Катамарани, кам’яні яйця і собака, що живе в монастирі

Вінничанка Наталія Астафьєва обожнює подорожі на катамаранах, адже це природа, шашлики та гітара біля вечірнього вогнища. А у подорожі порогами Дністровського водосховища було все - ловля риби, збір грибів, їжа з казанка, лазіння по скелях, і відчуття свободи від набридлої цивілізації

 

Найкращий відпочинок -  це зміна обстановки. Хтось натхненно лежить на дивані, комусь добре в місті, насиченому рухом, спекою та смородом. Але є люди, які просто мріють вирватися із міста. Саме про групу таких людей і розповіла вінницька мандрівниця Наталія Астафьєва, що вже не перший рік разом з чоловіком, дітьми та друзями подорожує на катамаранах. Кожні вихідні по Бугу, до Сокільця і, коли є можливість, далі.

- У кого який відпочинок, але ми одного разу потрапили на сплав на катамаранах, і підсіли на цей "наркотик" безповоротно, - каже Наталія. - Ну, немає тут шопінгів та вишуканої кухні. І зірок не п'ять, не три, а мільярди в небі. І "ол інклюзів" немає. А є очищення від лушпиння, роздратування, надуманих проблем, що заважають жити просто і правильно - радіти життю!

Відео дня

У сплаві з дітьми

За словами Наталії, востаннє сплавлялися порогами Дністровського водосховища. Дві чудових  доби провела група серед природи, де діти разом з дорослими робили все - вчилися рубати сокирою, збирали гриби, ловили рибу та варили смачнючу юшку в казані.

- Цей сплав був "дитячий", - розповідає вінничанка. - Ми його так назвали, бо в складі групи були в основному мами і їх нащадки. До сплаву - бліді діти асфальту, віддерті мамами від комп'ютерів. Після сплаву - засмаглі, подорослішали, набралися корисного життєвого досвіду справжні туристи. Думаю, для цих підлітків сплав стане відправною точкою для встановлення правильних життєвих орієнтирів. Міські діти легко із задоволенням навчилися пірнати з катамарана, не боятися зустрічного вітру - "мордодуя", отримувати кайф від дружньої бесіди біля багаття. Менші діти раділи усьому, адже дорогою зустрічали багато живого та цікавого - чапель, лелек, жука-вусаня, який пищав, якщо легенько натиснути йому на боки. Діти плавали до водоспаду, підіймалися на гору та лазили по скелях. Та не сказати всього. Побачити треба.

У перший день усі чайники

- Не хочу образити тих, хто на катамарані не плавав - ми вас називаємо "чайники", - посміхається Наталія. - Але це тільки в перший день сплаву. А вже на другий день, відчувши цей кайф від від весла, від води, ви вже наші! Після чотирьох днів сплаву по Дністру ми були вже не просто "чайники", а команда. Такої краси надивилися. Водосховище - це ж ціле море! Глибина, до речі, доходить до 60-ти метрів.

Як розповідає вінничанка, вони подорожували безлюдними місцями, куди ні машині не проїхати, ні п'яній компанії не дійти. За спиною - гори високі, лісами порослі, у лісах грибів невидимо, перед очима - скелі на тлі безкрайнього простору. І чарівний захід сонця у море.

Свято-Миколаївський монастир

За словами Наталії, на маршруті є чудова екскурсія. Якщо запливти з боку моря у бухту, і вузькою стежкою, у якій більше трьохсот сходинок, піднятися вгору - можна відвідати старовинний монастир. Називається він Свято-Миколаївський. І відновили його порівняно недавно.

- Краса неймовірна! Без кінця і краю, - захоплено згадує Наталія. - Сам монастир прекрасний. І келії,  і церква, котра знаходяться всередині гори, ажурні палітурки містків і поруччя, арки у важких кам'яних брилах .Там є келія відлюдника, в якій окрім видовбаного в скелі вузького ложа і кам'яної полиці-іконостасу нічого немає! Як, втім, і самого відлюдника. Але монастир - діючий. І батюшка - людина зі світлим поглядом і доброю посмішкою, завжди ходить босоніж. І купіль з холоднючою водою. І породиста собака Джеська, що відбилася від господарів під час екскурсії та залишилася тут жити.

Як розповідає вінничанка, коли відпливли від монастиря, недалеко у невеликій бухті знайшли дивну шарувату скелю. У скелі серед шарів вапняку виглядали круглі камені, схожі на яйця. Та насправді це було вулканічне каміння.

Жити для того, щоб жити

- Неважливо, чим людина займається у житті, але якщо вона не відчуває цей „кайф” - єднання з природою, то вона просто грабує себе, - каже Наталія. – Найкраще лікування втоми, депресії та інших болячок цивілізації - це саме єднання з водою, небом, живою природою та теплим колом людей біля вогнища.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.