«Ти той чувак, що на протезі бігає?» Роман Кашпур сім марафонів присвятив пам’яті свого командира
- Він єдиний в Україні, хто пробіг сім марафонів на протезі: сім забігів по 42, 195 кілометрів! Роман Кашпур, колишній розвідник з Хмільника, нині готується до ще одних змагань — складніших, ніж марафон.
- Пропонуємо читачам фрагменти розмови журналіста «20 хвилин» з Романом Кашпурем. Говорили не тільки про спортивні досягнення людини на протезі.
Приводом для спілкування з Романом Кашпурем стала його підготовка до ще одного непростого випробування. Роман готується до участі у найбільших змаганнях з тріатлону — Ironman. У них передбачено такі дисципліни: плавання 3,8 км, заїзд на велосипеді 180 км і марафон 42,195 км. Загальна дистанція 226 кілометрів.
Дистанція тріатлону — 226 кілометрів
Тріатлон складний вид спорту навіть для людей, які не мають фізичних обмежень. Якщо у тебе протез замість ноги, треба добре постаратися, аби вийти на дистанцію.
— У нинішньому році буду тільки готуватися, — говорить Роман. — Можливо, ще й частина наступного року піде на тренування. Тому поки що не можу сказати, коли буду готовий до старту. Для мене важливо набрати необхідну фізичну форму. Як тільки відчую, що організм готовий до високих навантажень, подам заявку на участь у змаганнях.
Як він готується, можна побачити на відео, що супроводжують його дописи у Фейсбуці. На початку січня з’явився фрагмент запису, як здійснює заплив у морі в Одесі. Тріатлон вулючає у програму плавання.
Бачимо, як виходить на берег. Одягнений у гідрокостюм.
Прогорнувши далі сторінку, бачимо, як у морозний день, босоніж на снігу виконує вправи з гирями, піднімає штангу…
Під час розмови автор статі намагався зрозуміти, для чого Роман Кашпур, колишній розвідник, який втратив на війні частину ноги, піддає свій організм таким великим фізичним навантаженням. Заради медалей, чи визнання?
— Медалі і слава мені не потрібні, — каже він. — У мене інші завдання.
Командир був «кіборгом», вивозив бойовика з ДНР
— Все, що я роблю, це у першу чергу у пам’ять про свого бойового командира, — каже Роман Кашпур. — Він був дуже справедливою людиною. Не знаю, хто ще мав такий високий авторитет, як наш командир.
Роман уточнює, що йдеться про старшого сержанта Олександра Колодяжного, командира відділення 74-го розвідувального батальйону з позивним «Кол». Його називали легендарним розвідником. До війни служив строкову службу десантником.
У 2014 році пішов на фронт добровольцем. Дві ротації провів у Донецькому аеропорту. Саме «Кол» з ризиком для життя встановив український прапор над старим терміналом аеропорту. Він брав участь у спецоперації з вивезення з окупованої території бойовика Цемаха. Це колишній так званий «начальник ППО» Слов’янської бригади ДНР. Був причетний до збиття «Боїнга» МН17. Свідок жахливого злочину. Мав свідчити на суді. Але його обміняли і передали росіянам.
— Я буду вдячний своєму командиру все життя, бо він не залишив мене після того, як я втратив ногу, — розповідає Роман Кашпур. — Сталося це під час виконання завдання. Не побачив міну. Залишався при свідомості. Розумів, якщо мене зараз не заберуть з цього місця, тут з’являться росіяни. Їхні позиції знаходилися недалеко. Я добре знав місцевість. Сказав хлопцям, що йти треба вздовж залізничної колії. Побратими несли на ношах.
Пізніше Роман дізнався, що рятувати його йшов також їхній командир відділення «Кол» зі ще одним бійцем. «Треба бігти, треба бігти, там Рома», — повторював сержант командир своєму підлеглому. На той час вони не знали, що Романа уже рятують інші побратими.
— Так сталося, що мій командир з побратимом побігли у бік ворога, — продовжує Роман. — Добігли майже до їхнього бруствера. Добре, що їм вдалося зорієнтуватися в ситуації і повернутися живими.
Роман Кашпур втратив ногу 16 травня 2019-го. Лікувався у Харківському військовому шпиталі. Наприкінці червня того ж року його перевезли у Київ для продовження лікування.
Перед від’їздом сталося те, на що він ніяк не сподівався.
— То був неймовірний збіг обставин, — згадує співрозмовник. — Мене привезли на аеродром у Чугуєві. Там я дізнався, що цим само рейсом евакуюють мого командира Олександра Колодяжного. Нас з ним везли в Київ в одному літаку. На жаль, «Кол» був непритомний, тому говорити з ним я не міг. Пізніше дізнався, що лікарям не вдалося його врятувати. Поранення виявилося надто складним.
Роман каже, що під час похорону свого командира Олександра Колодяжного дав собі слово: зберегти пам’ять про легендарного розвідника, поширювати про нього інформацію серед людей.
— Я назавжди запам’ятав розповідь про те, як «Кол» біг мене рятувати, коли я втратив ногу, — розповідає Роман. — Він говорив тоді: «Треба бігти, треба бігти, там Рома». Ось так я вирішив бігати марафони у пам’ять про командира. Коли на дистанції буває важко, згадую той епізод, згадую слова командира, збираю в кулак сили і кажу собі: «Треба бігти, треба бігти…»
Співрозмовник зізнається: коли лікувався у госпіталі в Харкові, планував після протезування повернутися у відділення до свого командира.
— У мене був його приклад, — говорить Роман. — «Кол» воював з пластиною в нозі. Її встановили після поранення. Мені хотілося бути поруч з таким побратимом. Він особистим прикладом демонстрував уроки військової майстерності. Говорив, що розвідка це довіра на всі сто. Ми рівнялися на нього, намагалися робити все так, як робить він.
Понад сто тисяч військових з ампутаціями
— Своїми марафонами даю надію тим хлопцям і дівчатам, які втратили на війні кінцівки, — продовжує розповідь Роман Кашпур. — Мотивую їх. На своєму прикладі показую, що не треба впадати у відчай, бо з втратою руки, чи ноги життя не зупиняється.
За його інформацією, у нас нині понад сто тисяч військових з ампутаціями. Втрачених кінцівок може бути ще більше. Дехто залишився без руки й ноги, а є такі, що втратили обидві руки, чи ноги. Роман каже, що серед них є зовсім молоді люди, яким не виповнилося ще й 20-ти років.
— Хочу, щоб вони прийшли у спорт, — говорить співрозмовник. — Показую їм, як я це зробив. Мовляв, дивіться, ви ж теж це можете. Але для занять спортом потрібні якісні протези.
Роман каже, що залучений до створення таких протезів. Запитую, яким чином.
Він здобув освіту реабілітолога. Нині представляє одну з компаній Ісландії, де виготовляють протези. Роман користується їхньою продукцією, фіксує недоліки, а тоді передає інформацію виробникам, аби удосконалили протез. Крім того, вносить свої пропозиції. Хто, як не людина на протезах, найкраще знає, що необхідно для їх вдосконалення?
— Виготовлення протезів це ювелірна робота, — каже Роман. — Вона потребує вдосконалення. Треба масштабувати найкращі практики для всіх виробників у нашій державі. Наведу один простий приклад. Мій протезист справді робить ювелірно протези. Це правда. Я не перебільшую. Він постійно їх вдосконалює. Але є підприємства, де продовжують виготовляти протези з недоліками, які ми ліквідували ще чотири роки тому.
Під час кожного з міжнародних марафонів Роман організовує збір коштів, які передає на протезування військовим. Це ще одне обов'язкове завдання, яке ставить перед собою.
Декілька годин — і гільза готова
Під час нашої розмови Кашпур розповів про одну з новинок, яку їхня команда презентувала на саміті з реабілітації ампутованих осіб восени 2025 року.
Їхня команда це «Ossur Ukraine» (Сергій Корнєєв та Наталія Опря). Вони демонстрували учасникам зібрання сучасне рішення протезування — Direkt Socket. Це технологію, що дозволяє робити куксоприймальну гільзу безпосередньо на пацієнтові. Особливість в тому, що такий процес виготовлення становить всього декілька годин!
Роман порівняв з часом класичного виготовлення протезу. Каже, він починається з гіпсової моделі і може тривати день-два у кращому випадку, але зазвичай на це витрачається у два рази більше часу.
— Звичайно, як і всьому, є свої нюанси, — каже співрозмовник. — Нова технологія відкриває досить результативну базу. Однак людський фактор, як завжди, відіграє дуже важливу роль.
Під час саміту він знову був здивований. Уже не вперше до нього підходили із запитанням. Як сказав один з ампутованих: «Ти той квак, що бігає марафони на протезі?». Роман таким відповідає: «Так, маю такий гріх, бігаю».
Книга майже готова до друку
Три документальні фільми зняли кінематографісти про нашого мужнього земляка Романа Кашпура. Знімали їх американці і японці.
Зрозуміло, що все пережите після втрати ноги, у фільмі не покажеш. Роман вирішив описати своє життя у книзі. Він гарно викладає свої думки на письмі. Це видно з його дописів у Фейсбуці.
— Чорновий варіант книги уже готовий, — каже співрозмовник. — Можна віддавати у друкарню, але я не роблю це, бо є причина.
Роман має намір доповнити книгу записами із щоденника. Каже, коли почав бігати марафони, робив деякі записи у щоденнику. Тепер переглянув їх і зрозумів, що багато подій залишилося, як він каже, за кулісами. Йому самому цікаво читати записи із щоденника. Не сумнівається, що вони так само зацікавлять читача книги. До речі, у книзі описано не тільки факти з його життя. Є роздуми автора, його думки, оцінка подій. У них одне спрямування стимулювати людей на протезах до активного життя. Роман, ніби звертається із закликом до тих, хто втратив кінцівки. Цей заклик звучить так: не впадай у відчай, роби, як я і тоді життя відкриється новими барвами.
Книгу Роман написав у притаманному йому стилі, який видно із дописів у Фейсбуці. Ось як він говорить про це: «У моїй книзі будуть елементи драми, комедії і навіть бойовика, тобто, все, як у нашому житті».
Коли вийде книга, Роман обіцяв повідомити читачам «20 хвилин».
Хочу пробігти свій найшвидший марафон
Серед семи міжнародних марафонів на протезі, які вже пробіг Роман Кашпур, найкращий час показав під час забігу у Берліні. Дистанцію у 42 кілометри 195 метрів здолав за три години 55 хвилин.
— Відчуваю, що можу показати кращий результат, — ділиться думками Роман. — Тому не планую припиняти у майбутньому бігати марафони. Але нині я зосереджений на підготовці до іншого виду спорту — тріатлону. Це складніше випробування, ніж у марафоні. Але це мій подальший розвиток. Хочу перевірити себе у нових труднощах. Буду готуватися до кінця нинішнього року, а може, й ще трохи часу у наступному 2027-му, а тоді подаватиму заявку на участь.
Нагадаємо, про всі досягнення Романа Кашпура. Він перший український параатлет, який здолав усі сім престижних марафонів світу — Марафон морської піхоти США, марафони у Нью-Йорку, Чикаго, Берліні, Бостоні, Лондоні, Токіо.
Ще один його рекорд — протягнув на протезі 16-тонний літак на 6,4 метра, зробив це за 44 секунди. Цей рекорд встановив на аеродромі у Чугуєві Харківської області у 2021 році. Зробив це у пам’ять про свого командира легендарного розвідника Олександра Колодяжного. Саме з цього аеродрому важкопораненого командира доправляли літаком у Київ на лікування. Тим само рейсом перевозили Романа Кашпура.
— Моїм головним завданням є не рекорди, не високі результати, не медалі, чи інші нагороди, — каже Роман Кашпур. — Своїм прикладом закликаю тих, хто втратив кінцівки до повноцінного життя. Якщо допоможу хоча б одній людині, значить все було недаремно. Все, що я роблю, це у пам'ять про мого бойового командира Олександра Колодяжного з позивним «Кол». Вічна йому шана і світла пам’ять!
Читайте також:
«Ми нічого не порушили»: чи повернуть землю в урочищі «Вапельня», що є пам’яткою Трипілля?
Коли мило було по талонах: як старий миловар рятував Ямпіль від радянського дефіциту
Подякуй журналісту гривнею
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
