«Герої країни, якої більше не існує»: як пам’ятник з Вінниці опинився на сторінках німецької книги
- У Німеччині вийшла книга про Вінниччину — «Герої країни, якої більше не існує».
- Для чого німецькій аудиторії книга про нас і що читачі дізнаються зі сторінок цього видання?
На 236-й сторінці книги «Герої країни, якої більше не існує» розміщене фото пам’ятника трьом солдатам, який раніше знаходився на Європейській площі у Вінниці. Перед скульптурою видно чашу, де запалювали вічний вогонь.
Цей монумент уже в історії, його більше не побачимо на згаданій площі. Як відомо, пам’ятник демонтували у травні 2022-го року, невдовзі після того, як росія розпочала війну проти нашої держави.
Чому згадуємо саме цей факт? Бо він відображає тематику книги: авторка Ольга Мартинюк дослідила, як змінювалася культура пам’яті про солдатів Другої світової війни у конкретний період часу — з моменту здобуття Україною незалежності у 1991 році і незадовго до початку повномасштабного вторгнення російських варварів на нашу землю. Яскравим прикладом таких змін є історія із пам’ятником на Європейській площі: багато років скульптурній композиції кланялися, причому, як у радянські часи, так і в період незалежності, а потім демонтували.
На титульній обкладинці книги під заголовком «Герої країни, якої більше не існує», є уточнення: «Трансформація пам’яті про загиблих радянських солдатів та ветеранів Другої світової війни в Україні». Ці слова пояснюють читачеві, про що книга.
Що спонукало Ольгу Мартинюк до її написання? Як збирала матеріали? Як сприйняли її роботу у Німеччині? Про це журналіст «20 хвилин» дізнався під час розмови з авторкою книги. Спілкувалися з нею телефоном.
До речі, чи згадують німці про своїх полеглих на фронтах Другої світової? Якщо так, то яким чином? Про це автор статті також запитував Ольгу Мартинюк.
Як випускниця Могилянки опинилася у Німеччині
Щоб зрозуміти, з якою метою наша землячка писала книгу, треба розповісти трохи про неї.
Ольга Мартинюк, як уже згадували, родом з Могилів-Подільського. Її батьки Тетяна і Роман є активними дослідниками історії Поділля. Свої історичні розвідки публікують у групі «Могилів-Подільський: історія міст і сіл Поділля». Вони є авторами низки книг. Такою ж активною виросла їхня донька.
Пан Роман розповів журналісту, що після школи Ольга вступила одночасно у кілька вишів. Обрала для себе Києво-Могилянську академію. Навчалася за спеціальністю «Політологія». За науковою програмою обмінів поїхала до Німеччини. Її цікавили дослідження про культуру пам’яті про воїнів Другої світової війни. Збирала матеріали для написання наукової роботи.
Як розповіла пані Ольга, на таку тематику небагато можна знайти наукових публікацій. Шукала інституцію, де можна було б працювати над обраною темою, і відповідно — наукового керівника.
За словами співрозмовниці, наукову дисертацію вона писала у Регенсбурзькому інституті досліджень Східної та Південно-Східної Європи імені Лейбніца. Була стипендіаткою Німецької служби академічних обмінів (DAAD).
У 2024 році захистила дисертацію, здобула ступінь доктора історії в Регенсбурзькому університеті. Працює координатором Центру міждисциплінарних українських досліджень «Denkraum Ukraine» в Регенсбурзькому університеті. Є членом Німецького товариства східноєвропейських досліджень (DGO). Її дослідження, як уже згадувалося, зосереджені на культурі пам’яті та поводженні з радянською та культурною спадщиною, а також на історії Другої світової війни.
На думку автора цієї статті, символічним є те, що наукове дослідження базується на фактах про пам’ять воїнів у рідній країні, але робота написана у Німеччині, у тій країні, яка розпочала Другу світову війну.
За словами Ольги, спершу з’явилася наукова робота, а потім уже книга. Ось як вона пояснює її написання.
Не думала, що буде книга
— У Німеччині науковці зобов’язані опублікувати свою наукову роботу, — каже Ольга Мартинюк. — У якій формі має з’явитися дисертація, це залежить від її автора. Найпростіший шлях — розмістити на сайті наукової бібліотеки. Я вирішила зробити це у формі книги. Знайшла видавництво. Хоча все одно не думала, що зумію видати книгу. Бо це непроста справа, тим більше у чужій країні.
Співрозмовниця уточнює, що її книга базується на матеріалах дисертації, але не є її копією.
— По-перше, я змінила назву роботи, — продовжує пані Ольга. — По-друге, трохи прибрала академічності, аби текст був більш читабельний. Втім, все одно це у значній мірі наукова книга.
Незважаючи на це, наведені факти, фотознімки, інтерв’ю — все це розповідь про конкретні події та конкретних людей, тому викликає цікавість читача. Авторка одразу визначилася із серією літератури, в якій вийде книга. Це «Дослідження Східної та Південно-Східної Європи».
Редактором книги є відомі у Німеччині науковці: директор Регенсбурзького інституту досліджень Східної та Південно-Східної Європи імені Лейбніца Мартін Шульце Вессель та Ульф Бруннбауер.
Книга Ольги Мартинюк є ще одним нагадуванням, що українці зробили свій вагомий внесок у перемогу над нацизмом. Саме цей факт намагається всіляко заперечувати російська пропаганда.
Що написано про Вінницю?
Матеріали для наукової роботи, яка стала книгою, її авторка збирала тривалий час. Серед них є розповіді про події у Вінниці. Нагадую, йдеться про дослідження періоду після проголошення незалежності у 1991 році і майже до початку великої війни. Чимало фактів почерпнула з газет минулих років. Водночас є розповіді конкретних людей.
Авторка розповідає, як вшановували загиблих радянських солдатів та інших учасників Другої світової. Зокрема, як це робила влада, трудові колективи, навчальні заклади раніше і як це роблять тепер. Зазначає, як вони змінювалися. Пише, що у місті й області зникли назви вулиць, яким раніше присвоїли імена російських військових. Згадує, у який період у нас видано найбільше книг про героїв минулої війни. Стверджує, що було це у середині 2000-х. Згадує про пам’ятники, один з яких був на Європейській площі.
Не обійшлося без розповіді про те, що зберігають про учасників минулої війни музеї, зокрема, краєзнавчий, Повітряних сил. Згадує також про ставку Гітлера «Вервольф».
Такі само дослідження науковця провела ще у двох регіонах країни: Запорізькій і Тернопільській областях. Зробила це з метою порівняння ситуації. Можна дізнатися, як у них змінювалася трансформація пам’яті про тих, хто воював з нацистами, і порівняти з нашою областю. Але то інша розмова.
Під час нашого спілкування Ольга Мартинюк згадала працівників Музею історії Вінниці Олександра Федоришена й Сергія Гулу. Каже, вони допомогли їй з матеріалами. Висловлює вдячність за розуміння й підтримку. Є також інтерв’ю з деякими іншими вінничанами, однак їх імена не вказані в книзі.
Презентація у листопаді
Книга «Герої країни, якої більше не існує» привертає увагу вже самою назвою. До того ж вона гарно оформлена: надрукована у твердій обкладинці у декількох кольорах, її сторінки містять багато фотознімків, що також привертає увагу. Словом, таке видання хочеться взяти до рук і читати.
Але для чого німецькій аудиторії розповідь про нас? Навіщо їм знати, як вшановуємо пам'ять про тих, хто пройшов дорогами Другої світової? Невже їм цікаво, як відбувається трансформація пам’яті про війну?
Авторка книги каже, що пояснювати це німецьким науковцям, які вивчають українську тематику, не потрібно. Бо вони й так все добре розуміють.
Власне, якби досліджувана тема не становила інтересу, її просто б не затвердили для написання дисертації. Неспроста моя співрозмовниця наголошувала, що книга у значній мірі є науковим виданням, отож, здебільшого розрахована на відповідну аудиторію.
Позитив у тому, що це ще одна згадка про нашу державу у такий непростий час. Про те, що Україна — це не росія, а суверенна держава з давньою історією, відповідно, українці і росіяни аж ніяк не є одним народом.
— Коли я приїхала у Німеччину, було це у 2018 році, то відчувала, як німці однаково сприймали українців, росіян, білорусів, — говорить Ольга Мартинюк. — Вважали, що ми є одним народом, що всі ми з однієї країни, яка називається росія. Після початку великої війни ситуація почала змінюватися. Тепер німці розрізняють Україну і росію.
Нинішня війна значно збільшила увагу до нашої держави і її людей. Можна припустити, що знайдуться студенти, чи науковці Німеччини, які оберуть для себе написання роботи про українців, які відзначаються мужністю у захисті рідної землі. Для таких дослідників книга Ольги Мартинюк стане у гарній нагоді. За її словами, видання бути у низці німецьких бібліотек.
Що думають про книгу у Німеччині, її авторка зможе більше дізнатися під час презентації свого дітища. Представлення книги заплановане на листопад 2025 року.
Німці не хочуть чути про війну
— Німеччина надає значну підтримку українцям, які змушені були тікати від війни, — розповідає Ольга Мартинюк. — Але все більше лунають думки про те, що багато німців уже не дуже хотіли б чути про війну в Україні. До речі, до 2022-го року вони вважали, що ніякої війни в Україні нема. Частіше стало чути про те, що треба зменшити допомогу біженцям з нашої держави.
Разом з тим співрозмовниця звертає увагу на те, що німці більше бояться війни, ніж раніше. Ще донедавна вони вважали, що бойові дії десь далеко і їх вони не можуть торкнутися. Нині відчувають, що це стосується їх безпосередньо. Тому все частіше в країні можна почути відомий вислів: «Хочеш миру — готуйся до війни».
За словами співрозмовниці, у Німеччині нині активно обговорюють питання збільшення чисельності Бундесверу. Навіть йде мова про зовсім молодих людей, віком від 18 років. Їм пропонуватимуть йти служити добровольцями або пройти необхідну військову підготовку, щоб мати відповідні навички військового.
Чи згадують у них про солдатів Другої світової?
Таке запитання виникло мимоволі у контексті нашої розмови з Ольгою Мартинюк. Зрозуміло, що нацизм заборонений на державному рівні. Але ж ті, кого Гітлер відправив на фронти Другої світової, були чиїмись батьками, синами, братами… Невже про них навіть не згадують?
— Це доволі чутлива тема, — каже Ольга Мартинюк. — Пам'ять про полеглих на війні зберігається у родинах, сім’ях їхніх нащадків.
До цієї короткої відповіді співрозмовниця додала ще один факт. Каже, їй відомо про пам’ятний знак зі списками тих, хто загинув наприкінці 30-40-х років. Що це за знак і де він знаходиться, не запитав у співрозмовниці, сама вона не стала уточнювати. Тільки ще раз повторила: «Це доволі чутлива тема».
Читайте також:
Йшов у «Прозорий офіс» по довідку для відстрочки, а опинився в ТЦК: жінка п’ятий день шукає чоловіка
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
