Сьогодні на порядку денному багато «незавершених» реформ. Найсуперечливіша і, водночас, спекулятивна, - реформа земельних відносин, а саме визначення можливості відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Для того, аби оцінити необхідність і своєчасність впровадження вільного ринку земель сільськогосподарського призначення, необхідно врахувати, що це питання стосується понад 7 млн. власників земельних паїв, які досі позбавлені права розпоряджатися тим, що їм належить за законом. (Норма введена за часів Президента Леоніда Кучми).

Відкриття земельного ринку не обов'язково означає обов'язок її продати, а змушує орендарів реально конкурувати між собою. Хіба не є збереження мораторію на продаж земель рудиментом кріпацтва? Наразі у світі є лише 5 держав, де неможливий продаж власником сільгоспугідь: Венесуела, Куба, Конго, Північна Корея, Таджикистан. Україна постає шостою, але нікого не засмучує подібне оточення? Навіть сусідня Білорусь торік впровадила обіг землі, не кажучи про Польщу, Молдову, Румунію, Угорщину, Словаччину, де можливість купівлі землі стала потужним стимулом розвитку не лише агропромисловості. Досягнення наших сусідів свідчить, що відкриття ринку землі спричиняє зростання її ціни у перший рік в середньому на 25%, у другий - на 37%, у третій - на 18%, у четвертий - на 8%, з п'ятого - на 12%.

Не дивно, що найактивнішими супротивниками вільного ринку землі є великі агрохолдінги, які раптово затурбувалися за селян. Що заважає їм зараз платити адекватну орендну плату власникам, щоб ті навіть і гадки не мали її продати? Навіщо штучно стримувати інвестиції в аграрний сектор? Окрема розмова про надприбутки «агробаронів», які зможе викрити лише іноземна аудіткампанія із непідкупною репутацією.

Аби убезпечити нас від концентрації землі в одних руках, урядові законопроекти передбачають суттєві обмеження і пріоритетне право орендарів на придбання сільгоспугідь, пільгові кредити для фермерів, а не державні дотації для агрохолдінгів - як то було при попередній владі.

Зрештою, якщо ми довіряємо селянам право обирати владу і віримо в їхню дієздатність, звідкіля тоді побоювання, що їхня власна земля буде родити бур’яни? Зразки розвитку об’єднаних територіальних громад Iллінецького та Гайсинського районів є достатньо переконливими.

P.S.: Не маю сумніву, що претензії до кожного речення та кожної цифри виникнуть не лише у пересічних читачів, а й у фахівців та практиків у галузі АПК. Тому пропоную публікацію як запрошення до фахового та продуктивного обговорення.

Олексій Шуліченко