Ядерний щит із центром у Вінниці: як працювала 43-тя ракетна армія

• 43-тя ракетна армія мала десятки тисяч військових, сотні міжконтинентальних ракет і командні пункти по всій Україні. 
• Офіцери-ракетники розповідають, як працювала ця надсекретна система, чому Вінниця була потенційною ціллю та якою ціною Україна позбавлялася ядерного арсеналу.

На авторському ютуб-каналі Михайла Курдюкова вийшло нове відео про українську ядерну зброю — спадок від колишнього СРСР. І наш арсенал був третім за величиною у світі.

Частиною цього була 43-тя ракетна армія, штаб якої розташовувався у Вінниці. У різні роки до її складу входило до десяти дивізій, а загальна чисельність особового складу сягала близько 60 тисяч людей. 

На озброєнні були міжконтинентальні балістичні ракети, здатні доставляти ядерні боєголовки на тисячі кілометрів. Сьогодні від цієї системи залишилося небагато.

Відео на каналі Михайла Курдюкова. А далі — його текстовий опис.

Могли знищити увесь світ неодноразово

Частину об'єктів знищили, частину переобладнали, а деякі стали музеями.

Проте колишні військові, які служили в 43-й ракетній армії, досі можуть розповісти, як усе це працювало.

— 43-я ракетна армія була, мабуть, найбільшою і найпотужнішою армією не тільки в колишньому Радянському Союзі, а, мабуть, і у світі, — говорить генерал-майор, перший заступник командувача 43-ї ракетної армії (1994-1997), командир 46-ї ракетної дивізії (1990-1994) Микола Філатов.

У складі 43-ї ракетної армії свого часу було до десяти дивізій. Пізніше в Україні залишилося шість.

Серед них особливе місце займали 19-та Хмельницька та 46-та Первомайська ракетні дивізії. Саме вони мали на озброєнні міжконтинентальні балістичні ракети.

За словами військового, потужність армії була такою, що вона могла завдати удару не лише по окремій державі чи континенту.

— Наша ракетна армія мала можливість знищити не тільки якусь окрему державу, не тільки окремий континент, а [...] точно весь світ, і причому неодноразово, — говорить Філатов.

«Більшість наших ракет були націлені на США»

Одним із найпотужніших підрозділів була 46-та ракетна дивізія.

За наведеними у відео даними, вона мала 86 міжконтинентальних балістичних ракет у шахтних пускових установках та 726 ядерних боєприпасів. Ракети могли бути запущені після отримання відповідного наказу протягом десятків секунд.

Особливо це стосувалося твердопаливних РС-22 «Скальпель». Вони постійно перебували у готовності до запуску: 

— Через 30 секунд 46 ракет СС-24 могли стартувати, — розповідає старший прапорщик 46-ї ракетної дивізії Анатолій Костюк. — При цьому навіть військові, які безпосередньо несли бойове чергування, не знали, куди саме спрямована конкретна ракета. Тільки відслідковували, скільки ракет полетіло.

Колишній командир дивізії Микола Філатов розповідає, що неофіційно знав: більшість ракет 46-ї дивізії були спрямовані на територію Сполучених Штатів Америки, який на той час був вірогідним противником СРСР. Частина ракет 19-ї дивізії була націлена на об'єкти НАТО в Європі.

За словами генерала-майора Філатова, американська сторона також знала про це. Саме тому українські ракетні об'єкти та командні пункти після здобуття незалежності залишалися частиною величезної геополітичної проблеми.

Чому Вінниця була потенційною ядерною ціллю

Штаб 43-ї ракетної армії знаходився у Вінниці. Тут працювало командування, яке мало керувати ракетними дивізіями. Але на випадок ядерної війни існував запасний командний пункт, розташований за межами міста.

У разі початку війни керівництво мало переміститися туди та продовжити управління військами. 

— Саме тому Вінниця була серед пріоритетних цілей для американських ядерних сил, — каже Михайло Курдюков.

Запасний командний пункт мав витримати можливий ядерний удар. Тут працювали вузли зв'язку, оперативні групи управління та офіцери бойового чергування.

Фактично, це була резервна ланка системи, яка мала продовжити роботу навіть після масштабного удару. Але сьогодні від об'єкта залишилися бетонні конструкції, арматура та сміття.

Контраст особливо разючий: місце, звідки в разі ядерної війни мали керувати ракетними силами, тепер майже нічим не нагадує про своє колишнє значення.

Що побачити можна сьогодні

Один із небагатьох об'єктів, який вдалося зберегти, розташований у Первомайську на Миколаївщині. Це музей ракетних військ стратегічного призначення.

Там можна побачити справжню шахтну пускову установку, командний пункт, ракетну техніку та інші елементи колишньої системи. Серед експонатів є і Р-36, відома за радянською класифікацією як «Воєвода» (за американською — SS-18 Satan).

Ракета важила близько 212 тонн у повному спорядженні та могла нести десять термоядерних боєзарядів. Її виробляли в Україні, на Південному машинобудівному заводі.

Окремою сторінкою були мобільні ракетні комплекси.

На відміну від шахтних ракет, вони могли переміщуватися дорогами та лісовими маршрутами. Один із таких комплексів «Піонер» сьогодні зберігається у Вінниці.

За словами автора відео, це один із чотирьох подібних комплексів у світі, що збереглися як музейні експонати. Адже після підписання у 1987 році договору між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності комплекси «Піонер» почали знищувати.

«Інтереси США і Росії повністю співпали»

Після проголошення незалежності Україна успадкувала величезний ядерний арсенал.

Проте його збереження вимагало значних коштів, технологічних можливостей і самостійної системи управління.

На початковому етапі пусками ракет можна було керувати лише з Москви. Згодом Україна встановила власний контроль над частиною системи. За словами генерала-майора Миколи Філатова, Україна потенційно могла створити власну систему управління.

— Максимум декілька місяців ми повністю могли б забезпечити управління, в тому числі і пуски ракет, — говорить він.

Водночас економічний стан України на початку 1990-х був вкрай складним.

Саме це, за словами героя відео, також було одним із факторів, який впливав на рішення про подальшу долю ракетного арсеналу.

У відео колишній військовий висловлює думку, що і Росія, і Сполучені Штати були зацікавлені в тому, щоб Україна позбулася ядерної зброї. Адже ніхто у світі не хотів появи ще одного «ядерного гравця». Та ще й з таким, величезним арсеналом смертоносної зброї.

Україна врешті підтвердила курс на повне ядерне роззброєння. Боєголовки вивозили до Росії для демонтажу та утилізації.

Ціна роззброєння

За наведеними у відео словами, Україна очікувала отримати понад 30 мільярдів доларів допомоги на процес роззброєння, однак за програмою Нанна-Лугара отримала менш ніж мільярд.

Останній стратегічний боєзаряд залишив Україну в червні 1996 року.

Для людей, які десятиліттями будували й обслуговували цю систему, це стало не просто завершенням військової служби. Вони спостерігали, як демонтують те, чому присвятили значну частину життя.

Сьогодні від 43-ї ракетної армії майже нічого не залишилося.

Десь збереглися музейні експонати. Десь стоять бетонні конструкції колишніх командних пунктів. Десь від надсекретних об'єктів залишилася лише плитка на підлозі.

Але історія цієї армії важлива не лише через кількість ракет чи їхню потужність.

Вона показує, якою була Україна на початку незалежності: державою, яка отримала один із найбільших у світі ядерних арсеналів, але водночас не мала достатніх ресурсів для його самостійного утримання. І Вінниця в цій історії була далеко не другорядним містом.

Раніше, нагадаємо, ми розповідали історію про те, як Україна віддала свою стратегічну авіацію.

 

Вас може зацікавити:

За межею життя: про Центральне кладовище, яке зберігає історію Вінниці

Цього не бачать пасажири. Один день із життя вінницького трамвая

З Вінниці, Тульчина і Жмеринки: люди, яких знає Україна та світ

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google