Коли мило було по талонах: як старий миловар рятував Ямпіль від радянського дефіциту

• Фото талонів на мило — ще один приклад радянського абсурду — розмістили на сторінці у групі «Могилів-Подільський — Історія міст і сіл Поділля».
• Розповідаємо, як старий миловар рятував земляків  від дефіциту.

Дефіцит на різноманітні товари і продукти харчування був звичайною нормою для радянських часів. Наприклад, непросто було купити варену ковбасу. Звучить дивно, чи не так? Але це правда. Так було. Особливий подив це викликає у тих, хто  не жив у ті часи.

Продавали «Любительську», чи «Лікарську» у Києві. У гастрономі на Хрещатику завжди стояли черги за такою ковбасою. У Вінниці її було небагато. Якщо такий продукт і з’являвся у продажу, його приховували під прилавком, аби реалізувати для своїх.

Втім, хіба тільки про ковбасу мова?

Навіть труси були у дефіциті

Про радянські періоди дефіциту нагадав могилівчанин Олександр Богомольний. У групі «Могилів-Подільський: історія міст і сіл Поділля». Він розмістив фото талонів на такі дефіцитні товари як мило — господарське і туалетне, а також миючі засоби. Крім назви товару, на талоні зазначено термін, коли його можна використати. Пан Олександр десь віднайшов талони на перший квартал 1990 року. До речі, видавали такі папірці людям за місцем їх роботи. Де отримували ті, хто не працює, не можу сказати, бо не знаю. Можливо, у відділах соціального забезпечення. Талони, оприлюднені Богомольним, «ходили» у Могилеві-Подільському. Це видно з напису на них. Внизу значиться назва міста. Напис надруковано російською мовою. Нічого дивуватися, ця мова домінувала у радянський період.  

З таким талоном людина приходила у магазин. Продавець забирав «документ», натомість видавав зазначений товар. Не безкоштовно, звичайно, продавець розраховувався, сплативши ціну, що значилася на товарі.

 «Згадаємо все!» — так назвав свій допис Олександр Богомольний. У ньому він згадує, що періоди жорстоких дефіцитів неодноразово супроводжували радянську дійсність. До переліку дефіцитних потрапляли цукор, крупи, навіть спідній одяг. Був період, коли людям видавали талони на труси.

Нагадуємо, які  парадокси супроводжували СРСР. Водночас її ідеологи втовкмачували людям у голови, що їхня країна потужна, що вона найсильніша у світі. В той же час не могла забезпечити громадян елементарними потребами.

  За справу взявся старий миловар

У середині 80-х років минулого століття у нас в області до числа дефіцитних товарів потрапило мило. Вкрай потрібного миючого засобу стало настільки мало, що його відпускали у магазинах по талонах. Незважаючи на це, у Ямполі вдалося подолати такий дефіцит. Яким чином це зробили журналісту «20 хвилин» розповів вінничанин Петро Стащук. На той час він працював керівником Ямпільського райпобуткомбінату.

—Пригадую, питання дефіциту мила настільки загострилося, що його обговорювали навіть у райкомі партії, — розповідає пан Петро.

На одній з нарад районне начальство доручило керівнику райпобуткомбіату спробувати налагодити виробництво мила. Ямпільський район сільськогосподарський. У селах люди звикли до прання господарським милом. Коли його не стало, це викликало невдоволення. Місцева влада намагалася якимось чином заспокоїти людей. Керівник райпобуткомбінату розумів, наскільки відповідальну ношу звалили на його плечі.

—Мені радили поцікавитися у старих людей, як вони колись робили мило, —говорить Петро Стащук. — Ямпіль містечко невелике, люди знають одне одного. Хтось підказав чоловіка, який, нібито знає рецепт виготовлення мила. Не тільки знає, а й сам його робить. Але радіти такій інформації, як виявилося згодом, було передчасно. Коли прийшли до нього, він навіть не став говорити на цю тему. Сказав, що нічого не знає, тому нічим не може допомогти.

Тільки за третім разом «миловар» погодився на розмову. Сталося це після того, коли його задобрили подарунками привезли харчів, купили міцний напій гарної якості.

—Принеси мені жиру і каустичної соди, — сказав після цього «миловар» панові Петру і уточнив, якою має бути їх мінімальна кількість.

Коли все це йому доставили, повідомив, щоб прийшли через три дні.

—Через три дні, як і домовилися, я знову був у нього, — згадує пан Петро. — Він дістав пару брусків мила, один з них дав мені і показав, де знаходиться умивальник. Каже, йди мий руки, перевір, чи милиться. Під струменями води мило пінилося, легко милилося. Словом, видавалося таким, як фабричне.

Коли дійшла справа до того, щоб дід поділився рецептом приготування мила, він відмовився.

—Якщо надумаєте варити мило, я готовий взятися за це діло, сам буду це робити, а про рецепт нічого не питайте, такою була відповідь миловара, — продовжує пан Петро. — У нас не було вибору, Тому погодилися на його умови.

Варили у двох котлах

Перед тим, як розпочати справу, треба було підготувати умови.

У приміщенні, що стояло пусткою поруч з лазне-пральним комплексом, встановили два котли. Їх придбали на одному з місцевих підприємств. Обладнали необхідні пристосування. Їх виготовляли місцеві майстри. Миловар підказував, як краще їх встановити, аби зручно було працювати. Привезли пристрій для порізки загуслої маси на куски. Вони мали бути однакового розміру. Такий пристрій взяли на цегельному заводі.

Мимоволі до підготовки процесу миловаріння були залучені фахівці на різних підприємствах.

Запитую у співрозмовника про сировину. Каже, жир купували на Тульчинському м’ясокомбінаті, каустичну соду брали на одному з місцевих підприємств. У ямпільському милі було 72%  жирних кислот.

Справа набула розголосу не тільки у районі.

—Раптом щось піде не так і всі старання виявляться марними, — ловив себе інколи на такій думці директор комбінату. — Якщо таке станеться, мене осоромлять настільки, що ніяким милом не відмиюся.

Процес варіння тривав протягом одного дня. Пан Петро дотепер це пам’ятає. Після цього приготовлену масу розливали у спеціальні форми. Ще день потрібно було, аби маса загусла.

Під час виготовлення першої партії директор побуткомбінату, як кажуть, очей не зводив з процесу. Полегшено зітхнув тільки тоді, коли взяв один брусок і пішов до умивальника. Коли повертався, на його обличчі була усмішка.

Купували навіть по 50 кілограмів

—Дефіцит страшна штука, — говорить Петро Стащук. — Коли почали продавати мило, дехто купував одразу по 50 кілограмів.

Приготовлену масу розливали у форми, що нагадувала собою тазик. Дехто замовляв мило без порізки на куски.

Через декілька років після того, як дефіцит на мило вщух, пан Петро їздив у справах у село Безводне Ямпілського району. Каже, до нього підійшла одна жінка і згадала про ямпільське мило. Каже, у мене дотепер лежить на горищі цілий тазик нерозділеної на бруски маси.

Ми робили не тільки господарське, а й туалетне мило, уточнює співрозмовник. Для цього брали у Вінниці на олієжиркомбінаті спеціальну добавку і таким чином отримували туалетне мило.

Секрет не видав

Допомагати старому миловару директор побуткомбінату доручив одному зі своїх працівників. Заодне просив його, аби уважніше придивлявся до процесу. Розмірковував таким чином: раптом щось не заладиться з миловаром, треба ж буде надалі продовжити налагоджене виробництво. Адже той уперто не хотів ділитися секретом.

В один з вихідних днів, коли миловар мав вихідний, його помічник спробував самотужки повторити те, що бачив і чув від старого чоловіка.  

—Не вийшло в нього нічого, каже  пан Петро. Хоч як він переконував мене, що робив все один в один, як старий миловар, але зварити мило, на жаль, не вдалося.

За словами співрозмовника, згодом їм все-таки вдалося розгадати секрет миловара. Каже, він полягає у дотриманні температурного режиму. Точніше, у переході температур від високих до низьких. Перехід має відбуватися у визначений період часу від одного температурного режиму до іншого.

—За ямпільським милом приїжджали покупці з різних районів області, — згадує Петро Стащук. — Ми варили його тоннами. Робили це до того часу, поки не зник дефіцит і в магазинах знову не з’явилася такий необхідний вид  продукції.

Читайте також:

«Я в армії 25 років, а мене кинув забудовник». Власника «Кварталбуд-14» підозрюють в обмані і СЗЧ

«Відбивали від ТЦК за пару тисяч доларів»: у Вінниці викрили незвичну схему ухиляння від мобілізації

«Не заплатив жодної гривні — ні за операцію, ні за лікування»: як живе чоловік з жіночим серцем

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.