«Це найщасливіший день у моєму житті»: як у Вінниці святкували звільнення Херсону

• Кілька сотень херсонців зібралися на Європейській площі, щоб відсвяткувати звільнення рідного міста. Вони сміялися, плакали, співали гімн України, фотографувалися біля вежі на згадку, дякували ЗСУ та Вінниці за гостинність. 
• У цьому репортажі ми ділимося з вами їхніми історіями, радощами та переживаннями. 

Почути «Херсон — це Україна», або побачити усміхнених людей, які обгорнули спини жовто-блакитними прапорами — справа сьогодні звична. І не лише для нещодавно звільнених від окупантів теренів. Самісінький центр нашого міста суботнього дня також більше нагадував Херсон, ніж Вінницю, хіба що водонапірна вежа з подільським гербом на тлі, ніяк не вписувалися в образ півдня України.

Від початку повномасштабного вторгнення, це чи не перший випадок, коли люди масово вийшли на вулицю, маючи привід для радощів. Віталися одне з одним вони словами: «Зі святом» або «Слава Україні». Багато обіймалися, плакали, співали гімн. Неодноразово. Потім знову плакали та сміялися. Дякували ЗСУ. Богові. Волонтерам. Розповідали, як потроху починають пакувати валізи. Обіцяли не забувати Вінницю.

— Вчора був без перебільшення найщасливіший день у моєму житті. Усе інше одразу відійшло на другий план, — розповідає організаторка зустрічі херсонців Наталія. — Ми щасливі, бо ми знаємо, що тепер — ми вільні. Ми можемо ходити вулицями рідного міста, дихати його повітрям, бачити український прапор, а не смердючі БТРи росіян. До окупації ми ніколи навіть не замислювалися, наскільки є важливою свобода. Коли її втрачаєш, то усвідомлюєш, що немає нічого ціннішого. 

Наталія

Наталія вийшла у центр площі, її одразу оточили люди. Жінка їм зізналася, що коли напередодні ввечері запрошувала усіх на зустріч, очікувала, що на неї прийде максимум кілька десятків людей, але прийшли сотні. За час повномасштабного вторгнення ці люди докорінно змінилися. Як і їхнє місто. 

Стоячи посеред Європейської площі у Вінниці, вони найчастіше вимовляли слово «Дім», а найгучніше — «Україна». Усі радо зустріли пропозицію перейменувати центральний проспект Херсона. Імперець Ушаков їм там більше не потрібен. Тепер лунали пропозиції назвати проспект на честь Залужного, Свободи, іменем когось з полеглих Героїв міста, яких, на жаль, вже немало. 

У натовпі стояли й рідні цих самих Героїв. Вони як і всі раділи звільненню, але радісні усмішки на їхніх обличчях часто згасали, змінюючись гіркими нестримними слізьми по втраті близьких. Тато Тетяни загинув 22 жовтня. На війну він пішов добровольцем. Казав, що Україна має бути вільною, і що їхня родина неодмінно повернеться додому. І ось, вони повертаються, але без нього…

— Для нас сьогоднішній день — це горе та радість водночас. Ніколи раніше я не відчувала нічого подібного, — розповідає заплакана Тетяна. — Тато дуже хотів повернення Херсонщини. Мені неймовірно прикро через те, що він цього не дочекався. Ми з мамою дуже сумуємо за ним.

Тетяна з мамою

Серед присутніх було чимало дітей. Складалося таке враження, що більшої кількості українських пісень, ніж знають вони, не знає ніхто інший: Червона калина, Ой на горі два дубки, Червона рута, Соловейко та, звісно ж, національний гімн. Його вони виконували з особливим завзяттям, прекрасно розуміючи, про яких воріженьок у ньому йдеться. 

Загорнута в український стяг маленька Вероніка трималася біля мами. Спочатку говорити з незнайомцем з камерою трішки соромилася, але згодом почала усміхатися та погодилася. 

— Вероніка, розкажи, чому ти сьогодні тут? — запитую.

— Сьогодні свято України. Злих дядь вже немає. Вони всі за річкою. Пішли з мого дому, — пояснює маленька дівчинка. 

Вероніка

Мама Вероніки її відповіддю задоволена. Обіймає доньку та додає:

— Ми закохані у вашу Вінницю. За компактністю вона схожа на Херсон, але зовсім інша, — каже Олена. — Усі ми вчора вітали одне одного, але нам не лише радісно, але й страшно. Ми не знаємо, що з нашим містом буде найближчим часом. Знаємо лише, що Херсон точно зміниться. Його розбудують, він стане більш різноманітним, більш привабливим. Усі ми, херсонці, розкидані зараз по світу, але завдяки ЗСУ ми скоро повернемося додому. 

Олена та Вероніка

































Пані Валентина також не може дочекатися повернення у рідну домівку. Говорить, що навіть не очікувала, що все так швидко відбудеться. Ось, каже, читає лише про звільнення Чорнобаївки, а в обід вже пишуть, що дім звільнили. 

— Знаєте, а додому мені ой як хочеться, — усміхається Валентина. — Навіть не думала, що нас тут стільки живе. Дуже приємно бачити знайомі обличчя. Чи будемо ми святкувати звільнення? Ну аякже! Тепер щороку 11 листопада ми святкуватимемо День звільнення нашого Херсона. 

Валентина

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений 20 хвилин - Новини Вінниці (@vn20minut)

Читайте також:

Міша Крупін: «Те, як волонтери перефарбовують автівки у Вінниці – це мистецтво!»

Сварга, ружа, ромб: що закодовано у вишивці?  Народознавці розповідають про подільську вишиванку

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.