Верблюди під Козятином: розповідаємо неймовірну історію маєтку «Софіївка», що вражав Європу

Віктор СКРИПНИК

Верблюдів на Козятинщину привезли з-під Ашхабада, їх запрягали у вози, вони працювали на полях, у господарстві маєтку «Софіївка«»

Цікавий факт з історії Козятина віднайшли дослідники минувшини. У свій час до цього міста завезли з далеких країв верблюдів.
У нашій публікації не тільки про двогорбих тварин. Тут ще дізнаєтеся про забуту перлину Козятинщини.

— Офігенні журнали! Уже два тижні читаю і відірватися не можу, — таке захоплення висловила Ірина Пустиннікова (Blacky Kamienczanka) про польські журнали початку ХХ століття.

Йдеться про видання під назвою Wies Ilustrowana.

Ірина багато років досліджує минувшину. Вона авторка найстарішого краєзнавчого сайту «Замки і храми України». До речі, сайт некомерційний, підтримується силами й ентузіазмом однієї людини. Ентузіазму у пані Ірини, схоже, вистачить на багатьох. Це підтверджують її конкретні щоденні справи. Якщо у когось з читачів є можливість і бажання підтримати проект, наприкінці тексту знайдете номери банківських рахунків.

Відео дня

Про зацікавленість пані Іриною згаданими польськими журналами дізнався вінничанин, який у Фейсбуці зареєстрований Stogyno Chewal. Він так і написав, що журнали переглядав з подачі Blacky Kamienczanka. У квітневому номері за 1914 рік натрапив на цікаву розповідь, що стосується Козятинщини. Розповідається про маєток «Софіївка». У тексті зазначено, що маєток був настільки зразковий, що господарству «могли позаздрити Європа або навіть Америка».

Про знахідку з історії нашого краю він розповів на сторінці «Могилів-Подільський — Історія міст і сіл Поділля».

Маєтку поблизу Самгородка могли позаздрити Європа й Америка

Текст статті з польського журналу Wies Ilustrowana (нагадаємо, за квітень 1914 року) Stogyno Chewal запропонував читачам у перекладі на українську мову. Як уже згадували, йдеться про опис маєтку під назвою «Софіївка», що знаходився поблизу села Самгородок на Козятинщині.

Хто його створив і що являв собою маєток «Софіївка»? Про це дізнаємося з тексту.

— У сумні часи сьогодення, коли наші маєтки на землях колишньої Речі Посполитої без упину нищаться й заливаються чужими хвилями, приємно відзначити появу нового й доброго господарства, — читаємо у статті. — Значний маєток Самгорок, розташований на пограниччі Київщини й Поділля, після смерті Юзефа Ребіндера, через кілька літ перейшов до його дітей. Серед них кількасот моргів родючої землі стало власністю пані Марії Полховської. Це були землі, віддалені від красивої резиденції, без будь-якої забудови, майже цілком у користуванні селян-орендарів. Чоловік пані Полховської, меценат Юзеф Полховський, хоч і не був селянином із крові й кісток, але, залишивши батьківський маєток у Гродненській губернії, обійняв урядову посаду в Київській губернії. Проте, як вовк тягнеться до лісу, так і його вабила земля — і він потягнув за собою дружину та дітей.

Пан Полховський з властивою йому енергією взявся до створення нового господарства. І от серед безлюдного поля, де колись гніздилися зграї диких качок і журавлів, на мочарах та заростях, виріс гарний двір із чудово збудованими мурованими будівлями, з електричним освітленням, водогоном, каналізацією, кам’яними ставами й доглянутим промисловим садом на тридцять моргів, який і досі розширюється. Тут з’явилося все: чудовий птахівник, велика пасіка, найкращі машини й знаряддя — словом, усе, що Європа має найновішого.

Верблюдів запрягали у вози

Так, Європа — або навіть Америка — могла б позаздрити швидкості, з якою все це тут постало.

Азію ж нагадують хіба що двогорбі верблюди, привезені з-під Ашхабаду, яких використовують для польових робіт нарівні з кіньми й волами — і справляються вони з цим чудово. Варто оглянути сам житловий дім у Cофіївці, зведений у готичному стилі. Це гармонійна споруда — ззовні красива, усередині зручна й практична.

Важко повірити, що цей охайний палацик був збудований за власними кресленнями власника, а не архітектора-фахівця. Естетика і доцільність відчутні й у плануванні саду, ставків, фільварку. Можна навіть сказати, що в стайнях коней утримують із тією ж охайністю, що й у найкращих палацах: довгі, світлі, теплі приміщення, переділені дротяною сіткою; на горі — просторе горище для сіна, куди ведуть кокосові сходи.

Тридцять парубків і сорок дівчат

На жаль, серед людей мало таких, що могли б позаздрити власникові Софіївки його впорядкованості, тепла, чистоти, ясності та майже комфортних хлівів. Садиба велика, мурована, з підлогою з бетону, електричним освітленням, водогоном, каналізацією, колією, майстернями, парниками, теплицями тощо. І справді, тут люди мають кам’яні будиночки, а помешкання кожного працівника складається з двох світлих кімнат.

Біля двору постійно мешкає тридцять родин, а для них уже наступного року має бути закладений окремий фруктовий сад. У гарних мурованих казармах розміщено, окрім тридцяти парубків, ще й сорок дівчат-служниць. Помешкання і стіл для всіх тут цілком зразкові.

Болота, які колись вважалися непридатними, в руках нового господаря виявилися добрими торфовищами, а після видобутку торфу перетворюються на чудові рибні ставки. Одним словом — у кожному кроці відчуваються лад, достаток і вміла праця.

Єдине, чого бракує, — це старих дерев, тих вічних прикрас наших садиб, але й це буде виправлено за кілька років. Стільки вже дерев посаджено, що можна впевнено сподіватися: господар дочекається своїх гарних насаджень.

Енергію й завзяття його ми знали давно — ще від часу його подорожі Китаєм і Монголією, коли він здолав кілька тисяч верст верхи та возами у найважчих умовах. Тож віримо, що й тепер, попри сивину й, може, трохи передчасний вік, він радше починає, ніж завершує свою працю. Боже, благослови!

Ось така справді цікава розповідь.

Чи збереглося щось від маєтку?

Після ознайомлення з історією маєтку «Софіївка» мимоволі виникає запитання: чи збереглося щось відтоді до наших часів? Можливо, збереглася будівля садиби? Якщо так, що в ній нині? Або хоча б її залишки.

Ці запитання адресуємо місцевим мешканцям. Водночас хочемо запитати, що ще їм відомо про «Софіївку»?

Якщо маєте інформацію, повідомте її нам у коментарях. Якщо є споруда, чи її залишки, сфотографуйте і надішліть автору. Ваші повідомлення надрукуємо у продовження розповіді про цікаву історичну знахідку.

Підтримайте проект «Замки і храми України»

Нагадуємо, надзвичайно цікавий і, безперечно, важливий проект «Замки і храми України» (www.castles.com.ua) існує завдяки старанням і небайдужості однієї людини Ірини Пустиннікової (Blacky Kamienczanka).

Звертаємося з проханням до небайдужих читачів, насамперед тих, кого цікавить історія нашої країни, підтримайте сайт своїми донатами.