«Я не лізу до тебе в труси»

«Я, увы, сказал не просто «я - гей». Я сказал: «Я - гей, и при этом я такой же человек, как вы, мои дорогие зрители, как президент Путин, как премьер Медведев, как депутаты Государственной думы». Слово «человек», в русском языке малозначимое, никто не заметил. Зато все напряглись на то, что я «такой же»…».

Це цитата з інтерв’ю колишнього головного редактора кремлівського каналу «Контр ТВ» - Антона Красовського. Три роки тому в ефірі телеканалу він сказав те, про що мовчать. Роботу на «Контр ТВ» залишив одразу ж… Сказав, бо не зміг вести програму, де обговорювався закон проти пропаганди гомосексуалізму, який збиралася прийняти Держдума. 

«Потому что я сам себе казался лицемером. А лицемерие — это то, что я ненавижу больше всего. Этот мой coming out — очередная битва с самим собой, со своим собственным лицемерием, со своей собственной ложью и со своей собственной трусостью.
…Я хорошо знаю, как в нашей стране стыдно, неловко и страшно быть геем. Мне 38 лет, и мне до сих пор стыдно, неловко и страшно. Мне, например, страшно говорить все, что я сейчас говорю. Мне по-прежнему неловко перед моими родителями, мне стыдно приезжать со своим бойфрендом к себе домой. Потому что, условно говоря, с любой девушкой, с которой я приезжал, моя мама могла обниматься и целоваться, а к Никите она даже не прикасается! Потому что мои родители такие же, как все люди здесь, абсолютно такие же! И я сделал то, что сделал, не для того, чтоб мне самому было не стыдно. Мне уже будет стыдно до конца. Может, кто-то помоложе скажет после этого: да пошли вы все в жопу. Я ведь и вправду такой же, как и вы».

Антон Красовський зрозумів, що він гей у 20 років. У 30 - сказав батькам. Вперше дискомфорт відчув, коли очолив виборчий штаб кандидата у Президенти Росії мільярдера Михайла Прохорова.

«До того как я познакомился с Прохоровым, всегда был окружен московским высшим обществом, абсолютно толерантным. Тем кругом «интеллигентных людей», к которому мы все принадлежим. У меня просто не было другого опыта общения. Когда я оказался у Михаила, вдруг с удивлением начал замечать, что его обслуживающий персонал, он как-то ко мне не очень… Вот не очень. Не секретарши. Я имею в виду мужчин, конечно. Это даже не обслуга в буквальном понимании, это сотрудники, обслуживающие Михаила Прохорова. В конечном итоге мне об этом прямо сказала одна наша активистка: «Антон, про тебя говорят, что даже с тобой не здороваются». Мне тогда так стало стыдно...»

До чого це все? До геїв в Україні. На такому рівні, як це сказав Красовський в Росії, у нас «про це» не озвучували. І не тому, що геїв немає, або у наших проблем менше. 
Євробачення у Стокгольмі знову підняло геїв. «СерГЕЙ Лазарев» - так писали на прапорах кольорів веселки… В Стокгольмі це нормально. 

І у Вінниці теж є геї. Є серед місцевих депутатів. Про одного колеги-чоловіки люблять згадувати, як йому квітку на 8 Березня вручили… Є у Вінниці пари-геї, які живуть разом. Їх всі знають. У них є діти від першого шлюбу, але свої нові стосунки узаконити ці люди не можуть…

А є вінничанка Катерина Лук’янова, - народний депутат шостого скликання. Раніше відома гомофобка - співавторка законопроекту про заборону пропаганди гомосексуальності, а тепер співавторка законопроекту про цивільне партнерство. https://www.facebook.com/katerina.lukyanova.5/posts/1170993812923755 Ні, вона не змінила орієнтацію після роботи у Верховній Раді. Лише орієнтир у своєму баченні: проблеми не з цими людьми, а проблемами у цих людей. Мова про те, що геї повинні мати такі ж права, як і подружжя у громадянському шлюбі. Зі слів Катерини, законпроект є гендерно нейтральним і писався для всіх громадян, як альтернатива гей-шлюбам, проти яких виступає церква. 

До речі, два місяці тому відносно сімейної політики держави релігійні діячі закликали Петра Порошенка зберегти в Конституції України норму про те, що шлюб є сімейним союзом між “жінкою і чоловіком” (стаття 51 чинної Конституції). У відповідь Президент запевнив, що в Україні не буде легалізовано одностатевих шлюбів. 

Хто із депутатів вноситиме на розгляд Парламенту законопроект про цивільне партнерство, ще зарано говорити. Його допрацьовують, ще кілька пишуть інших… Попередньо є домовленість із міжфракційним об’єднанням народних депутатів «ЄвроОптимісти». Але чи готові українці прийняти не лише закон, а існування геїв по-сусідству? «Про це» сьогодні «Не очень публичное мнение» із відомим вінницьким психологом – Ольгою Мородецькою. Про те, як не залазити до інших в труси.

- Потрібно розділяти тих, хто займається сексом зради експерименту зі своєю статтю, і тих, хто має гомосексуальну орієнтацію. Тобто чоловік може займатися сексом і не бути гомосексуалістом, це може бути замісний секс, приміром, як у тюрмах. А може бути й насилля. Та це ж не значить, що хтось після цього стане гомосексуалістом. Наше товариство всіх змішує в одну купу. 
Комусь здається, що гомосексуалізм - це набуте явище, і що якщо будуть впроваджуватися закони про одностатеві шлюби, то буде пропаганда таких стосунків. Але ж на орієнтацію це ніяк не впливає – це підсвідома річ, законодавчим актом вона не регулюється. 
Насправді проблема не лише суспільства, а й для самої людини. Щоб сказати: «Я –гей», спочатку треба пройти шлях прийняття себе. Зрозуміти себе, що у тебе потяги до людини твоєї статті. Це не так просто все. Бо приходять до психологів: «Я хочу бути таким, як всі, але щось тягне…» Спочатку лякається сам себе, все нове… Стрес для людини. Шлях самоприйняття може бути довгим як життя. Може й не закінчитися на гробовій дошці. 
Якщо людина не може себе ідентифікувати, то їй важко прийняти себе. Так, може женитися, вийти заміж, народити дітей… Можна зробити картинку для всіх, вставити лінзи і зуби, можна жити з людиною протилежної статті... Можна всіх обманути, але не себе. Бо, все одно, буде тягнути… Одні приймають, інші себе давлять, хтось шукає таких самих..

- Відсутність сексу з людиною тієї ж статі, це ще не значить, що ти іншої орієнтації… 

- До мене приходила одна людина і розповідала, що її била мама битою по голові, щоб вибити це… Але орієнтація так просто не вибивається. 

- За статисткою, людей із нетрадиційною орієнтацією - 2-3 %, незалежно від популяції.

- Відомий журналіст, який працював на 1+1 Анатолій Єрема пройшов цей шлях. У нього була сім’я, його зрозуміла і дружина, і діти... 

- Тільки 150 років тому відмінили кріпосне право, ще недавно людина з темною шкірою не повинна була сидіти поруч із людиною з білою шкірою. Але проходить час і те, що було неприйнятно – в «мінусі», сьогодні виходить «на нуль», а тепер, взагалі, в «плюс». Президент США – темношкірий, 100 років тому такого уявити не могли. Тепер є сурогатне материнство. Ми можемо мати якесь своє відношення до цього всього, але процес не зупинити. Рано чи пізно це до нас прийде… 

- Щодо одностатевих шлюбів. Говорять, от як така сім’я може виховати правильні моделі поведінки? Задача батьків - сформувати цінності. Це насамперед. Але скільки є сімей, де живуть діти з мамою, бабусею і ще прабабуся виховує? Такі самі ж перестороги, як і в сім’ї, де виховують дітей чоловіки. 

- Моя свобода закінчується, де починається свобода іншої людини. У людей страх, що воно перекинеться на них. Так, можна впливати на тих, хто експериментує, саме цього бояться, що почнуть більше експериментувати. Але експериментують і з дітьми, і з собаками, і котами… Але на потяг це не вплине. А що робити людям, які дійсно з таким потягом? Що їм не жити? Їх забивати камінням? Вішати? Так було колись… Але ж ми уже ніби ж розвинуті...

- До мене з Москви дівчину привозили – хотіли її переорієнтувати. Якщо був секс у дівчини з дівчиною, то завтра цього сексу може і не бути. Але якщо це сексуальна твоя орієнтація, то це ніхто не може змінити. Жоден психолог. 
Є теорії, що потяг не від народження, а від оточення. Як на мене, теорія, що з цим народжуються, більш реальна. Бо я зустрічала таких людей, вони росли в нормальних гетеросексуальних сім’ях. Але в якійсь момент вони відчували потяг…

- Духовенство. Це закрита тема – латентна річ. Звичайно, вони про це не говорять. Якраз там і замісний секс процвітав… 

- Багато хто проти гей-парадів, проти поцілунків на вулиці, але не проти цих людей… Нетерпимість – це ознака нерозвинутого суспільства. Тому працюйте над собою...
У нашому гомофобному суспільстві шлях гея складний. У нас працюють ще силові методи. Я бачила людину цієї орієнтації, в якого рот був як у Гуінплена – розрізаний від вуха до вуха. Так наші люди відмітили, щоб всі знали про його орієнтацію. Чи це нормально?... Якщо людина не може з цим нічого зробити? Якщо хтось думає, що ти від радості стрибаєш, що ти гей?… Якщо людина сама не ідентифікувала, то роблять «як всі». Одна психотравма - вдома, потім ще психотравма – з друзями, однокласниками, сусідами, потім ще – на роботі… Це павутиння. І воно повинно прийняти тебе. Щоб було зрозуміло: мені байдуже яка в тебе орієнтація - я не лізу до тебе в труси, а ціную за інше – за порядність, за професіоналізм, за доброту…