«Як шити для модниць не забули, але вони зараз не головне». Ще один бренд виготовляє плитоноски

• Із бізнесвумен на волонтерів перекваліфікувалися засновники та майстрині ательє Лесі Зіанурової під брендом «COMARZI». Замість суконь та одягу для жінок вони шиють плитоноски та розгрузки.
• На невеликому підприємстві нерідко збираються більше двадцяти жінок і навіть при цьому роботи вистачає, адже знають, що якісний пошив — процес достатньо технологічний і відповідальний.

У швейному цеху самих засновниць бренду «COMARZI» ми не застали. Однак навіть о вечірній порі тут не покладаючи рук працювали близько десятка майстринь. Самі ж організаторки виробництва постійно у справах.

— Потрібно і матеріали перевірити і знайти. Вдома буваємо запізно. Весь час на зв’язку із волонтерами. Вони знають де і що потрібно та у якому вигляді, — так телефоном нам відповіла співзасновниця  бренду «COMARZI» Леся Зіанурова. Жінка пожартувала, мовляв, як шити для модниць не забули, але вони зараз не головне

— До нас приходять представниці різних професій. Є тут і творчі майстрині, і швачки, і педагоги, — розповіла нам Алла Шарікова. Жінка, не відволікаючись від швейної машини, додала, що з перших днів війни люди приходили працювати аби прийти у себе від шоку, а потім швидко об’єдналися навколо спільної мети.

Від початку в ательє Лесі Зіанурової шили тільки розгрузки. Здебільшого на чотири автоматних ріжки та рацію. Роблять і відстібні кишені з боків. Тут постійно вдосконалюють дизайн і функціонал спорядження. Ну а згодом пристали і до пошиву плитоносок.

— Ми віримо, що може комусь наша робота врятує життя або хоч якось допоможе нашим солдатам, — поділилася думками ще одна майстриня Жанна Капітанчук.

Нині однією з головних проблем під час виробництва є дефіцит матеріалів. Від початку жінки шили із власних запасів. Довелося перейти на безвідходний пошив — маленькі шматки тканин використовували для створення кишень. Найдрібніші клаптики віддають волонтерам для плетіння маскувальних сіток. Згодом ситуація дещо вирівнялася. Проо потреба передавати стали волонтерські спільноти — вони ж і допомагають з матеріалами та фурнітурою. 

Скільки усього і чого пошили в ательє не рахували. Але на якомусь етапі почали оздоблювати свої вироби оберегами. Від початку це були маленькі ляльки мотанки, а потім почали в’язати сердечки та інші патріотичні кульки. Бувало, що в якийсь комплект вони і не потрапляли, то наші захисники часто і сперечалися за розгрузки, які були оберегами оздоблені. Ми ж пропонуємо на відео подивитися, як все відбувається у ательє і з якими думками жінки щодня ходять туди, як на роботу:

Читайте також:

В аеропорту Тель-Авіву літакам РФ вінничанин подавав сигнали прапором України. Його звільнили?

Кохання під час війни: скільки у Вінниці одружилося пар та народилося дітей

Георгій Самков заснував «банку допомоги» та ініціював виплату стипендій ветеранам спорту