«Хочу додому». Песики з вінницького притулку шукають люблячих господарів

У муніципальному притулку багато песиків, які заслуговують на другий шанс

До Вінницького муніципального притулку для тварин потрапляють песики з різними долями. Хтось заблукав, когось вигнали господарі, вдосталь награвшись, а когось довелось від господарів забрати через жорстоке ставлення. Є тут собачки, які відновлюються після аварій, операцій або проходять лікування від важких хвороб. Вони такі різні, починаючи від породи й закінчуючи темпераментом, але все ж у дечому схожі — песики з притулку мріють про дім і нову люблячу сім’ю. Повірте, всі вони заслуговують на другий шанс, і, можливо, саме ви повернете їм віру у людей.

Журналістка «20 хвилин» познайомилась із чотирилапими мешканцями муніципального притулку і дізналась історії їхнього по-справжньому «собачого» життя. Придивіться уважніше, ймовірно, саме тут ви знайдете свого друга.

Дівчинка Буся (безпритульна)

Маленька дівчинка Буся зацікавлено розглядає гостей свого вольєру. Майже відразу підходить знайомитись, віддано дивиться в очі й облизує руку, яка її гладить.

Вона вже місяць живе у притулку, саме зараз триває її реабілітації після аварії.

— Раніше ми стерилізували її, вакцинували, обробили від паразитів і повернули на місце відлову, — розповідає фельдшер Владислав. — Але через два-три дні після того Бусю збила машина. Ми відразу поїхали за нею, щоб забрати й почати лікування. 

Рентген показав, що у собачки зламана передня лапка. 

— Ми вже зробили їй операцію, і доки лапка не заживе, Буся буде в нас, — каже Владислав. — Ми поки доглядаємо її, але дуже хочемо знайти для неї нову люблячу сім’ю. Вона ще досить молоденька, дуже грайлива, ласкава, легко йде на контакт і не боїться людей. Зрозуміло, що після операції їй ще трохи важко, але з кожним днем вона стає все більш активною, повертається до свого звичного стану. 

Буся невеликого розміру, тому їй комфортно буде у квартирі, а завдяки своєму темпераменту, може добре поладнати як з дорослими, так і з дітьми. З таким песиком точно не доведеться сумувати. Головне, щоб у новій родині її любили й турбувалися про неї. А дбайливе ставлення тільки посприяє швидкій реабілітації після аварії та операції. 

Хлопчик Роджер (алабай)

Алабай Роджер у притулку лише кілька днів. Він дуже наляканий, виснажений і має проблеми з лапками. Поки на контакт йде погано, бо просто не звик до вольєра. Позувати для фотографії Роджер теж не схотів — чи то через стрес, чи то через негативний досвід з людьми. 

Але цього боятися не слід, просто песику потрібен час для адаптації. Коли він зрозуміє, що у безпеці, то може проявити себе інакше.

— Він вже старенький, напевно, років 10-12. Але це зовсім не означає, що йому не потрібен дім, — переконаний Владислав. — До нас звернулись волонтери, які побачили його на вулиці Пирогова. Коли ми його забрали, одразу зрозуміли, що раніше Роджер був домашньою собакою. Але його викинули на вулицю як непотрібну річ, що вже відслужила своє.

Таке поводження з тваринами не рідкість. Люди беруть собаку в дім, щоб просто погратися, а коли «іграшка» набридає або стає старою, виганяють за двері.

— Він дуже худий, схоже, що не доїдав довгий час. Тому зараз наше перше  завдання — це відгодувати його, — каже фельдшер. — Роджер стресує, що опинився у клітці й не може бігати, де захоче. Та проблема в тому, що бігати як раніше він вже просто не в змозі. У нього болять задні лапки, тому йому необхідно давати кальцій з вітамінами. 

За словами Владислава, щоб алабаї почувалися комфортно, їм потрібен великий вольєр і простір.

— Алабаї взагалі чудові охоронці, тому новим домом для Роджера може стати якесь підприємство, — міркує він. — Буде дуже добре, якщо відгукнеться хтось небайдужий і дасть шанс нашому алабаю навіть у старості побути корисним. Він справді ідеально впорається з роллю охоронця на  якомусь об’єкті. І знову таки, важливо, щоб господарі добре до нього ставилися, нормально годували й не ображали.

У притулку, нагадаємо, нещодавно відкрився центр адопції. Саме там можна ближче познайомитися з песиками, зрозуміти чи підходить вам їхній темперамент і чи знаходите ви спільну  мову. Взяти тварину з притулку — дуже хороша справа, але таке рішення потрібно приймати вдумливо. Чотирилапі заслуговують на хороше ставлення і на другий шанс щасливого життя із сім’єю, попри свою породу (або її відсутність), вік та фізичні особливості. 

Зовсім скоро ми розкажемо вам і про інших мешканців муніципального притулку для тварин.

Читайте також:

Різдвяні подарунки на фронт: вінничани зібрали понад 100 кілограмів гостинців

Коли несила мовчати: яким буває домашнє насильство і як себе захистити