Від ультрас до підполковника: свої спогади з 2016-го опублікував захисник Андрій Підлісний

Лариса ОЛІЙНИК

Тренд про «спогади з 2016-го» підхопили й українські захисники.
Своє фото тих часів опублікував офіцер з Вінниччини Андрій Підлісний.
Порівнюємо, як змінилися ті, хто тримає небо над нами.

Поки мережа ностальгує фото спогадами 2016-го, до тренду доєднуються ті, чиї спогади мають зовсім іншу вагу. 31-річний підполковник, комбат Андрій Підлісний також поділився архівами того часу.

Для військових цей рік був не про «мирний вайб», а про загартування, яке стало фундаментом нашої стійкості сьогодні. Погляньте, якими були наші захисники десять років тому. Дивишся на ці кадри й розумієш: за кожною посмішкою вісім років тому вже стояв залізний характер.

«Не знаю, як вмістити допис у кілька фотографій»

«Я не знаю як вмістити допис про 2016-й у декілька фотографій, бо це був насправді праймовий рік для мене, як для військовослужбовця, і для ЗСУ в цілому, — написав захисник.

Він розповів, що вперше того року зробив таке:

навчався на сержантських курсах з британцями;
пройшов курс лідерства з британцями;
побував у Європі;
пройшов курси інструкторів у Литві за стандартами НАТО;
був учасником конференції з іноземними партнерами від ВМС;
очолив зведений взвод на Sea Breeze 2016, де крім українців були військовослужбовці Грузії і Молдови;
літав на гелікоптері;
стрибав з гелікоптера;
здійснював висадку з СДК на техніці;
отримав офіцерське звання «молодший лейтенант».

Також Андрій Підлісний розповів, про службу в АТО та морській піхті, справжній патріотизм.

«Наприкінці року ми ще й заїхали у чергову ротацію у зону АТО. Рік був дуже драйвовий, настільки, що я тоді всерйоз задумувався будувати саме військову карʼєру, — повідомив офіцер. — Той період сформував у мене братерську тяглість до морської піхоти, яка не полишає мене з роками, а також познайомив зі справжніми фанатиками військової справи та патріотами своєї країни».

Сьогодні ім’я Андрія Підлісного (позивний «Підлий») знають далеко за межами його рідної Вінниці. Офіцер ЗСУ, чий бойовий шлях триває вже понад десять років, став уособленням трансформації українського війська: від добровольців-романтиків до професійних командирів нової формації.

Шлях воїна: початок у 2014-му

Андрій народився 11 травня 1994 року у Вінниці. До війни він був активним учасником руху футбольного клубу «Нива». Проте події на Майдані та подальша агресія Росії змінили його пріоритети.

Наприкінці 2014 року він разом із другом пішов на контракт у Військово-морські сили. Свій шлях Андрій починав з найнижчого щабля — звання матроса. За роки війни він пройшов усі етапи військового вишколу: був снайпером, розвідником, а згодом — командиром підрозділу.

Підлісний брав участь у найгарячіших точках АТО/ООС та повномасштабного вторгнення. Серед його ключових досягнень:

Морська піхота: Довгий час служив у елітних підрозділах морпіхів, вдосконалюючи навички на міжнародних навчаннях у Великій Британії та Литві.
Оборона Півдня: Його підрозділи відіграли важливу роль у звільненні окупованих територій Херсонщини.
Курська операція: У 2024 році стало відомо, що офіцер брав участь у бойових діях на території Курської області РФ.

У червні 2025 року Андрій Підлісний отримав звання підполковника. Станом на середину 2025 року він очолював один із батальйонів 22-ї окремої механізованої бригади.

Окрім служби, Андрій активно займався громадською діяльністю як координатор ГО «Res_Publica. Брати по зброї». Він часто виступає з критикою застарілих радянських підходів в армії, виступаючи за сучасну систему управління.

Попри постійну присутність на фронті, у 2023 році Андрій одружився. Його весілля з коханою Вікторією стало однією з найтепліших новин на нашому сайті.

Андрій Підлісний залишається прикладом того, як молода людина з чіткими принципами може змінити хід історії — від футбольної трибуни до командування батальйоном у вирішальних битвах за незалежність.

У день свого 31-річчя підполковник Підлісний написав:

«Радий тому, що маю, де знаходжусь, чого досягнув і які люди мене оточують. Немає на що глобально жалітись, бо в принципі немає часу на журбу, ще купа роботи попереду. Бажаю собі не скурвитись у майбутньому, ставити національні інтереси вище власних і дякую Всесвіту, що зберіг мій біг тейсті, навіть потроїв вибір улюбленого бургеру».