«Яка ж добренна дзандзура»: для чого фермеру словник діалектів рідного села?
- Створити «Кісницький діалектичний словник» взявся підприємець із села Велика Кісниця Андрій Федик.
- Для чого йому це потрібно і як відгукнулися на таку ініціативу односельці і вихідці з цього села?
- Чи варта вона на поширення? Що каже з цього приводу науковець, який досліджує мову?
- Хто першим замовив майбутню книгу?
—Друзі-кісничани і всі, хто родом з нашого села, є одне діло, де без вас не обійтися, — йдеться у дописі Андрія Федика. — Не секрет, що наша Велика Кісниця — унікальне село. Наші діалекти — це справжній скарб. Деякі слова використ овуються також в інших селах, але більшість з них, то суто наші, кісницькі. Їх більше ніде не почуєш.
Таке повідомлення він доповнив діалектами, які чув і запам’ятав ще з дитинства. Попросив охочих доповнити їх своїми спогадами.
Через сто років цей словник буде безцінний
Андрій Федик уточнив для чого він збирає діалекти. Сказав, що має намір видати словник кісницьких діалектів.
—Зберемо наші діалекти у словник, збережемо для наступних поколінь, щоб пращури знали, як раніше говорили люди, — зазначив пан Андрій.
Про ініціативу Андрія Федика журналіст «20 хвилин» розповів декану факультету філології й журналістики Вінницького державного педуніверситету імені Коцюбинського Віталію Гандзюку, попросив науковця висловити свою думку з цього приводу.
Далі цитую відповідь науковця дослівно:
—Підготовка і видання словника діалектів — це надзвичайно цінна й унікальна ініціатива, — каже Віталій Гандзюк. — Адже мова жителів Великої Кісниці — це живий зразок мовного синтезу, в якому поєдналися принаймні три культури: українська, польська й молдавська. Таки діалект є справжнім мовним феноменом, що відображає історію взаємодії народів, їхній побут, взаємовпливи й способи мислення. Уже через сто років цей словник матиме неоціненне значення і не лише для лінгвістів, а й для культурологів, істориків, етнографів.
Видання збереже живу пам'ять про мовну багатошаровість українського прикордоння. На його основі можна буде писати наукові праці.
Те, що ініціатива належить фермеру Андрію Федику, свідчить про глибоку любов до свого краю й розуміння того, що мова — це не просто засіб спілкування, а частина нашої ідентичності.
На мою думку, варто, щоб подібні проекти з’являлися також в інших населених пунктах нашого краю, адже саме через діалекти найкраще відчувається різнобарв’я і сила української мови. Бо в діалектах злилися різноманітні культурні впливи.
Під час розмови журналіста «20 хвилин» з науковцем Віталієм Гандзюком він не приховував захвати від уяви про те, з якою цікавістю братимуть до рук словник кісницьких діалектів майбутні покоління. Каже, це видання викликатиме інтерес також у студентів-філологів, та й науковців, які досліджують мову. Словник може бути основою для написання наукових праць.
—Словом створення такого словника це робота не тільки для нас, нині сущих, вона ще більше спрямована для нащадків, — зазначив наприкінці розмови Віталій Гандзюк.
Коли читаєш такі слова, ніби чуєш голос дитинства
Андрій Федик не знав, як відгукнеться його пропозицію про створення словника діалектів рідного села. Відгуки, як мовиться, не забарилися. Їх дуже багато. Про це він написав у ще одному дописі.
—Після першого повідомлення про створення «Кісницького діалектичного словника», ви написали стільки цікавого, що я із задоволенням продовжую цю справу. бо попереду ще багато всього, — читаємо у дописі. — Хтось підкинув нові слова, хтось згадав ті, що звучать у їхньому селі, хтось не розуміє, навіщо це, а когось просто "пІрвало" з відомих причин. Справді, багато слів із нашого словника вживаються і в інших селах чи регіонах. Не будемо сперечатись про їх походження, бо цього не досліджували.
Та скажу одне: більшість цих слів живуть саме тут, у Великій Кісниці.
Бо історія нашого села глибока і багата. Колись ми були районним центром, торгували через порт на Дністрі, входили до складу Молдови, і життя тут вирувало. Не дивно, що наша мова ввібрала і молдавські, і польські, і навіть турецькі впливи.
Але те, як ми говоримо, і як говорили наші предки — то вже чисто кісницьке.
І це зовсім не заважає нам знати й говорити літературною українською.
Кісничани мають талант до вигадування нових слів і не лише слів, а й кличок, жартів, назв, що потім стають легендами. Тож я доповнив словник, додав нові слова й наголоси, щоб він звучав саме так, як говорили наші предки, ну і ми.
А найкраще в цьому всьому те, що коли читаєш ці слова, то ніби чуєш голос свого дитинства, розмову біля печі чи на при́сьбі, десь між горОдом і Дністром.
Наприкінці допису його автор ще раз звернувся до земляків: «Якщо пригадаєте ще якісь наші кісницькі слова, пишіть у коментарях. Можливо, пам’ятаєте з дитинства, які чули від батьків чи дідусів.Разом зробимо цей словник ще більшим».
Не так просто пояснити кісницькі діалекти
Пропонуємо читачам пояснити значення кісницьких діалектів. Не так цей просто! Зате мешканці Великої Кісниці вживають їх у повсякденній мові.
Бабелюх – риба бичок; бардаш – сокира; бадерЕва – страва; гараґи – палиці для підтримування рослин; ґолдани – сливи; ґутея – айва; дзейстра – придане; добренна – смачна; дзандзури – абрикоси; черстик – персик; капацина – голова;
капіцарня – майстерня; кассоя – літня кухня; куркудуша – алича; кутруца – куток біля печі; кросна – ручний ткацький верстат; лаката – навісний замок; магала – сусіди на вулиці; машкатий – великий; папшоя – кукурудза; палатарі – домоткані вироби, які вішали на стіну;
Пропонуємо ще трохи висловів і окремих слів, яі згодом увійдуть до словника діалектів.
Якесь закотене – людина з «короною» на голові, високомірна; ванкíр – кладова між кімнатами; ґазди – походеньки; ґемби – великі губи; ґірґоши – плечі; маліштєвка – дерев’яна лопатка для мамалиги; караба́шка – бляшанка; карапа́тий – викривлений; кла́ка – спільна праця, допомога; куфля́ – чашка; патирю́ха – поганий, мілко перебитий сухий тютюн; пахноті́ння – щось запашне; руска́ль – лопата штикова; сама́нати – бути схожим; студене́ц – холодець; тре́вка – кам’яна посудина для випоювання тварин; фу́рка – палиця для пряжі
До речі, у мешканців Великої Кісниці ще й своя вимова. Навіть назву села дехто вимовляє не так, як це пишеться на папері: «Кисница». Але то вже тема іншої розмови.
Треба ще словник про клички
У кожному селі є люди, яких частіше називають не по прізвищу, а по прізвиську. Ото вже як приклеїться таке прізвисько, то передається від діда до батька, від батька до сина… На згадку приходить хоча б такі прізвиська Пашула, Гальонко, Раль. Звідки вони взялися? Чому і коли приклеїлися до людини? Хтозна. Здебільшого такі прізвиська говорять у селах поза очі.
Є такі, звичайно, і у Великій Кісниці.
—Кісницькі клички, акуратно скажу, псевдоніми, то щось! — написав Борислав Телешман, виходець із цього села, який нині мешкає у Житомирі. — Треба робити ще один словник про такі прізвиська.
Ще чоловік додав, що постійно сумує за своїм селом, за його людьми. Любить земляків. Згадує про неймовірної краси краєвиди, особливо на березі Дністра. Чоловік схвально поставився до створення словника діалектів, бо це частина історії великого села, яке неспроста має назву Велика Кісниця.
Перше замовлення на майбутню книгу
У декого з читачів може виникнути питання: для чого фермеру словник діалектів рідного села? У нього хіба нема інших клопотів? Не радимо цікавитися про це в Андрія Федика. Чому? Бо можна образити чоловіка. Він настільки закоханий у рідне село, що після багатьох років роботи на різних посадах у різних містах, врешті-решт, повернувся до батьківського порога. Свого життя не уявляє поза межами Великої Кісниці. Почитайте його дописи у Фейсбуці, багато-чого зрозумієте, наскільки близьким і рідним є йому село і що він уже зробив і ще планує зробити для нього.
—Будемо вдячні ініціатору видання словника кісницьких діалектів, якщо знайде можливість подарувати це видання деканату факультету філології й журналістики Вінницького педуніверситету, — таке прохання автор цієї статті передає пану Федику. Висловив його мій співрозмовник декан названого факультету Віталій Гандзюк. Уточнив, що таке видання потрібно для студентів і викладачів. Тому деканат з вдячністю автору отримав би його для бібліотеки.
Читайте також:
«Це сумашедші втрати»: чому два цукрозаводи області зупиняли роботу?
Верблюди під Козятином: розповідаємо неймовірну історію маєтку «Софіївка», що вражав Європу
«Герої країни, якої більше не існує»: як пам’ятник з Вінниці опинився на сторінках німецької книги
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
