«Який адекватний суддя прийме рішення на користь батька, щоб повернути дітей до воюючої країни?»

«Який адекватний суддя прийме рішення на користь батька, щоб повернути дітей до воюючої країни?»
  • Бозна-скільки дітей покинули Україну через війну, хоча ЮНІСЕФ говорить про два мільйони.
  • Якщо в сім’ї середньостатистично дві дитини, то припустимо, що близько одного мільйона чоловіків тимчасово залишились без сім’ї (це ті, хто не встиг або не зміг виїхати теж).
  • Незабаром буде ще одна, така ж неточна і сумна статистика: про покинутих чоловіків — тут і жінок з дітьми — там.

— В перші дні війни дружина разом з дітьми виїхала в Німеччину, а зараз вона вимагає розлучення, тому що хоче вийти заміж, — так почав свою розповідь Олександр Гладун, який на даний момент воює на фронті, робить все, що може, для захисту держави, а з сімейними проблемами абсолютно безпорадний.

Чоловік у розпачі. Звісно, він хотів, щоб діти були в безпеці, хоча, як каже, дозволу на виїзд дітей не давав. Але розуміє, що це і не потрібно було, тому що, починаючи з 24 лютого, в країні діють «Правила перетину кордону в умовах воєнного стану окремими категоріями громадян». І виїзд за кордон дітей дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків (усиновлювачів).

— Напевне, ця тема скоро стане або вже є болючою для багатьох чоловіків: неможливість бачити власних дітей, — говорить Олександр. — І знайти їх там, після закінчення війни (якщо жінка впреться), буде дуже непросто.

Відео дня

Олександр каже, що спілкувався з цього питання з добрим десятком поважних юристів, і всі розводять руками.

— Мені кажуть, що інструменти повернення дітей є, але в судовій практиці такі випадки поодинокі. Тому я реально не знаю, до кого звернутися по допомогу. Можливо, хтось з народних обранців, можливо з Банкової, можливо, якщо про це говорити… можливо хтось, може вселити надію на допомогу.

Немає механізму повернення дітей

— Можливо, це прозвучить грубо, але можна написати мій коментар починаючи з: «х** вам, а не допомога від держави в цьому питанні». Тому що немає механізму, — каже адвокат Ярослав Мартинюк. — Вірніше не так. Незважаючи на купу юридично обгрунтованих дописів, незважаючи на Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Конвенцію про юрисдикцію, Сімейний кодекс України, Закон України «Про охорону дитинства» і ще купу законів і посилань, які можна додати в перелік, цей механізм не працював навіть тоді, коли не було війни. А зараз повернути дітей, які втекли з матір’ю з воюючої країни, взагалі нереально.

Чоловік може не давати розлучення, але їх суд все одно розлучить. Чоловік може подати в суд і навіть отримати рішення суду — про необхідність повернути йому дітей. Але виникає перше питання — який адекватний суддя прийме рішення на користь батька, щоб повернути дітей до воюючої країни? Друге питання — як це рішення буде виконуватися, наприклад в Німеччині?

Приїде чоловік до жінки і буде махати ним перед очима? Немає дієвого механізму виконання такого рішення. І на жаль таких чоловіків з часом стане дуже багато.

Особисто маю знайомих, жінки яких виїхали за кордон від війни. Там діти вже пішли до школи, а жінки телефонують чоловікам і кажуть: «Повертатися в Україну не планую і тебе тут не чекаю».

Діти самі вийдуть на зв’язок

— Розлучення є другим за інтенсивністю відчуттям горя після смерті близької людини. І чим жорстокіші обставини цього розлучення, тим сильніший біль, — говорить психолог Валерій Андросов. — Саме тому у таких ситуаціях люди проходять всі ті ж самі етапи, що і люди, які когось втратили: гостре горе, відновлення, спалахи розпачу і т. ін.

Як і з горем, тут немає якихось ліків, або технік психотерапії. Тут треба час. Якщо все в порядку, то із часом мозок встигає прийняти реальність, і починає думати над тим, що робити далі. Якщо щось іде не так, і людина не може прийняти реальність, тоді як правило і потрібні психотерапевти. Що робити людині, коли все, що є навколо неї сильно відрізняється від очікувань та сподівань? Є два шляхи.

Перший — це щось робити. Змінювати світ навколо доти, доки він не буде тебе влаштовувати.

Другий — це визнати те, що світ ось такий. Неправильний. Не такий, як треба нам. І жити, виходячи із цього.

Другий варіант стає в нагоді, коли мова стосується інших людей, які не хочуть бути з нами, або роблять щось, що нам не хочеться. Єдиний легальний та спокійний варіант, який є у цій ситуації — це чекати. Чекати, доки діти самі не вийдуть на зв’язок. Це станеться. Через тиждень, через два місяці, через десять років. Це єдиний варіант, як зробити так, щоб діти знали, що тато їх не кинув. Рано, чи пізно, діти все одно захочуть дізнатись, як все було зі сторони батька.


Читайте також:

Жертвою домашнього насилля може стати і бідний, і багатий, і працюючий, і безробітний. Що робити, коли…?

«Коли побачила її в руках неадекватного Паші, не витримала». В Аліни вже рік живе вухата сова

У собаки, на яку навмисно наїхав водій на Audi, з’явився адвокат

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (2)
  • Світлана Коштурська

    Нажаль в Україні і до війни чоловіки не мали ніяких практичних прав після розлучення, чоловік має право і обоязок тільки сплачувати єлементи.

    Зате в країні і в світі все більше набирає обертів гендерна рівність жінки по співвідношенню до чоловіка, та боротьба з домашнім насильством, але мається на увазі тільки фізичне насильство.

    Жінка яка забирає дітей у чоловіка та щей таким способом здійснює психологічне насильство, тільки з цим не підеш в поліцію а потім в суд, от і думайте чи хочеться воювати і за кого? і тим хто проходить через таке, і тим хто поряд воює і дивиться на таке відношення і жінок і держави.
  • О. Святой

    Нажаль в Україні чоловіки є особами 2 сорту, без прав але з купою обов'язків.

keyboard_arrow_up