Міша Крупін: «Те, як волонтери перефарбовують автівки у Вінниці – це мистецтво!»

Міша Крупін: «Те, як волонтери перефарбовують автівки у Вінниці – це мистецтво!»
  • У неділю знаменитий харківський музикант із великим сольним концертом на підтримку ЗСУ виступить у Вінниці.
  • Ексклюзивно для RIA Міша Крупін розказав про своїх вінницьких друзів-волонтерів, патріотизм, перехід на українську мову і чому «неошансон» — це точно не про його музику.

Міша Крупін — один із найхаризматичніших співаків України, безмежний талант-віртуоз і людина-оркестр, якому легко підкорюється будь-який музичний інструмент і жанр.

У минулому — популярний репер, нині у своїй творчості він блискуче міксує качові сучасні реп-мотиви зі смачними нотками блюзу, джазу і свінгу, а у текстах вражає тонкою іронією і щирістю — кожна його пісня одразу западає у серце і стає хітом. А те, як запалює Міша Крупін на своїх концертах, взагалі не описати — треба бачити і відчувати наживо!

Своєю шаленою енергетикою Міша Крупін торік скорив вінничан у PIROGOV SKY: вибуховий концерт його групи «Корупція» став одним із найяскравіших за весь сезон подій просто неба у музеї-садибі Пирогова.

Відео дня

Оскільки з початку повномасштабної війни Міша Крупін одразу чітко заявив про свою патріотичну позицію і принципово припинив співпрацю зі своїм колишнім продюсером Юрієм Бардашем, у Вінницю 13 листопада співак приїде без «Корупції», зате з новими потужними хітами.

Сольний концерт Міші Крупіна у неділю о 19.00 у концерт-холі «Mont Blanc» пройде в рамках благодійного туру «У нашому місті». Прямо під час концерту Міша Крупін розіграє свою гітару та інші пам’ятні лоти, а за кошти, виручені з аукціону та продажу квитків, будуть придбані автівки для харківського, миколаївського і запорізького напрямків.

Про підтримку воїнів, волонтерство, вінницьких друзів і творчість в реаліях війни Міша Крупін розказав у ексклюзивному інтерв’ю RIA.

«Війна показала, хто ким є»

— Із початку повномасштабної війни не просто почалася нова сторінка у житті кожного з нас, маємо спільну книгу, у яку все записується. Чомусь деякі люди, геть не знаючи мене і мої переконання, певний час думали, що я — якийсь ватник. Може, через мого колишнього продюсера чи руськомовні пісні — не знаю. Та насправді іншої позиції, ніж патріотизм, у мене ніколи й не було. Я любив свою країну завжди, а зараз люблю ще більше!

Наближення війни я направду відчував. Коли путін визнав ОРДЛО, все вже було очевидно, тому в ніч з 23 на 24 лютого я практично не спав. Був тоді у Києві, у Святошинському районі, тож, як і всі, добре чув вибухи. Із другом ми вивезли дві сім’ї — над головою вже повним ходом літали ракети, працювала ППО… Моя дружина і донька у цей час були у Харкові — звідти мій брат зміг вивезти їх тільки через два тижні. А пізніше, коли після чергових бомбардувань у моїй квартирі у Харкові повилітали вікна й обсипалась штукатурка, мій однокласник вивіз музичні інструменти, що там залишались  — дуже дякую йому за це, бо тепер маю, що продавати.

Більша частина коштів з моїх концертів йде на благодійність і підтримку ЗСУ, тож мій єдиний нині ресурс - цифровий продаж нових пісень і гітари. Не уявляю, як, роблячи благодійні концерти, можна з них заробляти – це насправді огидно.

— У ці часи ми багато чого і кого втратили, але багато кого знайшли та відкрили для себе. І, на жаль, саме нещастя робить справжнє диво. Наша армія — як скеля, люди допомагають один одному, волонтери допомагають волонтерам, і це така ланцюгова реакція, яка вже ніколи не зупиниться.

Зараз я навіть не знаю таких людей, хто нічого не робить для когось. Всі, чим можуть, допомагають. Зокрема, моя сестра організувала волонтерський центр для допомоги харків’янам. Вона — як янгол! Робить стільки всього просто неможливого!

Сам я також вважаю своїм обов’язком — займатися волонтерством до самої Перемоги. Хлопці їб.шать там, ми — тут. Війна триває, тож маємо всі завзято й безупинно допомагати нашим захисникам, хто чим може.

«Для фронту автівки перефарбовуємо саме у Вінниці»

— До речі, саме завдяки волонтерству я знайшов нових чудових друзів у Вінниці. На своїй сторінці в Instagram оголосив спільні збори коштів і ми почали передавати автівки на фронт — так багато пікапів передали, що вже з ліку збився! Закупляти і перефарбовувати автівки допомагають саме хлопці з вінницького СТО. Коли Євген Оксамитний вперше написав мені і показав, як вони, маскуючи для передової, перефарбовують авто, я був вражений. Це просто мистецтво! Велика подяка Жені і його команді за все, що вони роблять, а також іншим невтомним вінничанам, які виготовляють дуже класні турнікети!

— Ця війна насправді показала, що наша армія й люди — вся наша нація не просто міцна, а міцніша за всіх! Я дуже пишаюся нашою країною і нашими людьми, які, переживаючи велику трагедію, яку розв’язав диктатор, все одно залишаються незламними. Він нам погрожує ядерною зброєю, а подивіться, яка була реакція в українському Інтернеті — всі просто посміхалися. Нам вже нічого не страшно, бо ми знаємо, що переможемо. Ми вже насправді перемогли! Залишилась просто остаточна перемога. Не сьогодні, завтра чи післязавтра, та скоро вона неодмінно буде — будемо працювати і чекати, скільки треба.

«Мова сьогодні — теж наша зброя»

— Всі свої нові пісні зараз я пишу українською мовою. Це принципова позиція, тому що усвідомлюю, що українська мова — це наша зброя і всі ми маємо розмовляти саме українською. За ці 8 місяців я, харків’янин, який все життя говорив «по-руськи», значно підтягнув своє знання мови.

Я, до речі, завжди кажу, що в Харкові розмовляли «по-руськи», бо російською говорять тільки окупанти, а не жителі Харкова, який ніколи не був ватним, проросійським містом. У нас завжди було багато вищих навчальних закладів й інтелігенції, і хоч дійсно дотепер всюди розмовляли «по-руськи», коли прилетіли ракети, люди одразу все зрозуміли. На жаль, тільки з прильотом ракет, а не раніше, та головне — все ж переоцінили.

Звісно, писати й говорити українською у щоденному житті мені поки непросто. Та я зупинятися не стану. Моя позиція така: оце моє «важко» — ніщо в порівнянні з тим, як важко хлопцям на фронті чи людям в окупації.

«Неошансон — це точно не про мене»

— Після кількох помилкових публікацій мою творчість інколи чомусь намагаються втиснути у рамки неошансону. Це насправді просто жахливий ярлик! Я ніколи не казав таке про свою музику і не стану. Шансон, як жанр, походить із Франції, та у нас сприймається, як ватна музика у таксі. Мої пісні дуже далекі від усього цього! У них є джаз, блюз, свінг, одеський фольклор — що завгодно, та тільки не шансон. Це більше жива, авторська музика із гарними вкрапленнями і варіаціями — від джаз-манушу до міського романсу.

— Як музикант я насправді люблю різні жанри. Та музика, яку я завжди любив і слухав ще з дитинства, — це гарний, якісний блюз: Чак Беррі, Медді Уотерс, Джон Лі Хукер. У моєму рідному Харкові блюз завжди був дуже розвинений. У нас є Олександр Долгов — дуже крутий блюзмен, лідер харківської групи «Дощ». І я вже не в одному інтерв'ю говорив,  що підглядав цей особливий блюзівський грув саме у нього. А на своїх концертах я взагалі дуже люблю імпровізувати. Як дивувати публіку я, звичайно, знаю, але це завжди в мене виходить спонтанно, без чіткого інструктажу й плану. Тому кожний концерт абсолютно індивідуальний і неповторний.

«Не граю тільки на духових!»

Не всі знають, та Міша Крупін — артист-мультиінструменталіст. Вміє грати на десятках музичних інструментів і постійно опановує нові.

— Я не граю тільки на духових! А так: клавішні, губна гармошка, всі струнні — від улюбленої скрипки до гітари і бас-гітари — все можу й люблю. Мені взагалі дайте палицю зі струною — і на ній буду грати! Мій музичний смак змалку формувався на гарній музиці. З того моменту, як мама купила мені програвач, у нас вдома завжди звучали платівки «Бітлз» і Висоцького. Ну і звичайно, багато класики — просто обожнюю скрипковий романтизм і польських композиторів. Я ж закінчив музичну школу й училище по класу скрипки — це мій рідний інструмент, яким займався 20 років. Також був період, коли я у консерваторії навчався. На жаль, оскільки в роки бурхливої молодості ще паралельно дурнею займався, саме під час вступу в консерваторію пошкодив руки і грати на скрипці не міг, так що був змушений вступити на естрадний вокал. Через рік, коли відновив руки, у консерваторії я перевівся на скрипку. А коли незабаром народила моя дружина, пішов в академвідпустку. І, здається, дотепер в академвідпустці значуся. Принаймні, документи про відрахування з консерваторії мені не приходили (усміхається).  Та головне — що дотепер зберіг невичерпний потяг до музичних знань. Я коли бачу, як хтось грає, обов'язково підходжу, дивлюся, прошу повторити. Я не соромлюся своїх незнань і завжди радий навчитися нового. Невід'ємна частина роботи кожного музиканта — щоденні заняття. Коли ви бачите, як легко артист грає на сцені, завжди знайте: за цією легкістю й майстерністю — години безперервних занять. Класно грати без самовдосконалення неможливо.

Приходьте насолодитися надзвичайною атмосферою і заспівати улюблені пісні разом з Мішею Крупіним у неділю, 13 листопада, о 19.00 у концерт-холі «Mont Blanc».

Останні квитки на концерт можна придбати на сайті afisha.vn.ua і в касах міста.

 

Читайте також:

Юрко Юрченко: «Люблю круту і нескорену Вінницю! Я тут виріс!»

«Країна Героїв»: Женя Синельников показав у шоу, як змінилася Вінниця під час війни

Частинка нескореного Херсона у Вінниці: фото й історії, від яких завмирає серце

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up