«Батьківщина понад усе». Інтерв'ю з передової з ресторатором та начмедом Валерієм Сиверчуком

• У мирні часи Валерій Сиверчук у Вінниці був туристичним агентом та ресторатором. Проте мало хто знає, що бізнесмен має медичну освіту.
• Майже три місяці знаний вінничанин знаходиться на передовій, очолює медичну службу танкової бригади ЗСУ.
• Ми зателефонували підполковнику медслужби Сиверчуку і він каже, що на передовій зрозумів чимало.

Маркетолог, туристичний агент, ресторатор Валерій Сиверчук — знана у Вінниці особистість. Народився в Чернівцях. У нашому місті мешкає з часів навчання в медуніверситеті: з 18-ти років. 

Мало хто знає, але Сіверчук за освітою — хірург. Тому, коли почалися військові дії в зоні АТО/ООС, він визвався добровольцем і рік прослужив начмедом 59-го мобільного госпіталю. Після демобілізації відкрив десяток відомих ресторанів у Вінниці. 

Коли в Україну прийшла повномасштабна війна, бізнесмен спочатку забезпечував продуктами харчування військових і переселенців, потім ніс службу на блокпостах в складі самооборони територіальної громади. Тепер Валерій Сиверчук очолює медичну службу четвертої танкової бригади ЗСУ.

Днями був Харків, вчора Слов'янськ. Читаючи дописи Сиверчука у фейсбуці, можна зрозуміти настрій військового медика і все, що відбувається на передовій.

«Чергове відрядження Слов'янськ-Краматорськ, — пише Валерій. — Дуже важко дивитись на ці чудові міста та розуміти що кістлява рука «російського миру» потрохи починає простягатись і до них. Сирена повітряної тривоги майже не замовкає, вже канонаду чути навіть вдень, місцевих мешканців залишилось дуже мало, закрито майже все і всі вітрини забиті фанерою. Черешня по 30 грн. і чудові пиріжки з вишнями по 15 грн. у місцевої бабусі, яка хоче заглянути тобі в вічі і знайти в них відповідь, чи буде доля Слов’янська схожа на долю Маріуполя. Від цього трохи щемить і болить за тих наших співгромадян, що опинились на окупованих територіях».

Підполковник медичної служби

Подзвонили Валерію Сиверчуку. Зв'язок з ним поганий, кілька разів переривався. Де зараз находиться — не запитували, недоречно під час війни. Для інтерв'ю начмед зовсім часу не мав, проте кілька хвилин для розмови із земляками викроїв.



Він розповідає, що на війну пішов добровольцем. Ресторанний бізнес для Валерія —  це серйозна робота, в яку вклав свій час і душу. А захищати Батьківщину — це значно більше. Тому залишив і роботу, і дім, і дружину.

— Я підполковник медичної служби, тому цілком природно, що зараз знаходжуся там, де найбільше потрібен, — говорить Сиверчук. — Хто справжній військовий, той не буде відсиджуватися вдома. Мережу ресторанів налаштував непогано перед війною, вони працюють у Вінниці в звичному режимі, а я налагоджую медичну службу на передовій. На даний момент працюю начмедом четвертої танкової бригади ЗСУ. В мене є досвід служби в зоні АТО, і це зараз дуже допомагає.

Запитуємо у нашого земляка, чому не показує в соцмережах фото з передової.

— Бої не суцільні, у вільний час можу кілька селфі зробити. — коментує Валерій. — Показувати трупи і бійців без кінцівок я вам не можу.

Навіть важко уявити, наскільки важко, коли на очах гинуть побратими. Валерій Сиверчук відповідає коротко — це війна.

— Танкіст заряджає і стріляє в потрібному напрямку і не обдумує деталі,— говорить начмед танкової бригади. — Так і я: просто виконую свою роботу. Емоційна складова відходить на другий план. Присутня, так би мовити, спортивна злість, яка допомагає виграти змагання. В даному випадку — рятувати життя і перемогти.

Здобуваємо справжню незалежність

Цікавимося у начмеда, чи достатньо забезпечені необхідним бійці і медична служба.

— Бригада забезпечена зброєю, харчуванням, медикаментами, — каже військовий медик. — Але є речі, які все не можна замовити у держави, до прикладу імпортні засоби, тому допомагають волонтери. Допомагають навіть мої колеги-ресторатори, які колись були конкурентами.

Знаний у Вінниці ресторатор, підполковник медичної служби каже, що за майже три місяці на передовій зрозумів чимало.

— Про себе я зрозумів, що мені добре жилося до війни, а я все чимось незадоволений був, — посміхається Валерій. — Війна — це велике зло для всієї України. Мені 49 років, я пішов на війну, щоб не йшли непідготовлені молоді хлопці без досвіду. Це доля моєї родини, моя доля. Тому я не чекав на повістку, а сам пішов в армію. Бо саме час позбутися сусіда, який ніколи не давав українцями дихати наповну, саме зараз ми здобуваємо справжню незалежність, зараз змінюється наш менталітет, ми об'єднуємося. 



Валерій Сиверчук переконаний розслаблятися не час, ми маємо справу з добре озброєним і кровожерливим сусідом. Переконаний: перемога за нами.

— Цивільним здавалося, що у нас війни немає, але всі сім років ми воювали, — говорить земляк.— В періоді між АТО і повномасштабною війною я допомагаю армії, ми внутрішньо готувалися до війни. Переконаний, Україна переможе, тільки якою ціною і за який період? Це буде залежати від того, як нам буде допомагати Європа і світ. На заході відкрили очі, оскільки теж розуміють, що їх може чекати наша доля. Поки немає приводу розслаблятися і тим, хто на передовій, і тим, хто в тилу. Бо в Путіна на обличчі написано, що Україну треба знищити, бо ми не народ, і не країна. Але ми вистоїмо, рашистську імперію очікує крах, нас чекають кращі часи.

Читайте також:

Бронюк, Ковальський, Сіверчук. Знані вінничани, які вступили до лав захисників України

«Я живий, вони ні». Історія важкопораненого вінницького нацгвардійця

Він один з тих, про кого кажуть «гартовані вогнем війни». Розповідь про морпіха зі Жмеринки

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.