Цього не бачать пасажири. Один день із життя вінницького трамвая

• Ми побували за лаштунками вінницької трамвайної системи, проїхалися маршрутом разом із водійкою трамвая та дізналися, як за понад 110 років змінювався один із головних символів Вінниці.

Для більшості вінничан трамвай — це щось настільки звичне, що про нього рідко замислюються. Щоранку десятки вагонів виходять на маршрути, перевозять тисячі людей між районами міста і ввечері повертаються назад у депо. Для пасажира все виглядає просто: прийшов на зупинку, дочекався свого маршруту і поїхав. Але за цією буденністю стоїть робота сотень людей, без яких система просто не змогла б працювати.

Щоб побачити цю роботу зсередини, ми побували у трамвайному депо, провели частину зміни разом із водійкою трамвая та зазирнули до музею, де зберігається понад столітня історія вінницького електротранспорту. 

Переглянути повний випуск про вінницький трамвай можна за посиланням нижче або на YouTube-каналі «Михайло Курдюков».

Коли більшість містян ще спить

Територія депо починає оживати задовго до світанку. Поки вікна більшості будинків ще темні, сюди вже приїжджають водії, диспетчери та ремонтники. Для когось зміна починається о п'ятій ранку, для когось — ще раніше. Водійка трамвая Катерина Дерев'янко прокидається ще до сходу сонця.

— Мій день починається о четвертій ранку. Потрібен час, щоб доїхати до роботи. І так п'ять днів на тиждень, два вихідні, — розповідає вона.

Для працівників громадського транспорту ранні підйоми давно стали звичною справою. У водіїв є так званий час явки — момент, коли вони повинні бути на робочому місці. Приходити потрібно щонайменше за 25 хвилин до початку зміни.

— Запізнитися я не можу, бо вагон має вчасно виїхати на лінію.

Перш ніж отримати допуск до роботи, кожен водій проходить медичний огляд. Медики вимірюють тиск, оцінюють загальний стан здоров'я та лише після цього дозволяють виходити на маршрут. Для пасажирів цей етап залишається непомітним, але саме з нього починається кожна зміна.

Після медогляду у когось залишається кілька хвилин на каву, хтось одразу йде до свого вагона. Частину працівників до депо привозить службовий транспорт підприємства — автобуси та тролейбуси, що курсують спеціально для співробітників.

Саме в цей час Катерина прямує до свого Tram 2000. Ці швейцарські вагони останніми роками стали звичними для вінничан, але перед кожним виїздом водій має переконатися, що вагон справний.

Огляд починається зовні. Водій обходить трамвай, перевіряє кузов, освітлення, дзеркала та інші елементи. Потім переходить до салону.

— Треба пройтися по салону, чи немає там нічого зайвого, якихось пошкоджень. Якщо ти не побачила проблему і виїхала за територію депо — це вже твоя відповідальність.

Такі перевірки здаються дрібницею лише на перший погляд. Катерина пригадує випадок, коли під час огляду помітила тріщину на дзеркалі. Пошкодження швидко усунули, але якби його не виявили до виїзду, пояснювати ситуацію довелося б уже водійці.

Поки тривають перевірки, депо поступово наповнюється звуками, які більшість містян ніколи не чує. Десь запускають компресори, десь перевіряють електроніку, а десь уже готують до роботи наступний вагон. За кілька десятків хвилин це велике господарство почне роз'їжджатися по всьому місту.

«Чотири роки ставлю собі це питання»

Професія водія трамвая досі залишається незвичною для багатьох. Особливо коли за пультом керування сидить молода жінка. Втім сама Катерина не намагається романтизувати свою роботу і відверто зізнається, що досі не має чіткої відповіді на питання, чому колись обрала саме цей шлях.

— Я не знаю, чому стала водійкою. Чотири роки ставлю собі це питання, але не маю пояснень.

Жодних історій про дитячу мрію керувати трамваями чи любов до техніки вона не розповідає. Каже просто: це робота, яка дає стабільність.

— Для мене це суто робота. Тут стабільна зарплата, вчасно її виплачують, соцпакет. Зараз тут більш-менш непогані умови. Заробітну плату хотілося б у рази три більшу, але жити можна, — сміється вона.

Втім за чотири роки з'явилися речі, які вона справді полюбила. І мова не лише про сам транспорт.

— Найбільше я люблю, як починається і як завершується день. Світанки. У мене купа фото і відео в галереї, які я знімаю під час руху. Люблю колег, з якими можна поспілкуватися та посміятися. А останнім часом ще подобається саме керування.

Коли трамвай залишає територію депо, місто вже поступово прокидається. На зупинках з'являються перші пасажири, відкриваються магазини, збільшується автомобільний трафік. Для водія ж робота тільки починається.

Цього дня Катерина виходить на маршрут №4. Одразу після виїзду з депо вагон проходить перевірку гальмівних систем. У Tram 2000 їх кілька, включно з аварійною. Саме тому перша ділянка маршруту використовується ще й для контролю технічного стану вагона.

Протягом зміни водії не лише керують транспортом. На кінцевих зупинках вони перевіряють салон, стежать, щоб усі пасажири вийшли, а за можливості дивляться, чи не залишив хтось свої речі. А залишають їх регулярно.

За словами Катерини, серед знахідок бувають документи, телефони, ключі, сумки та інші особисті речі. Усе знайдене передають диспетчерам. Але іноді після пасажирів залишаються не лише забуті речі.

— Пошкоджують часто, сміття лишають. Бувало, що вогнегасники крали з салону.

Однак найбільш виснажливою частиною роботи вона називає не технічні проблеми, а спілкування з людьми.

— Протягом всієї зміни може зустрітися чимало пасажирів, яким все не так. То ти не так поїхала, то не там зупинилася, а чого ти так довго їдеш.

Особливо складними стають ситуації, коли через аварії чи перекриття вулиць доводиться терміново змінювати маршрут.

— Мені ревізори наші кажуть: у центрі обмеження руху, їдь по Хмельницькому шосе. А в мене в салоні купа людей, всі їдуть на роботу. І всі питають: а чого ти не їдеш у центр? Я ж не ухвалюю цих рішень. Я просто водійка. Мені сказали — я зробила.

У таких випадках доводиться стримувати емоції.

— Буває, що хочеться нахамити у відповідь. Але ти на роботі. Просто стоїш і посміхаєшся, бо іншого виходу немає.

Попри всі труднощі, у водіїв є й свої маленькі традиції. Під час зустрічі на маршруті колеги часто вітаються одне з одним. Хтось просто махає рукою, хтось показує жартівливий жест чи імпровізований танцювальний рух. Такі дрібниці допомагають розбавити рутину, яка неминуче виникає під час багатогодинної зміни.

Є у Катерини й улюблений маршрут.

— Як на мене, шістка — це ідеальний маршрут. Я дуже люблю Вишеньку. Та й люди там якісь не такі. Серед водіїв така думка ходить, що всюди різні пасажири. Так ось на Вишеньці вони добріші чомусь, — сміється вона.

Проте щоб зрозуміти, чому для багатьох вінничан трамвай — це щось більше, ніж просто транспорт, варто ненадовго повернутися на сто років назад. Саме для цього ми прямуємо до музею трамвая, де зберігається історія системи, яка пережила війни, зміну держав, економічні кризи та кілька поколінь рухомого складу.

Перший музей трамвая в Україні

Музей вінницького трамвая розташований там, де для більшості пасажирів закінчується маршрут, — на території депо. Його відкрили у 2013 році до сторіччя вінницького трамвая. Тоді він став першим спеціалізованим музеєм трамвая в Україні. Сьогодні це місце, де можна не лише побачити старі вагони, а й буквально пройтися різними епохами міського транспорту.

Завідувач музею Олег Матюхов зустрічає нас біля пам'ятника першому вінницькому трамваю. Насправді це не оригінальний вагон, а відтворена копія, однак саме вона дає уявлення про те, з чого починалася історія електротранспорту в місті.

Трамвайний рух у Вінниці відкрили 28 жовтня 1913 року. На той момент місто було одним із небагатьох на території сучасної України, яке мало електричний трамвай. Для початку ХХ століття це був символ технічного прогресу, хоча доступним для всіх його назвати було складно.

— Трамвай на той час не був настільки доступним, як зараз. Вартість поїздки була приблизно такою ж, як скористатися послугами візника. Сьогодні це можна було б порівняти з таксі, — розповідає Олег Матюхов.

Саме тому перші пасажири трамвая були радше представниками заможних верств населення. Лише згодом цей транспорт став по-справжньому масовим.

Від пам'ятника прямуємо до музейних експонатів. Більшість із них можна не лише оглянути зовні, а й зайти всередину. Це особливо цінно, адже багато старих вагонів в інших містах не збереглися взагалі.

Один із перших експонатів переносить відвідувачів у 1930-1950-ті роки. Усередині — дерев'яна обшивка, характерні сидіння та конструктивні рішення, які сьогодні здаються незвичними.

— Перші трамваї взагалі не мали кабіни водія. Не було навіть сидячого місця. Водій стоячи керував вагоном, — пояснює Матюхов.

Якщо сучасний Tram 2000 більше нагадує кабіну літака з численними приладами та електронікою, то тодішня техніка була значно простішою. Водночас вона вимагала від водія не меншої уважності та досвіду.

Як вінничани стояли в чергах на трамвай

Серед експонатів особливу увагу привертає вагон Gotha T57. Саме такі трамваї німецького виробництва працювали у Вінниці з середини 1950-х до початку 1980-х років.

Для свого часу вони вважалися справжнім проривом. Порівняно з попередніми поколіннями вагонів були тихішими, комфортнішими та технологічнішими.

— Тут були м'які сидіння, якісніше освітлення, краще опалення, автоматичні двері. Саме в таких трамваях вінничани вперше почули голос водія через гучномовець, — розповідає Олег.

Слухаючи ці історії, складно уявити, наскільки інакше виглядали поїздки громадським транспортом кілька десятиліть тому. Наприклад, існували правила посадки, які сьогодні здалися б дивними.

— Якщо на зупинці вже були люди, вони вишиковувалися в чергу на конкретний маршрут. На одній зупинці могло бути одразу кілька черг. Зайти можна було лише через задні двері, де стояв кондуктор і продавав квитки. Виходили тільки через передні двері.

Ба більше, на початку існування трамвая стояти в салоні взагалі не дозволялося.

— Спочатку пасажири могли їхати лише сидячи. Потім уже дозволили стоячі місця для тих, хто поміщався у вагоні.

Сьогодні, коли в години пік пасажири займають практично весь салон, така система виглядає майже неймовірною.

Епоха Tatra і легендарні «гармошки»

Якщо для старшого покоління вінничан існує транспортна ностальгія, то найчастіше вона пов'язана саме з чехословацькими трамваями Tatra.

У 1971 році місто отримало перші вагони Tatra T4SU. На той момент вони виглядали напрочуд сучасно. Плавні форми кузова, великі вікна та хороша динаміка зробили їх символом нової епохи громадського транспорту.

Пізніше до Вінниці почали надходити Tatra KT4SU — зчленовані вагони, які містяни швидко охрестили «гармошками». Для кількох поколінь вінничан саме вони стали уособленням міського трамвая.

— З 1981 року і до початку дев'яностих Вінниця отримала понад вісімдесят вагонів серії KT4. Багато людей пам'ятають їх саме як «гармошки», — говорить Матюхов.

Попри поважний вік, історія цих вагонів у Вінниці ще не завершилася. Два KT4 досі працюють на маршрутах. Більше того, саме на їхній базі створювали модернізовані VinWay — трамваї, які збирають безпосередньо у Вінниці.

Фактично VinWay став прикладом того, як старий рухомий склад отримує нове життя. Від старих вагонів залишаються окремі елементи конструкції, тоді як салон, електроніка та частина кузова проходять масштабну модернізацію.

Під час екскурсії Олег показує ще один незвичний експонат — так звану «сліпу корову». Так у депо називали причіпні вагони, які не мали власної кабіни водія і працювали лише у зв'язці з моторним вагоном.

Для сучасного пасажира це виглядає дивиною, але свого часу такі рішення були звичайною практикою і дозволяли збільшувати місткість трамвайних поїздів без придбання додаткових моторних вагонів.

Коли трамвай вважали пережитком минулого

Сьогодні трамвай настільки міцно асоціюється з Вінницею, що важко уявити місто без вагонів на Соборній чи маршрутів, що з'єднують різні береги Південного Бугу. Однак у другій половині ХХ століття його майбутнє не виглядало настільки очевидним.

Олег Матюхов розповідає, що в той час у багатьох країнах світу трамвайні системи почали масово скорочувати або взагалі ліквідовувати. Автобуси й тролейбуси вважалися сучаснішими, дешевшими та перспективнішими. Рейки нерідко називали перешкодою для автомобільного руху, а сам трамвай — застарілим транспортом. Подібні ідеї виникали і у Вінниці.

Відлуння тих підходів можна побачити й сьогодні. У 1977 році трамвай перестав ходити проспектом Коцюбинського до залізничного вокзалу. Маршрут перенаправили іншими вулицями, і відтоді трамвай до самого вокзалу так і не повернувся.

Були й значно амбітніші ідеї. Наприклад, розглядали проєкт своєрідного «метро-трамвая» під центральною частиною міста. За задумом, трамваї мали рухатися тунелем під Соборною — від району універмагу до Центрального мосту.

Реалізувати такі проєкти так і не вдалося, найімовірніше через високу вартість будівництва. Зрештою трамвай залишився на поверхні і зберіг своє місце у транспортній системі міста.

Швейцарський слід у вінницькому трамваї

Якщо для старшого покоління символом вінницького трамвая залишаються вагони Tatra, то для молодших пасажирів таким символом давно стали синьо-білі вагони зі Швейцарії.

Співпраця між Вінницею та Цюрихом почалася ще у 2006 році. Тоді швейцарська транспортна компанія почала передавати місту вживані, але технічно справні вагони серій Karpfen та Mirage. За роки ці трамваї стали настільки звичними, що багато вінничан навіть не здогадуються про їхнє походження.

Саме серед них є один із найвідоміших вагонів міста — Karpfen №229. Його виготовили у 1960 році, а сьогодні він вважається найстарішим пасажирським трамваєм України, який продовжує працювати на регулярних маршрутах.

Поруч із ним на лініях можна побачити й вагони Mirage, які прибули до Вінниці після списання у Цюриху. Цікаво, що навіть серед швейцарських любителів транспорту ці трамваї досі мають своїх прихильників. У тематичних спільнотах користувачі неодноразово писали, що раді бачити колишні цюрихські вагони на маршрутах у Вінниці, а дехто навіть називав їх красивішими за нові моделі.

Нове покоління Tram 2000

Останніми роками головною темою для вінницького електротранспорту стали Tram 2000 — ще одна серія вагонів, які місто отримує зі Швейцарії.

Перші такі трамваї прибули до Вінниці у 2023 році. Вони новіші за Mirage та Karpfen, мають комфортніший салон, плавніший хід і кращі умови для пасажирів. Перед виходом на маршрути вагони проходять адаптацію до українських вимог, зокрема отримують нові інформаційні системи та обладнання для безготівкової оплати проїзду.

Саме на Tram 2000 сьогодні працює і Катерина Дерев'янко, з якою ми провели частину зміни.

Втім на цьому співпраця зі Швейцарією не завершується. У липні цього року офіційно повідомили про новий етап проєкту, в межах якого Вінниця має отримати близько 23 трисекційних вагонів Tram 2000 із низькою підлогою. Для міста це фактично означатиме суттєве оновлення трамвайного парку.

Зовні ці вагони нагадуватимуть уже знайомі вінничанам швейцарські трамваї, однак матимуть значно кращу доступність для пасажирів.

Найбільший виклик — доступність

Попри популярність трамвая, одна проблема залишається актуальною вже багато років. Більшість вагонів у Вінниці досі є високопідлоговими. Для людей на кріслах колісних, батьків із дитячими візками чи літніх пасажирів це часто створює труднощі.

Саме тому одним із ключових напрямків розвитку стала поява низькопідлогового транспорту. Сьогодні на маршрутах уже працюють модернізовані VinWay із низькопідлоговими секціями та низькопідлогові Tram 2000. Крім того, у депо продовжують виготовляти нові вставки для модернізації існуючих вагонів.

Фактично Вінниця пішла двома шляхами одночасно: модернізує наявний парк і паралельно отримує новіші швейцарські вагони. Саме ця стратегія дозволяє оновлювати систему поступово, без різкого списання десятків трамваїв.
 

Вас може зацікавити:

Якою має бути вартість проїзду в транспорті Вінниці? Ми запитали

Скільки коштує проїзд у Вінниці та сусідніх обласних центрах. Порівнюємо

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google