«У військкомат не пустили, з поліції вигнали»: як учениці з псом Патроном зібрали для армії майже 200 тисяч

• Чому і як у двох учениць на початку війни виникло бажання стати волонтерами?
• Нині одна з них уже студентка, інша — у випускному класі школи, але обидві продовжують допомагати оборонцям країни.
• Про найбільший збір коштів для армії, про допомогу пса Патрона, про бажання йти служити в армії або в силових структурах, про реакцію людей — волонтерки розповіли журналісту «20 хвилин».

Свій найбільший збір Вероніка Мельник закрила під час навчання у школі — 194 тисячі гривень задонатили тоді учениці. Зібрану суму грошей переказала для військового на придбання двох «ребів». У той час Вероніка навчалася у школі села Клембівка Ямпільської громади. Нині вона студентка Донецького національного університету імені Василя Стуса.

У цій же Клембівській школі продовжує навчатися ще одна волонтерка — Анна Мариніна. Поки Вероніка була ученицею, вони підтримували одна одну в організації зборів для оборонців країни. Тепер кожна робить це окремо: Вероніка у Вінниці, Аня — у своєму селі.

— Як виникло бажання стати волонтерами? Наскільки складно, чи, навпаки, легко організовувати збори для військових? Хто ще волонтерить у школі? — ці питання були одними з перших під час спілкування журналіста з Веронікою Мельник і Анною Мариніною. Ще однією співрозмовницею стала директорка Клембівської школи Лариса Осовська.

«Напишіть замість мене про молодого хлопця»

Верноніка Мельник здивувала з перших хвилин розмови.

— Можете замість мене написати про Владислава Каспрука? — запитала дівчина. — Хто він? Цей хлопець ще у 20 років пішов на війну. Служив у штурмовому підрозділі «Сталевий кордон». Загинув у бою. Його мама Оксана Олійник підготувала петицію на президента, щоб присвоїли Владиславу звання Героя України. Він однозначно заслуговує на таку нагороду. Прочитайте, що пишуть про нього ті, з ким воював, поговоріть з мамою — тоді зрозумієте, яким був цей хлопець.

Ще вона сказала, що стаття про Влада може додати голосів на підтримку петиції. Саме тому просить написати.

— Мама Владислава також волонтерка, вона разом з нами збирала кошти на фронт, — говорить співрозмовниця.

Статтю про Владислава Каспрука написав. Вона називається Мамо, візьміть собі дитину: у пам'ять про полеглого сина батьки взяли під опіку хлопчика і дівчинку. 

Петицію можна підтримати за посиланням.

Про студентку-волонтерку Вероніку Мельник також варто розповісти. Вона з початку війни допомагає тим, хто боронить країну.

Була в Чехії, спекла торт, продала…

Один з останніх зборів студентки Мельник — для підрозділу перехоплювачів ворожих дронів 160-ї ОМБр. Їм потрібен був інверторний генератор і монітор.

«Збір закрито, — написала на своїй сторінці у Фейсбуці Вероніка. — Нам вдалося зібрати 33790 гривень». Щоразу вона робить звіт: публікує скріни переказів тих, хто зробив донат.

— Не можу пояснити, як виникло бажання допомагати військовим, — каже студентка. — Це сталося якось само собою. Зате знаю, як і з чого починала.

На початку війни вона виїхала у Чехію. Вдома виготовляла торти на замовлення. З цим до неї зверталися не тільки односельці (Вероніка із села Писарівка Ямпільської громади, школу закінчувала у сусідній Клембівці – авт.) Замовляли з інших сіл — на весілля, дні народження, інші події.

— У Чехії я спекла торт і спробувала продати, мені це вдалося, — каже Вероніка. — До кінця літа, поки не почалися заняття у школі, продовжувала заробляти на тортах. На зібрані кошти вдома купила срібний кулончик, ювелірну прикрасу у формі карти України. Використала його для першого розіграшу. Після того пішла лотерея за лотереєю. Вдома разом з дівчатами збирали посилки. Кожної суботи відправляли односельцям на війну.

10-й і 11-й клас Вероніка закінчувала у сусідній школі у селі Клембівка. Там продовжувала волонтерити.

— Я чужою приїхала у Клембівку, мене ніхто не знав, — згадує співрозмовниця. — Одного разу сказала однокласникам: давайте зберемо декілька посилок, трохи для військових з мого села, трохи для ваших. Однокласники підтримали. Директорка школи дозволила організувати ярмарку. На Різдво ходили колядувати. Клембівка село велике. Люди багато всього приносили. Мені повірили. Нам вдавалося за тиждень збирати по п’ять посилок. Відправляли продукти харчування, термобілизну, шкарпетки, рукавиці, окопні свічки… Тоді воно якось веселіше крутилося.

Коли хтось пише з фронту, важко відмовити

Під час навчання у школі Вероніці вдалося закрити один збір на суму 194 тисячі гривень. Він став найбільшим у її волонтерській біографії. До неї звернулася дружина воїна. Жінка — односельчанка Вероніки. Її чоловік з іншого району. 

— Тоді ми перший раз вийшли з Патроном, — каже Вероніка. — Випадково дізналася, що є такий костюм в аніматорів у Ямполі. Чотирилапий користувався великою популярністю, про нього багато писали в Інтернеті. Попросила костюм  і мені не відмовили. Патрон нам трохи допоміг. Пропонували фото з ним за донат. Односельці військового також підтримали наш збір. Так і набігло 194 тисячі гривень.

За словами дівчини, вона закривала збори на 100 тисяч гривень, 120 тисяч, але цей дотепер залишається найбільшим.

— Зараз не просто збирати кошти, — каже Вероніка. — Не ті часи. Люди відгукуються не так активно, як раніше. Та й у мене часу стало менше — вчитися треба. Раніше мала більше часу, різні форми пропонувала: лотереї розігрувала, сертифікати на торти пропонувала, у мене навіть була сторінка в Інстаграмі з моїми тортам. Перший торт знаєте, для кого спекла? Для мами на день народження. Було мені тоді 13 років.

Незважаючи на те, що нині обмаль часу, все одно відкриває збір. Каже, важко відмовити, коли звертаються з фронту.

На протез для друга сім’ї

11-класниця Клембівської школи Анна Мариніна зізнається, що з Веронікою Мельник було набагато простіше організовувати збори для військових.

— У Вероніки я навчилася не боятися спілкуватися з людьми стосовно донатів, — каже Анна. — Робити це непросто. Дехто з дівчат запитує: «Як ти так можеш? Ми б не змогли сказати комусь дайте грошей». А Вероніка не боялася. Мені тепер теж не страшно.

В Анни тато на війні. Це додає бажання допомагати. Радіє кожному дзвінку. Каже, буває цілий тиждень не дзвонить. Інколи телефонує через день або й щодня. Каже, радіємо кожному його дзвінку. Дуже чекаємо, коли повернеться додому.

Учениця з початку війни волонтерить. Долучається до виготовлення захисних сіток, окопних свічок, участі у ярмарках, колядувала.

Свій перший збір робила з Веронікою Мельник.

Після того, 1 серпня 2024-го, вже сама оголосила збір коштів на виготовлення протеза для їхнього односельчанина Миколи Волошина. Цей чоловік друг їхньої сім’ї. Він втратив ногу на війні. Про відкриття збору написала у Фейсбуці. Розмістила номери банківських карток: своєї, мами, а також дружини Миколи Волошина.

— Хвилювалася, бо не знала, що з того вийде, — розповідає учениця. — Розраховувала, що люди задонатять сім-вісім тисяч гривень, ну, максимум  дев’ять тисяч. Але вже через декілька годин після відкриття збору надійшло 20 тисяч! Потім стали ще кидати. Через пару днів знов назбиралося 20 тисяч.

Образливо, коли дорослі посилають…

Ставлення до волонтерів у людей неоднозначне. Анна Мариніна каже, що відчула це на собі. Такі випадки мали місце, коли у костюмі пса Патрона збирали кошти у Ямполі. Попросили знайомих хлопців, аби вони одягли костюм. Все відбувалося влітку, на вулиці стояла спека. У таку пору одягнути костюм не кожен зможе.

— Наша акція називалася фото з псом Патроном за донат, — розповідає Анна. — Ходили по вулицях, на ринку, стукали у двері різних організацій. Запитували, чи бажаєте зробити фото за донат? Нас зустріли у міській раді, ми заглянули у кожен магазин у центрі міста. Реакція у людей була різна: хтось донатив, хтось просто усміхався, а хтось мовчав.

Їхні старання намагалися, як кажуть, помножити на нуль, у поліції, пожежній частині. За словами дівчини, з цих організацій їх просто вигнали. Ще й дорікнули тим, що невідомо для кого збирають гроші. У військкомат навіть на поріг не пустили.

— Нам було дуже образливо, — говорить Анна. — Мій двоюрідний брат, який одягав костюм пса Патрона, наскільки розчарувався, що пропонував усе припинити. Переконала його, що не можна здаватися. І ми не здалися. Тепер ви розумієте, чому багато людей не хочуть долучатися до волонтерства?

В Анни випускний клас. Не міг не запитати, ким бачить себе у майбутньому.

Дівчина зізналася, що готує себе до важливої справи. Опановує тактичну медицину. Навчається стріляти. Можливо, стане військовою або піде служити у поліцію. Батьки підтримують. Це ще більше додає бажання опанувати обрану професію.

Дуже патріотичні дівчата

Перед тим, як спілкуватися з Веронікою Мельник і Анною Мариніною, журналіст розмовляв з директоркою Клембівської школи Ларисою Осовською.

— Вероніка й Аня дуже патріотичні дівчатка, — говорить пані Лариса. —  Це  була ініціатива Вероніки організовувати у школі допомогу для оборонців країни. Не кожен за таке візьметься. Бачу це по наших учнях. Вероніці й Ані це вдалося. Можливо, тому, що відкриті для спілкування. На них варто подивитися і вже відчуєш доброту, тому як таким відмовити? Насправді збирати допомогу дуже непросто. Про це чула від дівчат. Попри все, вони не полишають волонтерство.

Директорка школи згадала епізод з випускного вечора. Староста села у своєму виступі згадала про Вероніку Мельник. Як дівчина зуміла об’єднати не тільки учні, а й дорослих активніше допомагати тим, хто на фронті.

— А директор школи не говорила, що вона донатила кошти на кожен наш збір? — запитала мене Вероніка.

— Ні, — кажу їй.

— То напишіть, що саме так  було, — говорить Вероніка.
 

Читайте також:

«Коли зрізала футболку, кров летіла на мене». Історія студентки, яка рятувала людей під час обстрілу

«30 років прошу зрізати старі дерева на кладовищі»: жінка викликала поліцію на цвинтар у Калинівці

«Десять років захищав країну, а поховали без почестей»: як ексзаступник Генпрокурора допомагає родині воїна

Мамина кровиця врятувала сина: історія жінки, яка за 45 років донорства здала понад два відра крові

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.