«Знаю, хто вбив тата». Син Героя Небесної Сотні став військовим льотчиком
- Розмова з військовим льотчиком Едуардом Полянським — сином загиблого на Майдані залізничника зі Жмеринки Леоніда Полянського.
- Чому він вирішив обрати таку небезпечну нині професію, як йшов до цього, як згадує батька — про це і не тільки Едуард розповів журналісту «20 хвилин».
З військовим льотчиком-штурманом Едуардом Полянським журналіст «20 хвилин» розмовляв 20 лютого нинішнього року. У цей день у 2014-му загинув його батько — Леонід. Його вбили на Майдані під час Революції Гідності.
Син Героя вчився у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. Після його закінчення склав іспити в Національний університет Повітряних сил. Його мрія здійснилася — став військовим льотчиком.
Коли приїжджаю додому, йду на його могилу
— Я задоволений тим, що став військовим льотчиком, — каже Едуард. — Радий, що пощастило навчатися в університеті Повітряних сил. Зізнаюся, було нелегко. Це правда. Інколи дуже важко. Але я витримав.
У непрості хвилини йому дуже потрібна була порада батька. Не раз думав про це. Було сумно, що не може порадитися з ним. Знає, що тато підказав би, як краще діяти в будь-якій ситуації. Тато був мудрим і кмітливим. Швидко і вправно справлявся з будь-якою роботою. Едуард ще змалку пам’ятає, як він швидко орієнтувався у тій чи іншій ситуації.
— Коли приїжджаю додому, йду на могилу батька, — продовжує розповідь Едуард. — Якщо буваю у Києві, шукаю можливість під’їхати на Майдан Незалежності. Тоді піднімаюся по вулиці Інститутська на місток біля «Глобуса», це торговельний центр. Саме там вбили тата. Стою, згадую…
Місце, де обірвалося життя Леоніда Полянського, Едуарду показав учасник Майдану Андрій Павленко. Він був поруч з ним у той момент, коли пролунав постріл. Павленко з іншими активістами переносив пораненого до швидкої. Збереглося відео цього моменту. Його додали до матеріалів слідства.
На жаль, врятувати Полянського не вдалося. Він помер ще до того, як його донесли до автомобіля швидкої допомоги. Втратив багато крові.
Після Майдану Андрій Павленко поїхав у Жмеринку, розшукав там маму вбитого Леоніда Полянського пані Людмилу. Розповів про те, як загинув її син. Говорив, що Леонід фактично врятував його. Думає, можливо, цілилися в нього, бо виділявся яскравого кольору курткою.
Саме тоді, під час приїзду у Жмеринку, дізнався, що в Леоніда залишився син і донька.
Був помічником генерала
— Павленко був одним з тих, хто схвалив мій намір йти вчитися у військовий ліцей, а пізніше в університет, — розповідає Едуард. — Він підтримував мене у Києві. Інколи забирав на вихідні. Показував Київ. Павленко очолює фонд пам’яті Героїв Небесної Сотні. З його ініціативи створювали пам’ятники вбитим на Майдані. Той знак, що у Вінниці на Майдані Небесної Сотні у формі вишні «Дерево пам’яті», це теж зроблено за його ініціативою. Я був разом з ним на відкритті. Так само їздив з ним у деякі інші міста, де відкривали такі пам’ятні знаки.
У ліцеї Едуард проявив себе не тільки у навчанні. Викладачі говорили, що хлопець дуже відповідальний. На нього звернув увагу тодішній керівник ліцею Герой України генерал-майор Ігор Гордійчук. Одного разу запросив на розмову. Запропонував стати помічником.
— Генерал доручив мені допомагати ліцеїстам, чиї батьки загинули в АТО або на Майдані, — згадує той період Едуард. — Якщо в когось з хлопців виникали якісь питання, вони зверталися до мене, а я під час нарад у начальника ліцею доповідаю про них. Бували, невідкладні справи. Тоді йшов на прийом у той же день.
За словами співрозмовника, кожен ліцеїст заповнював анкету, в якій є графа, де треба вказати про свої плани після закінчення навчання.
— Я написав, що хочу йти навчатися в університет льотчиків, — говорить Едуард. — Хоча тоді ще не був упевнений, що саме ця професія подобається найбільше. Пізніше зрозумів, що іншої роботи не хотів би мати — тільки літати на військових літаках.
Своїми намірами поділився з Андрієм Павленком. Той задумався і відповів, що це буде непросто. Бо льотчики це еліта і відбирають на навчання кращих з кращих. Сказав, що треба мати гарні знанні і добре здоров’я. Багато приділяти спорту.
— Спортом я й раніше займався. Щоб підтягнути знання, він порадив ходити на додаткові заняття до репетиторів. Визначилися з предметами, з яких буду складати ЗНО. Репетитори справді допомогли. Все це мені знадобилося під час вступу в університет. Та й пізніше під час навчання також.
А ось бабуся відмовляла внука йти вчитися на льотчика. Її можна зрозуміти: вона не уявляла, як внук, цей скромний хлопчик, буде піднімати в небо бойові літаки. Едуард переконав бабусю, що е його велика мрія. Тоді бабуся сказала слова, які хлопець пам’ятає дотепер: «Та робота буде хороша, яку любиш».
Знає, хто вбив його батька
Едуард знає, хто вбив його батька. Бабуся сказала. Це — команди роти «Беркута» Дмитро Садовник.
— До слідчих чи на суди я не ходив, — каже Едуард. — Був малий, а потім навчався, то не мав часу. Всі ці клопоти взяла на себе бабуся Люда. Я згадую тата, пам’ятаю подарунки, які він привозив. Найкращим з них був велосипед.
Батько гордився б таким сином! Так само, як син гордиться батьком — Героєм Майдану. Звання Героя України Леоніду Полянському присвоєно посмертно.
Автор публікації був на похороні Леоніда Полянського. Їздив за завданням редакції розповісти про вбитого активіста.
Дотепер пам’ятаю довгу чергу людей, які йшли за труною до кладовища. Найближче стояли рідні і діти, серед них був синочок Едуард. Тепер можна сказати: хлопець виріс таким само великим патріотом, як і його батько. Та ще й обрав професію — захищати рідну землю.
Читайте також:
Один втік, другого обміняли: як «беркутівці» не потрапили у в'язницю за вбивства вінничан на Майдані
«Коли почалася війна, ми прибули у частину з дитиною на руках»: історія подружжя гвардійців
«Ти той чувак, що бігає на протезі?» Роман Кашпур присвятив сім марафонів пам’яті свого командира
Подякуй журналісту гривнею
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
