«Ми поруч» : вже тиждень у Вінниці працює кризовий центр для вагітних та мам з дітьми

Дарина ДІДИК

Минулої неділі, 17 січня, у Вінниці відкрився новий кризовий центр «Ми поруч».
Там можуть допомогти жінкам, які потерпали від домашнього насильства або через складні життєві обставити опинилися на вулиці.
Ми поспілкувалися з засновницею центру Юлією Дякун і дізналися, яким виявився перший тиждень роботи кризового центру та як жінки можуть туди потрапити.

Рівно тиждень у Вінниці працює кризовий центр «Ми поруч». Там можуть знайти прихисток і розпочати нове життя вагітні жінки й мами з дітками, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Засновниця громадської організації «Кризовий центр «Ми поруч» Юлія Дякун розповіла журналістці «20 хвилин», що перші дні після відкриття виявились досить складними.

— Мені здається, що за цей тиждень у нас було вже все, — говорить Юлія Дякун. — Все розпочалося з того, що відкрилися ми в одній будівлі, а зараз мешкаємо в іншій. У першому будинку прожили чотири дні, але зрозуміли, що там багато всього не зробленого, приміщення потребує додаткового ремонту й мамам з дітьми там жити не зовсім зручно.

За її словами, новий будинок вдалось знайти досить швидко.

— Ми переїхали буквально на п’ятий день: знову пакунки, знову збір речей, знову розставляння меблів і облаштування кімнат, — говорить вона. — Паралельно з цим ми вже почали приймати перші родини.

До кризового центру можна потрапити різними способами.

— Можна мені телефонувати (0678385579), можна писати у соцмережах, можна потрапити через соціальні служби (зараз у нас три родини, які направили саме соціальні служби), — зазначає Юлія Дякун. — Будь-який канал зв’язку діє, звертайтеся, я читаю всі повідомлення, сплю буквально з телефоном і всюди з ним ходжу.

Зараз у центрі мешкає сім родин. Більшість сімей з Вінницької області, але є родина а ж зі Львова.

— Будинок заповнюється дуже швидко, тому наразі в нас є місце лише для двох маленьких родин або для однієї великої, — говорить Юлія. — Та ми вже почали співпрацю з іншими кризовими центрами по всій Україні. Це необхідно для того, щоб коли в одному центрі закінчуються місця, але ще є запити, можна було максимально оперативно влаштувати родину в інший.

Юлія Дякун розповідає, що більшість жінок, які зараз живуть у центрі «Ми поруч» були жертвами домашнього насильства.

— Саме тому ми не можемо публікувати їхні фотографії або фотографії дітей. Ми не хочемо розповідати багато про наших мам, аби їх не вирахували, — пояснює вона. — Є ще одна причина, чому ми не розголошуємо інформацію про наших мешканців — не хочемо, щоб на дітей в школі показували пальцем через те, що вони вимушені жити в кризовому центрі. І дорослі люди, і діти зараз дуже жорстокі, ми це вже відчули, коли почали зустрічатися із цькуванням під дописами на нашій сторінці у фейсбуці.

Ділиться Юлія Дякун історією однієї мами, яка ще до офіційного відкриття центру жила там три тижні, бо їй з донькою просто не було куди податися.

— Ця мама залишилася зовсім одна. Вона переселенка з Донбасу, а чоловік залишився там і, зрозуміло, не бере жодної участі в житті дитини, — розповідає Юлія. — Ця жінка пробула в нас три тижні й вирішила, що далі зможе впоратися сама, вона знайшла якусь роботу й ми її відпустили. Але сталося так, що вона не впоралася і знову до нас повернулася. Ми провели з нею серйозну розмову, домовились, що вона не поспішатиме, що дасть собі час для адаптації, попрацює з психологом, ми разом пошукаємо нормальну роботу, допоможемо її впевнено стояти на ногах і лише тоді можна буде йти далі.

Юлія Дякун додає, що жінка — сирота, вихованка дитячого будинку, тому їй просто немає до кого звернутися.

— Вона звикла розраховувати лише на себе, — каже Юлія. — Разом зі своєю донечкою «кочувала» по квартирах, шукала, де дешевше. Одним словом, життя її сильно покидало...Тому вона хоче все зробити сама й швидко стати на ноги, бо хвилюється, що в центрі займає чуже місце. Ми їй пояснюємо, що це не так і вона цілком на своєму місці й також заслуговує на допомогу.

Раніше ми розповідали, нагадаємо, що у кризовому центрі з жінками працюватиме психолог, можна буде отримати юридичну допомогу і допомогу з пошуком роботи, відновленням професійного фаху або з отриманням нової професії.

«До такого неможливо звикнути»

— Я волонтер вже 15 років і починала з дуже страшних речей — з дитячої онкології, — ділиться Юлія Дякун. — Це дуже страшно, але воно загартовує. Можливо, якби я підійшла з нуля до цієї роботи, то мені було б значно важче...Та й досі є такі історії, від яких мороз шкірою. До прикладу, коли до нас заїхала мама з дівчинкою підлітком, а в дитини побите обличчя, і, як виявилось, це папа бив її ногами, то мені було дуже важко стриматися. Та й взагалі, скільки років ти б не був волонтером і не займався подібними ситуаціями, все одно не можна бути до такого готовим. До такого просто неможливо звикнути.

Такі історії змушують Юлію продовжувати займатися волонтерством і допомагати людям, які цього потребують.

— Наш центр фактично заповнився за перші чотири дні. Я ніколи не думала, що це настільки глобальна проблема, поки не почала нею займатися, — зізнається жінка. — Навіть страшно подумати, скільки ще є жінок, які не звертаються по допомогу, яких б’ють, а вони залишаються, бо їм немає куди піти... Я бачу, як жінки змінюються у нашому кризовому центрі й це дуже сильно надихає. Я бачу як вони посміхаються, щось разом готують на кухні, як діти сміються, бігають, граються. У нас дуже домашня атмосфера, мами не почуваються тут самотніми. І це дає мені сили, бо я розумію наскільки це потрібно.

Юлія Дякун закликає жінок не боятися тікати з місця, де їм погано, і наголошує, що домашнє насильство не має виправдань.

— Немає пояснень або допустимих обставин, аби чоловік вдарив жінку, — переконана вона. — Розмови про те, що він був п’яний чи що це сталося один раз — лише відмовки. Насилля буде продовжуватися і може ставати тільки гірше. У такій ситуації не потрібно думати, що немає де жити, що не хочеться залишати свою квартиру, що сусіди будуть засуджувати і пліткувати за спиною. Тут треба просто забирати документи, дітей і тікати.

Звертається Юлія і до жінок, які не зазнали насильства, але через певні обставини опинилися на вулиці або вокзалі.

— Якщо ви залишилися без даху над головою — подзвоніть і вам нададуть допомогу, — говорить вона. — Ви не одинокі у своїй біді!

Як допомогти кризовому центру «Ми поруч»

На фейсбук-сторінці кризового центру можна знайти інформацію про нагальні потреби притулку. Інформація весь час оновлюється.

— Крім того, у нас завжди є потреба в продуктах і побутовій хімії, — каже Юлія Дякун. — А ще нам потрібні канцтовари для дітей, бо більшість діток, які зараз у нас живуть — школярі.