджалися хто куди. І якось хтось з цієї родини помер, на похорони приїхали всі родичі і вони прийшли до нас додому. Вони, звісно, спитали дозволу, чи можна зайти, і от вони ходять і розповідають, що з нашої черешні їло все село, колись одне з дерев посадили в честь народження дочки Катерини, а інше на честь дяді Володі . Тобто вони саджали ці дерева на честь нових людей в цьому світі. І якщо я захочу все почати з чистого листочка, саджати все своє, праця тих людей, колишніх господарів, їхня енергетика вона нікуди не подінеться. А я хочу, щоб це місце пам’ятали мої потомки, мої правнуки і казали, що оце дід Євген садив на честь онуки. Отака в мене думка, намір, ідея, — поділився чоловік.