«Вчителько, ви псуєте нам життя…» Якими були учні 25 років тому і які нині, спитали у двох педагогів
- Напередодні Дня вчителя спілкувалися з двома представницями цієї професії.
- Одна з них у школі уже 25 років, інша вчителює тільки три роки.
- Що вони розповідають про учнів — тих, які навчалися чверть віку тому і нинішніх?
Сьогодні — День учителя. Щиро вітаємо кожного представника чи представницю цієї професії. Перед тим, як поділитися враженнями від спілкування з двома педагогами, наведемо декілька фраз, почутих від них.
Ці вислови — про учнів. Без пояснень стане зрозуміло, якими школярі є нині і якими вони були понад два десятиліття тому. Отже, спершу тільки фрази...
- «Нинішні учні інші, вони ніколи не будуть такими, як були їхні попередники 25 років тому».
- «Вчителько, а можна до вас говорити на «ти»?».
- «Давайте доведемо її до сліз, щоб втекла з класу».
- «Вчителько, ви псуєте нам життя своїми уроками».
- «А ви вдома така само нарядна, як у школі, чи ні? А їсти умієте готувати?».
- «10-15 відсотків учнів у класі це такі, які взагалі не хочуть вчитися».
- «Хто більше матюкається, той у них крутіший».
- «Ніхто не хоче писати на папері, бо всі вони діти Інтернету».
- «Дякую, вчителю, за урок!».
А далі слухаємо розповіді учителів.
Є бажання змінити світ на краще — йди у школу
У педагогічному колективі школи №21 є гарна традиція — на День учителя вони вирушають у подорож. У нинішньому році вони поїхали у Карпати. Напередодні свята, у п’ятницю, 1 жовтня, провели у школі День здоров’я, а після того вирушили у поїздку.
Про це розповів директор школи Андрій Космина. З паном Андрієм поділився редакційним завданням: поспілкуватися з двома представницями учителів різних поколінь. Хотілося почути їхню думку про те, якими є нинішні учні і якими вони були раніше.
Директор запропонував для спілкування двох колег: Ірину Сокруту, яка має педагогічний стаж 25 років, і Юлію Дзіміну, вона три роки тому прийшла у школу після педагогічного університету.
Нинішні учні не схожі з тими, хто переступав поріг класу, наприклад, 20 чи 25 років тому. Такої думки вчителька Ірина Сокрута.
Вересень 1995-го пані Ірина пам’ятає у всіх подробицях. День знань, свято першого дзвоника. Подвір’я школи у селі Сокілець колишнього Немирівського району сповнене дитячим гомоном.
Вона вінничанка, але на роботу прибула у сільську школу. Поселилася у бабусі по маминій лінії. Бабуся раніше теж вчителювала, навала дітей фізики. Тільки хата бабусі у сусідньому селі Печора. Сокілець і Печора на різних берегах Південного Бугу. Їх з’єднує міст.
— Додому поверталася з великим букетом квітів, — розповідає пані Ірина. — Та ще й не одним! Трохи стомлена від хвилювання від участі в урочистостях, з натертими ногами від новеньких туфельок на високих підборах…
Молода вчителька несла ще один подарунок. Адміністрація школи подарувала їй керамічний глечик і дві чашечки. При цьому дали напуття: «Щоб з майбутнім чоловіком мали з чого пити молоко». Глечик дотепер зберігся,чашечок нема.
Вона хотіла стати вчителькою і стала нею. Дотепер про це не пошкодувала жодного разу. Скільки уже чула від чоловіка: «Залишай свою школу…» Дитяча мрія сильніша, не відпускає.
— Якщо у вас є бажання змінити світ на краще, йдіть у педагогічний, — радить своїм учням пані Ірина.
Можна до вас звертатися на «ти»?
Після Сокільця Ірина Сокрута продовжила роботу у Вінниці. У 21-й школі вона уже 20 років. Коли порівнює тодішнє покоління і нинішнє, каже, без сумніву, раніше учні виявляли до вчителів більше поваги. І не тільки учні, а й їхні батьки.
— Ми багато часу проводили разом, — говорить вчителька. — У Сокільці і Печорі дуже красива природа, там Бузькі пороги. Берег річки був улюбленим місцем і відпочинку і навіть занять. Бувало, разом купалися, а зимою каталися на санях. Легко знаходили спільну мову. Я ж не набагато старша була від своїх учнів.
Одного разу на урок хлопчики принесли банку з водою, в якій плавали рибки. Так вирішили допомогти мені з наочним матеріалом по темі уроку. Незважаючи на те, що учні не узгодили свої дії з учителькою, вона не випровадила їх з класу. Щоправда, попередила: після уроку всі разом йдемо до річки і випускаємо рибок у воду. «Ура!» кричали на радощах.
— Колись діти були більш самостійні, — продовжує пані Ірина. — Принаймні, так мені здається. Нині батьки багато опікають, намагаються вирішити проблеми своїх чад. Їхнє прагнення зрозуміле: убезпечити дітей від негараздів цього світу. Не думають про те, що згодом дитині доведеться самій приймати рішення у складних ситуаціях. І тоді вона буде не готова до цього. Така «послуга» батьків, на мою думку, неправильна.
Лайливі слова колись могли собі дозволити хіба що хлопці. Причому, одиниці. Ті, які погано навчалися. Для дівчаток це взагалі було табу.
З незвичними запитаннями до неї мало зверталися учні. Пані Ірина пригадує випадок з дівчинкою-семикалсницею. Це вже у вінницькій школі. Дівчинка під час уроку очей не зводила з учительки. На перерві підійшла і запитала: «А ви вдома теж так гарно одягаєтеся? А їсти ви вмієте готувати?». Стало зрозуміло, що на уроці в її голівоньки вертілися інші думки, а не по темі заняття.
— Можна тепер до вас звертатися на «ти»? — запитали її учні. Щоправда, було це уже під час випускного вечора. Тобто, вони вже, на жаль, стали колишніми учнями. Звичайно, дозволила. З деякими з випускників дотепер товаришує. Одна з них навіть стала кумою. Для неї звично, коли на порозі її помешкання раптом з’являються колишні учні з тортом у руках.
Будеш графинею усієї Землі
— Дуже важливо вчителю правильно вибудувати баланс у стосунках зі своїми учнями, — говорить вчителька. — Нинішні учні інші, вони ніколи не будуть такими, як були їхні попередники 20 чи 25 років тому. Тут нічому дивуватися. Потрібно виробляти баланс стосунків. Попри все, мені у школі комфортно було тоді, так само комфортно тепер.
Географію пані Гончарук (це дівоче прізвище Ірини Сокрути – Авт.) обрала неспроста. Каже, цей предмет у їхній 10-й школі викладав вчитель-легенда. Так називала Володимира Картмана.
— Якщо обереш географію, будеш графинею усієї Землі, — не раз казав він здібній учениці Ірині Гончарук. — Гео це земля, а від слова «графія» походить слово графиня.
З вдячністю згадує свого вчителя. При цьому уточнює: «Не я одна…»
Доведемо до сліз, щоб втекла з класу
Юлія Дзіміна читає фізику і математику у 5-8 класах. З розмови відчувалося, наскільки вчителька закохана у свою роботу! Пані Юлія зазнається, що щаслива тим, що працює у дружному колективі.
— Дехто з унівеорсиететських одногрупниць ділиться зі мною думками про те, що у них у колективах до молодих дехто ставиться зверхньо, — розповідає вчителька. — У мене все навпаки. До кого б не звернулася, дадуть пораду, підкажуть, якщо треба, підтримають. Хороший колектив. Радію з того, що випало саме в ньому працювати. А ось учні…
Співрозмовниця пригадує себе ученицею школи і своїх тодішніх однолітків з нинішніми хлопцями й дівчатами і каже, що бачить велику різницю.
Найперше це у ставленні до вчителя.
— У наш час неприпустимо було не послухати вчителя, — розповідає пані Юлія. — Ми навіть подумати про таке не могли. Тепер інколи стикаюся з відвертою нахабністю учнів. На жаль, це правда.
Чи не найбільше молоду вчительку шокувало, коли їй відверто сказали: Ви прийшли в школу, щоб нам життя псувати» (?!). Після почутого педагог не могла зрозуміти, звідки це у нинішніх учнів?
Вона опанувала собою після почутого і відповіла в унісон:
— Гаразд, починаємо псувати життя з самостійної роботи…
Заради справедливості, слід додати, що після розмови з батьками, учень вибачився перед вчителькою.
Коли журналіст поділився почутим з одним з учителів іншої школи, той нітрохи не дивувався. Навпаки, розповів про інший випадок, який вразив ще більше.
З’ясовується, коли у школу приходить молоденька вчителька, деякі оболтуси стараються довести її до сліз, аби та розплакалася і втекла з класу. Від цього вони отримують купу задоволення.
Юлія Дзіміна каже, на щастя, у неї такого не було. Про аналогічні ситуації їй доводилося чути від інших. Незважаючи на зовсім невеликий досвід учителювання, Дзіміна вміє налагодити контакт з класом.
Вона щиро зізнається, що недисциплінованість учнів для молодого вчителя чи не найбільша проблема у проведенні уроку. За її спостереженнями, є класи, де 10-15 відсотків учнів взагалі не мають бажання навчатися. Саме такі намагаються зірвати урок.
Вчителька говорить, що їм роблять зауваження навіть однокласники: «Та замовчи вже ти нарешті, через тебе інші не можуть вчитися!».
Дякую за урок!
— Неабияк стимулює елемент змагальності, — говорить вчителька. — Хто швидше виконає завдання… Неабияк згуртовує клас позаурочні заходи. Наприклад, ми з класом ходили на концерт у філармонію.
Запитую вчительку, чому нинішні учні так часто вживають лайливі слова. Інколи від почутого на вулиці вуха в’януть. Що хлопці, що дівчата гнуть триповерхові матюки!
— А це в них така фішка, хто більше матюкається, той крутіший, — відповідає вчителька. — Батьки вдома намагаються матюкатися, щоб не чули діти, а діти це роблять, щоб не чули батьки.
За словами педагога, нинішні діти це діти Інтернету. Гаджети вбивають у них здатність с самостійно приймати рішення. Відбери у них телефон і вони стають безпорадними. Не можуть вирішити навіть незначну проблему. «Та що говорити, коли вони писати ручкою не хочуть, дай це робити тільки в телефоні», — каже вчителька.
— Дякую за урок, вчителько!
Коли ці слова Юлія Дзіміна почула після одного зі своїх уроків, від здивування не знала що відповісти своїй учениці. Каже, це впершк прозвучали такі слова з уст школярки після уроку. Заради цього хочеться ще більше працювати. Тим більше, що їй надзвичайно подобається обрана професія.
Читайте також:
«Бажаю, щоб учні не бігали по класі». Записали відео з побажаннями школярів своїм учителям
Як добре ви пам'ятаєте, чого вчать у школі? Перевірте за допомогою тесту від 20minut.ua
«Сідай, відмінно»: добірка фільмів до Дня вчителя від редакції 20minut.ua
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
