#Нові_Враження: як ми вперше вирушили у сплав на каяках

Нещодавно ми писали про водні розваги, що ними можна урізноманітнити своє дозвілля у Вінниці. Це прогулянки на теплоходах, яхтах, сапбордах, вейкбордах та іншому. Самі ж ми вирішили сплавитися на каяках. Сплав анонсували в матеріалі, де розповідали про вінницьке подружжя, яке захопилося каякінгом чотири роки тому. 

За цей час Віктор та Наталія Савчуки встигли пройти весь Південний Буг, обійти найбільший острів Чорного моря Джарилгач, сплавитися бурхливими порогами різних річок тощо. Цього разу подружжя організувало легку річкову прогулянку для бажаючих опанувати каяк. 

Ми з друзями долучилися до групи біля Сабарівської ГЕС, звідки мав розпочатися сплав до Бохоників. Нас попросили взяти з собою змінний одяг, воду, спреї від комарів та засоби особистої гігієни. Усім іншим, а це намети, спальні мішки та їжа, забезпечували організатори. 

Перш за все, ми заховали речі у герметичні мішки, які захищають від намокання і одягли рятувальні жилети. Нам сказали, що вірогідність перекинутися є, але вода тут спокійна, тому хвилюватися не варто. Кількома реченнями нам пояснили, як керувати каяком, як правильно тримати весла і чого робити не варто, наприклад, занадто різких рухів корпусом. Після цього наша група у складі чотирьох човнів рушила.

На каяку ми пливли вдвох з другом. Микита сидів попереду і його завданням було веслувати, а я позаду — веслував і керував човном. Тримати рівновагу виявилося зовсім не важко. Однак певні труднощі виникли з поворотами. Наш каяк постійно вело то ліворуч, то праворуч і щоб вирівнятися, ми мали уповільнюватися. Коли ми цього не робили, човен ходив зигзагами. Трішки згодом ми зрозуміли, що коли борт починає розвертати, наприклад, в лівий бік, то людині позаду потрібно робити упор на праву лопать весла. Це швидко вирівнювало каяк. 

Десь за десять хвилин після відплиття руки і плечі почали втомлюватися. Собі я пояснюю це тим, що, по-перше, це був наш перший подібний досвід, а по-друге, через брак досвіду ми не завжди правильно веслували, а тому наші сили витрачалися неефективно.

Навколишній світ з води справді виглядає трішки інакшим. Не так далеко від наших човнів пропливали дикі качки або ходили на мілині лелеки. На берегах сиділи десятки зосереджених рибалок, а їхні поплавці тут і там стирчали з води. Деякі з них кричали, щоб ми брали лівіше або правіше, аби не зачепити їхні жилки. 

Ще більш атмосферно було, коли ми оминали невеликі річкові острівці, пропливали під старими іржавими мостами, споглядали якісь красиві пейзажі, або коли двічі під час сплаву пускався дощ. 

Іноді глибина під човном ставала такою маленькою, що дно можна було намацати рукою. Нерідко з води стирчали верхівки величезних каменів. Але каяки не бояться ані мілини, ані каміння. Тому ми не переживали з цього приводу.

Приблизно за півтори години ми дісталися табору. Першим ділом почали діставати човни. Але не встигли ми повністю вийти з води, як на нас з трави і кущів налетіли десятки комарів, які кусали в руки, ноги, шию і обличчя. Як тільки каяки були на березі, всі полізли в свої рюкзаки за рятівними спреями від комах. 

Організатори показали нам намет, що в ньому ми мали жити наступну добу, видали спальники і показали, як усе влаштовано в таборі. Там була навіть похідна баня, яку ніхто з нас раніше не зустрічав і навіть не знав про те, що такі існують. Потім ми переодяглися в сухе, розклали в наметі речі і пішли вечеряти щойно звареним на вогнищі борщем. 

За столом зібралися усі мешканці нашого табору. Більшість з них — це досвідчені туристи, які мають за плечима не один десяток походів, сходжень на вершини чи то пак сплавів бурхливими річковими водами. За вечерею вони розповідали про свої пригоди в Криму, Карпатах та за кордоном. Ділилися лайфхаками, назвами брендів туристичного спорядження і правилами вибору маршрутів. Більшість інформації для нас була новою і в майбутньому може стати нам у пригоді, тому ми намагалися уважно слухати.

З наближенням сутінок для бажаючих на вогнищі заварили чай з чебрецю та м’яти. А з настанням темноти присутні почали розходитись по своїх наметах. Коли на годиннику було вже за північ, біля тліючих вугіллячок багаття не лишилося нікого. Усі пішли набиратися сил на наступний день, адже нас чекала нова порція туристичних розмов, прогулянки на свіжому повітрі, волейбол, обід і повернення додому. 

Альбіна Курбанова:

— Ми доволі швидко та спонтанно зголосилися на цю невелику мандрівку, хоча до цього планували їхати на базу відпочинку. Але ж «сплавитися на каяках» звучало якось поцікавіше. Так воно й вийшло. Дуже класно, зовсім не страшно та безпечно. Ніби півторагодинна медитація: пливеш собі річкою, роздивляєшся природу, слухаєш пташок. Єдине що — краще одягати захисні рукавички, адже веслом можна натерти мозолі на пальцях, а це доволі неприємно. 

Микита Панасенко:

— Це була моя перша в житті вилазка на природу з ночівлею. Сподобалося настільки, що тепер хочу ще, але в більшому масштабі — подалі від цивілізації і щоб на кілька ночей в лісі у наметі. Плисти на каяку було зовсім не важко, тепер хочеться спробувати сплавитися, хоча б невеликими порогами. 

Читайте також:

«Світ з води виглядає зовсім інакше», — говорить вінницьке подружжя, яке мандрує на каяках

В масках, без нічних шоу і кондиціонерів: карантинний відпочинок в Туреччині очима журналіста

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.