Як пережити втрату близької людини, домівки, роботи? Військовий психолог про наслідки війни

Андрій Козінчук спеціалізується на проблемах, пов'язаних з впливом військових дій на психічний стан людини

• Війна безжалісна й завжди прагне влучити у найдорожче. Наче рана від кулі, втрата болить й не дає дихати на повні груди.
• Як жити далі з душевною травмою? Яка може бути реакція на втрату взагалі? І як підтримати когось, хто переживає велике горе?
• Розповідає Андрій Козінчук, психолог, що багато років працював з військовими в зоні бойових дій та спеціалізується на проблемах, пов'язаних з впливом війни на психічний стан людини.

У війну ми несемо втрати, нам треба просто усвідомити це, прийняти. Що ще можна зробити, якщо шматок життя відірвався і ніколи вже не повернеться? Говоримо про втрату близької людини, домівки, можливостей, стосунків, тварини чи машини... У кожного під час війни є власна втрата чи не одна...

Наше життя складається з багатьох пазликів, і коли виривається один — життя стає неповним. Утворюється пустота на місці втраченого. Рвана рана. Як пережити втрату так, аби ви могли жити далі?

— Втрата є однією із найбільш важких психічних травм, — говорить Андрій Козінчук, відомий в Україні військовий психолог. Він має багаторічну практику, працював із військовими в зоні АТО. Спеціалізується на проблемах, пов'язаних з впливом військових дій на психічний стан людини. Поміж іншим веде ютуб-канал «У моїй голові», де розповідає про ментальне здоров’я.

— Дивлячись наші відоси, ви станете здоровішими і буде краще переносити цю огидну війну, від якої вже всім остогидло, — говорить автор відео, яке знайдете нижче.

Цього разу психолог розповів про найбільш болюче: як жити далі, якщо війна відібрала у вас близьку людину. Він пояснив, яка може бути узагалі реакція на втрату та як можна підтримати когось, хто переживає велике горе.

Ось повне відео розповіді Андрія Козінчука, дивіться запис зі звуком, якщо вам зручно. Нижче даємо текстову версію розказаного ним матеріалу.

— Що коїться з нами, коли ми щось чи когось втрачаємо? — цитуємо роз'яснення психолога. — У нас є таке собі усвідомлення реальності, і в цій реальності мають бути якісь стабільні речі. Наприклад, мама тобі завжди приготує борщу, на твій дзвінок в поліції тобі обов’язково хтось дасть відповідь, а ресторанчик по-сусідству відкритий і ти зможеш в будь-який момент туди зайти... Але реальність така, що ці всі речі змінні, вони не є постійними. І коли щось міняється, виривається, твій устрій життя ламається. Треба бути дуже гнучким. Наша психіка не сприймає те, що чогось з цього «постійного» може не бути. І коли оце виривається — в твоє життя просто приходить психотравмуюча подія. Сухо сказано. Травма. Більш реально і доступно: це приносить тобі забагато болю.

Яка може бути реакція на втрату

• Ступор — це коли психіка усвідомлює, що трапилося.

Тим, хто буде свідком: не виводьте цю людину, що втратила, зі ступору якимось екстремальними речами. Давати ляпаси, бризкати водою, кричати «давай, плач!» не можна.

— Якщо людина не виходить зі ступору більше, як дві години, варто запросити спеціаліста, психотерапевта, — говорить Андрій Козінчук.

• Емоційна нестабільність — це сльози, крики, звинувачення.

Тут під гарячу руку може потрапити будь-хто. Наприклад, мамі сказали, що вона втратила сина. Вона впадає в цю реакцію сліз і може до будь-якого хлопця казати: «Чому ти не загинув, а мій син загинув!?» і знищувати його морально для того, аби відновитися.

— Ну і може бути серія звинувачень на ЗСУ, командування, аж до президента... До речі, дуже рідко до росії буває таке звинувачення, бо вони насправді вбили, — помітив психолог.

• Відсутність реакції — ця реакція найнебезпечніша.

Людина спокійно займається справами. Вона більше найнята тим, які страви будуть на поминальному обіді, ніж думками про те, як жити з втратою близької людини далі. Це тікання від трагедії, що спіткала. Зовнішній спокій.

— Всі радіють, як от прекрасно переносить ця людина втрату. В будь-якому випадку, не варто казати: «ну, ти би хоч заплакала…» чи ще щось таке, — каже психолог. — Ні, так це не працює. Потім можуть бути наслідки, втрата «дожене» цю людину і буде набагато гірше переноситися. Якщо ви бачите таку реакцію, як відсутність реакції, то варто бути поруч.

— У питанні втрати психологія дуже сильно дружить з релігією (що не завжди буває), — говорить Андрій Козінчук. — Обоє кажуть, що перші 40 днів взагалі нічого робити не варто, тому що 40 днів психіка тільки адаптовується до цих подій, вона усвідомлює, що сталося.

Психолог розповідає з власного досвіду про те, від чого часто стає легше прийняти факт родичам загиблих військових: від того, що вони дізнаються страшні деталі смерті рідного. Якщо їх побратими не розказують (важко інколи розповідати в деталях), вони не вірять і не приймають смерть.

Також Козінчук говорить, що військові просять бійців лишати листи для рідних перед бойовим виходом.

— Це не заповіт. Це те, що вони хотіли би сказати, якщо загинуть. Це те, що вони не встигли сказати, — пояснює психолог. — Дуже багато таких людей, які не встигли щось сказати. І найчастіше це дві речі: вибач і люблю. Мужні дядьки такі, брутальні, але насправді вони всі хочуть вибачитися і зізнатися в коханні або ще раз сказати слова своєї любові.

Як пережити втрату близької людини

Ще раз: 40 діб психіка буде тільки починати відновлюватися, зліплюватися, усвідомлювати, що цієї людини більше немає.

— Після цього, як правило, пишеться терапевтичний лист, — каже Андрій Козінчук. — Як не дивно, але вам потрібно відповісти на кілька запитань. Письмово. Саме ручкою. На папері.

1. Хто ця людина (як ви її ідентифікуєте, хто він чи вона)? І це не просто батько, чоловік чи син, а що ця людина для вас?
2. Чому я її/його люблю чи любив/любила? За що?
3. За що я злюсь на цю людину?
4. Що я не встиг (не встигла) сказати цій людині чи зробити з цією людиною?
5. Що би я зробив/зробила, якби ця людина була жива?

— Напишіть цей лист, — радить психолог. — Може, не спішіть, трохи зачекайте, але це має бути точно не раніше, як через 40 днів після втрати, і не пізніше року. Ви самі вирішуєте, коли саме напишете і що зробите з цим листом. А що можна з ним зробити? Спалити, наприклад, або ж реалізувати написане. «Я не встигла щось зробити» — це може означати, що ви ще можете щось зробити. Наприклад, в мене є одна мама, яка дуже сильно горювала за сином, і це логічно, бо мами не мають хоронити своїх дітей. Ми з нею вирішили, що вона напише книгу про сина. Ще одна мама хоче перейменувати на честь сина вулицю, де вони жили…

Це все про, зрозуміли, про діяльність. Втрата — пустота. І як би це не було банально і просто, але цю простоту треба чимось заповнити. Чим? Якоюсь діяльністю. Творінням. Увічнити славу. І навіть якщо не вдасться перейменувати вулицю чи школу, зможете в процесі проговорити, який крутий ваш батько, син, чоловік…

— Це може здатися безкорисним, недієвим, і ви оберете найгіршу дію, що можете придумати: страждати, — говорить психолог. — Є такі мами і дружини, які обирають страждати, завжди ходити в чорному, завжди скиглити. У мене до таких людей є одне прекрасне запитання: чи хотів би син/чоловік, аби ви страждали? І вони точно скажуть: ні. Так от, що скажу: страждайте, горюйте, але це має бути якийсь час, після того вам треба буде брати в руки своє життя, змінювати його і створювати щось нове, заповнювати пустоти. Вважайте, що так хотів той, кого ви втратили.

Як пережити втрату домівки

Втратили щось неживе, але значуще. Наприклад, квартиру в якій росли, або ж збудований власним руками дім, не важливо. Найгірше, що можна сказати такій людині: ну, це ж всього лишень житло, чого, мовляв, побиватися? А в багатьох людей дім — це ціле життя, це дуже важлива сторінка для них.

— Тим людям, що втратили дім через війну, скажу: ви теж маєте право горювати, — говорить Андрій Козінчук. — Дім — це не адреса, це те місце, яке ви створили, і якщо у вас просто руки опускаються від того, що ви втратили свою домівку, це теж пустота. Критично мати якесь тимчасове житло і в цьому тимчасовому житлі творити свій куточок. Почніть відновлювати свій дім з одного квадратного метра. Дім — це сакральна річ, там ваші ритуали, це єдине місце, де ви можете спокійно ходити голяка й вас не засудять.

Оце відновлення дому, як каже психолог, і є відновленням вашої психіки після втрати. Він назвав плюси на користь: 

• Втрата майна передбачає відновлення, тому що дім можна відновити (на відміну від втрачених людей).
• Якщо ви у скрутні часи відновите свій дім — ви станете для інших прикладом (маса людей залишитися без домівок через війну).
• Навіть в студентському гуртожитку, куди вас поселили в іншому місті, можна зробити свою кімнату прекрасною (діло бажання і фантазії).  
• Ще раз: дім — це не адреса. Не прикипайте до адреси, прив'язуйтеся до емоцій.  

Як пережити втрату роботи

А що робити, якщо ви втратили роботу? Через війну чи взагалі просто втратили роботу. Самі пішли або вас звільнили.

— Як на мене, то замість слова «робота» має бути «діяльність», бо у вас можуть забрати робоче місце, але чи можна забрати знання, навички? Ні! Не можна! Тому, якщо ви втратили роботу, але любите її, то зможете її відновити. Скажете: ага, дуже «просто», в нашому селі нема роботи… То ви створіть цю роботу. Якщо вам не вистачає знань, вмінь, завжди можете цьому навчитися, — впевнений психолог.  

Він назвав два варіанти вчитися: теоретичне навчання і практичне. Практичні знання — це означає, що ви будете помилятися самі, а теоретичні — вчитимете помилки інших людей.

— Але в будь-якому випадку, втрата роботи — це точно не втрата діяльності, — наголошує Андрій Козінчук. — Інша штука: чи всі люди, в яких є робота, отримують від неї задоволення? Якщо ви втратили не улюблену роботу, то тут треба міняти щось інше…

Щоб ви не боялися втратити роботу, психолог радить займатися особистісним розвитком: паралельно до основної роботи вивчати і розвивати якийсь інший вид діяльності. Наприклад, ви військовий, а вчите ноти й граєте на гітарі, щоб вступити в якусь рок-групу. Чи ви бухгалтер, а паралельно вчитеся менеджменту, аби колись створити управлінську компанію.

— Це зменшить вашу тривожність. І якщо вас, не дай Боже, звільнять чи втратите роботу через війну, то ви зможете шукати іншу не тільки за основним видом діяльності, а й за тим, що вам робити подобається, — каже психолог. — Але запам’ятайте, що особистий розвиток не має подобатися більше, ніж основний. Інакше навіщо тоді той основний? І старайтеся так, аби втрата роботи не стала втратою себе. Ви не робота, ви особистість. От і виховуйте в собі особистість.

Як підтримати когось, хто переживає втрату

— Для того, аби ви могли підтримати людину в горі, ви маєте бути в ресурсі. Бо якщо будете когось підтримувати, а самі «розкатані» — ну то це така собі підтримка. Грубо кажучи, у стоматолога не можуть бути гнилі зуби, хоча це й не впливає на його майстерність, — говорить Андрій Козінчук.

Далі тезово даємо його рекомендації для людей, що опинилися поруч у важкий момент і хочуть допомоги пережити втрату.

1. Як підтримати? Треба просто бути поруч. Це не обов’язково поруч фізично. Головне: я з тобою, я тут і мені також болить.
2. Якщо хочете цю людину обійняти, потримати за руку (це дійсно працює), то варто сказати про це: хочу тебе обійняти, іди обійму. Ні в якому разі не робіть це насильно.
3. Слова підтримки. Щоб можна сказати цій людині? Не існує формули ніякої, такого немає, що оце сказали і — «фух, дякую, мені вже набагато легше…». Якщо будете казати одну з нісенітниць типу «Бог забирає найкращих», «він загинув, а нам ще жити», «нічого-нічого, якось воно буде», то знайте, що ви не вирішуєте нічого, бо немає таких слів, які б робили людині краще.  
4. Є дії. Ви знаходитеся поруч, ви кажете, що вам також болить, і ви можете ще піклуватися про цю людину, про її фізіологічні потреби (пити, їсти, допомагати дійти в туалет). Ще можна сказати: якщо хочеш, то можу лишитися ночувати з тобою (якщо дійсно у вас є така можливість). І якщо допомагаєте пити-їсти, то ні в якому разі не заставляйте. Все має бути добровільно, ніякого насилля, особливо в таких важких ситуаціях.
5. І запам’ятайте: якщо ви підтримували людину, пройшли з нею поруч похорони, все, і ви закінчили, то навіть якщо ви цього не відчуваєте, ви дуже виснажені. Наповнюйте ресурс. Тим людям, які підтримують інших людей, також треба підтримка.

— І ще одна особливість є. Коли ви підтримуєте людину, що має втрату, скоріше всього, що ви не побачите вдячності, — говорить психолог. — Ви не побачите якоїсь реакції, і вам може здаватися, що ви все робите в пусту. Нічого не в пусту! Потім, може, через рік, через два, ця людина згадає і скаже вам дякую. І вона буде вдячна не просто на словах, а щиро. А одразу не чекайте ніякої реакції, бо там ресурсу майже нема, людина вичавлена, роздавлена, максимуму її в цей момент — кивок головою.

Післямова

Кожна втрата, скоріше всього, матиме видимі наслідки. За словами Андрія Козінчука, людина може посивіти, стати смутною і не бачити ніде розради. А може бути — навпаки. Людина може захотіти активно доживати життя на сина, онука, чоловіка чи кого втратила. Може захотіти робити позитивні речі навіть після таких психотравмуючих подій.

— Якщо ви когось втратили — це дуже жахливо. Але за будь-яких обставин не втратьте себе, бо це зробити набагато легше, ніж пережити втрату когось іншого, — говорить психолог.

Читайте також:

Заїдаєш та запиваєш стрес? Військовий психолог дав поради, від яких легше голові та шлунку

Слова та вчинки можуть образити. Чого не варто робити і казати у спілкуванні з військовими?

Бий, біжи або замри. Військовий розповів бійцям-новачкам, яким буде страх і що з ним робити

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.