Залишився без руки. Нацгвардієць Дмитро Фінашин з Козятина готується до протезування у Польщі

Лариса ОЛІЙНИК

Він — боєць роти спецпризначення батальйону Кульчицького, із позивним Фін. З 2017 року виконував бойові завдання у районі проведення АТО, брав участь у запеклих боях у Луганській області.
У травні на Харківщині після 6-годинного бою козятинчанин Дмитро Фінашин отримав поранення і провів дві доби на самоті в прифронтовій місцевості.
В результаті боєць втратив руку і нині готується до протезування в Польщі.

Місяць тому Президент України Володимир Зеленський присвоїв звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» старшому сержанту Дмитру Фінашину. Нині боєць з Вінниччини, який дві доби діставався українських позицій та втратив руку, готується до протезування у Польщі.

Протезування 28-річного нацгвардійця відбудеться в клініці «InovaMed» у Кракові, яка спеціалізується виготовленням протезів. Як розповів Дмитро, медичний центр йому порадив хлопець, у якого така сама ампутація. Організацією протезування займається «Центр Спасіння Життя», фінансуватиме усе благодійний фонд Віктора Пінчука, зазначив боєць.

Відео дня

— Це перший етап, у нас беруть заміри електричних імпульсів по м'язам (все чудово, гарний рівень). Подивились, які ми можемо поставити руки, вибрали що ми хочемо. Заміряли розміри кінцівок, щоб був протез симетричний, — розповів Дмитро Фінашин.

Наступний етап — це зліпок та заміри по розташуванню елементів. Потім примірка готового виробу й усунення недоліків. Останнім, четвертим етапом, буде навчання управління протезом.

На псевдо Фін

Дмитро Фінашин на псевдо Фін завжди хотів бути військовим. Але в родині залізничників з Козятина на Вінниччині спершу довелося навчатися і працювати за сімейною традицією. Щоправда, лише два роки після закінчення залізничного профтехучилища. А у 2015-му підписав свій перший контракт з Національною гвардією України. Спочатку три роки служив у Києві в частині з охорони громадського порядку.

У Національній гвардії служить із 2015 року, в зоні АТО та ООС з 2017 року. Снайпер роти спеціального призначення батальйону ім. Кульчицького Національної гвардії України. Повномасштабну війну зустрів у Попасній на Луганщині, куди його підрозділ приїхав на ротацію 23 лютого 2022 року.

У першій ротації Дмитро він був на другій лінії — охороняв оборонні споруди. Командування оцінило старання Дмитра і згодом перевели в бойову групу. З того часу його служба була у постійному ритмі: три місяці на фронті, три місяці в Києві.

У своєму підрозділі Фінашин спершу був оператором дрона у контрснайперській групі, згодом став заступником командира взводу аеророзвідки. Мав звання головний сержант, але вирішив перекваліфікуватися на снайпера.

Підрозділ Дмитра, рота спеціального призначення батальйону ім. Кульчицького Національної гвардії України, перші тижні повномасштабної війни виконували завдання у Луганській і Донецькій області.

Пізніше були у Харківській — на Ізюмському напрямку. Тримали й оборону на дамбі Оскільського водосховища. Найбільше нацгвардійців дивувала тодішня тактика росіян, які кидали без будь-якої розвідки вперед техніку та особовий склад.

Повз дві доби

23 травня його група виконувала бойове завдання у районі населеного пункту Яковлівка Луганської області. Після успішного проходження і зачистки кількох лісосмуг натрапили на засідку росіян. Під шквальним вогнем переважального за кількістю ворога почали відступати до свого основного підрозділу. Перед цим викликали вогонь нашої артилерії фактично на себе.

Один побратим загинув від російських куль одразу, ще одного поранили. Дмитру одна з куль відірвала вказівний палець правої руки, інші влучили в шолом.

— Мені прилітає куля в шолом справа, — розповів Дмитро Фінашин. — Я почув сильний удар. Вона передала багато енергії безпосередньо шолому, кинула голову мою в сторону. І такий гучний звук. Я думав, що щось вибухнуло насправді. Оглушило дуже сильно, а це була куля. Вона пройшла в шолом, подряпала лоб легенько. Шкіру чисто зачепило дуже легко. Мені дуже пощастило в той момент. Відповзаю з того місця, де мені влучили, і мені прилітає в ліву руку, перебиває кістку, артерію. Куля зайшла в корпус, пройшла під ключицею і вийшла на грудях. Кажу хлопцям – мотайте мене. Я відчуваю, що просто сили виходять щосекунди. Сильна кровотеча, і я просто стікаю. Кажу — мотай, накладай турнікет, бо я зараз відійду, стечу кров’ю.

Двоє побратимів, один з яких теж був поранений, допомагали йому повзти через пшеничне поле у напрямку лісосмуги, де був основний підрозділ. Вони вели вогонь по окупантах, щоб ті не наблизилися до поранених. Росіяни ж не припиняли прострілювати поле з кулеметів. Весь цей бій тривав майже шість годин.

В якийсь момент Дмитро втратив свідомість, а коли отямився, то вже був сам. Пізніше з’ясувалося: один з товаришів на псевдо Сократ загинув, а росіяни в його рацію оголосили, що добили усіх поранених. Основний підрозділ наших військ змушений був відійти під натиском ворога.

Боєць провів у лісосмузі дві доби. Від втрати крові та зневоднення марив, багато повзав вночі, щоб зігрітися. Найбільше боявся померти там, де його ніхто не знайде та не поховає.

— Це було досить складно, — каже Дмитро. — Тримався чисто на морально-вольових якостях насправді. І в прямому сенсі тримався за життя. Тому що ще в перший день, 23 числа, в день поранення, думав, що все. Немає сенсу, я не зможу вибратися звідси. І треба помирати, бо нема сенсу далі боротися. Але потім ліг, полежав, подумав про рідних, про своїх близьких. Як їм? Мені, звісно, це легше. Взяти померти і все. А вдома домашнім що робити? Не зможуть ні поховати, не знатимуть, що зі мною. Повідомлять, ймовірно, що я зниклий безвісти. Вони ж сподіватимуться, що я десь в полоні. Можливо, колись повернуся. Вирішив, що треба боротися і триматися. Були сподівання, що хлопці мої прийдуть мене знайдуть. І на цьому я власне тримався.

Боєць знайшов калюжу з водою і болотом. Вона була жахлива на вигляд і мала нестерпний запах, але довелося її пити, адже від зневоднення чоловік помер би швидше, ніж від харчового отруєння. А ще він часто втрачав свідомість і марив. У цих видіннях Фін бачив своїх товаришів, які приїхали його забрати. Однак це були лише галюцинації.

На третю добу його знайшли десантники з 80 бригади. Побачивши форму з пікселем Збройних сил України був безмежно щасливий. Але спершу пережив тривожну мить, адже не знав хто ці люди.

Десантник з 80-ї бригади, який його знайшов — Максим Бугіль. Він пізніше опублікував фото, як вони евакуйовували Фіна. І власне так уся ця історія й набула розголосу, каже Дмитро Фінашин. Чоловік пам’ятає той день і розмову дуже добре, адже це його другий день народження.

— Каже, ми свої, ми з 80-ки, ми тебе не кинемо, — ділиться боєць. — Евакуюємо, врятуємо тебе, а потім займатимемося своїми справами. Ти не хвилюйся. все буде добре. Я йому пояснив, де було бойове зіткнення, де був противник, що треба остерігатися всіх тих моментів. Вони пішли в розвідку, залишили зі мною одного бійця, що також було для мене дуже знаково. Бо якби вони розвернулися і кудись пішли, я би ще сидів і думав: а якщо не повернуться. А так є біля мене людина, тобто я був дуже щасливий. І лежав посміхався їм постійно.

Лікування і протезування

У госпіталі Дніпра чоловік був два тижні, де дивував своїм оптимізмом і швидким одужанням усіх. Його перевезли до Києва. Дмитро 28 днів пробув на лікарняному. Переніс чотири операції, а потім ще 24 дні ходив в реабілітаційний центр вже у Києві. Важко було подолати фантомні болі.

Та завдяки фахівцям Дмитро подолав цю проблему. Зараз у Польщі готується до протезування.

— Такого роду протези — це досить дорого, — говорить він. — Насправді це значно дорожче, ніж, наприклад, протез ноги. І вартість однієї такої руки — можна поставити 10 ніг хлопцям. Тому досить складно знайти й спонсорів. Держава так само фінансує це, але самі розумієте, яка кількість поранених. І до цього ще була черга на протезування, а з війною просто стала вона величезною. І просто довго чекати. А в цьому випадку зволікати не варто. Треба поставити протез, тому що банально для здоров’я — це гірше, коли його немає. Близько місяця займе весь цей час. Тобто примірка, потім виготовлення, потім навчитися ним керувати.

Дмитро Фінашин планує і далі служити та наближати нашу перемогу. Він хоче працювати інструктором та передавати свої знання, навички й безцінний досвід іншим військовослужбовцям. А у тому, що Україна обов’язково переможе, ні на мить не сумнівається.