Тричі пропонував побудувати театр, а влада відмовила. Історія Європейської площі

• Площа з Вежею наразі зазнає радикальних перетворень — звідси забирають Меморіал Слави, який перенесуть на Київську, до Меморіалу Визволення.
• У команді «Музею Вінниці» продовжують розповідати минуле Європейської площі. І навели ще один цікавий фрагмент: міська управа, відмовила підприємцю в будівництві театру-буфету на цій площі.
• Причина була в тому, що цей міський бульвар — «єдине місце, де мешканці Вінниці можуть прогулюватися на свіжому повітрі».
• Але підприємливий вінничанин тричі (!) намагався забудувати Європейську площу.

У «Музеї Вінниці» продовжують розповідати історію Європейської площі, якій, до слова, 136 років! У 19 столітті сюди планували перемістити міську канцелярію, але зрештою від цієї ідеї відмовилися: Грохольські заклали тут міський парк з квітниками, алеями та різьбленою альтанкою, як головним акцентом.

А зі спорудженням парку-скверу почали з’являтися приватні ініціативи — вінничанин Йосип Філло пропонував тут поставити театр, фонтани й освітлювати площу 50 ліхтарями. Чому це не вдалося зробити Філло? Розказала у своєму дослідженні «До історії скверу в середмісті Вінниці» наукова співробітниця «Музею Вінниці» Вікторія Колесник.

Театр пропонував передати громаді через 12 років

«У 1896 році підприємливий вінничанин Йосип Іванович Філло звернувся до вінницького міського голови Фадея Свірського з проханням про дозвіл на будівництво на міському бульварі літніх дерев’яних будівель для театру і буфету, з правом користуватися театром впродовж 12 років та зобов’язанням після завершення цього терміну передати його у міську власність. Проєкт споруд і план їх розміщення підготував на його замовлення вінницький міський землемір Олександр Волков. Варто зауважити, що на плані позначено ще ковзанку, яка не згадується в документах», — пише дослідниця міської історії.

Однак цю ініціативу навіть не розглянули. Але Йосип Філло не здається, і через два роки повторно подає свою пропозицію та посилив її: крім обіцянки передати театр місту через 12 років, він зобов’язався до того часу щорічно сплачувати 100 рублів за оренду бульвару, взяти на свій рахунок утримання сторожа, своїм коштом саджати дерева і розбивати квітники.

Навіть такі «спокусливі пропозиції» знову були проігноровані міською управою. В постанові від 19 лютого 1898 року міські службовці наголосили, що «міський бульвар – це єдине місце, де мешканці м. Вінниці можуть прогулюватися на свіжому повітрі» і, щоб не обмежувати їх у вільному користуванні бульваром, розгляд клопотання припинено.

Трете прохання — театр, безплатний вхід та благоустрій скверу

«Висновок думи не зупинив пана Філло. У клопотанні від 13 січня 1899 року він уже запропонував побудувати на бульварі не дерев’яний, а цегляний будинок із залізною або черепичною покрівлею, — пише Вікторія Колесник. — Крім того, обіцяв зберегти безплатний вхід на бульвар, щорічно садити кілька килимових квітників і не менше 150 дерев, засипати алеї річковим піском, влаштувати чотири фонтани, освітлювати бульвар щовечора 50 ліхтарями, забезпечувати там порядок і чистоту».

Така наполегливість прохача врешті-решт вплинула на міську думу, яка створює комісію для розгляду пропозиції Йосипа Філло. Для цього був створений ще один план бульварної площі з сусідньою місцевістю. І у підсумку, комісія гласних вирішила, що проєкт Філло не відповідав «призначенню єдиного в місті бульвару», оскільки «це, по суті, не театр, а павільйон-буфет, пристосований під шансонетні вистави і при тому не вельми безпечний у пожежному відношенні».

«Втім (члени комісії - авт.) Чагін, Падлевський і Лєщинський не відкидали самої ідеї спорудження театру на бульварі. Вони пропонували розмістити його на краю площі – в південно-східній частині, — додала наукова співробітниця Вікторія Колесник. — Обов’язковою умовою ці члени комісії вважали спорудження для театру капітальної кам’яної будівлі, придатної й для літніх, і для зимових вистав. Натомість гласний Хмеліовський дописав під рішенням комісії свою окрему думку, що «площу при бульварі не слід забудовувати нічим, оскільки, яка б це не була будівля, в гігієнічному відношенні принесла б загальну шкоду, і був би утруднений вільний доступ до площі».

27-28 лютого 1901 року міська дума розглянула висновки комісії та поставила крапку в цій справі: клопотання Йосипа Філло про будівництво літнього театру на бульварі відхилити.

Зміни на бульварі та нове місце для розваг

Пізніші спроби орендувати бульвар нам невідомі. На початку 20 століття зведено особняки навколо площі та добудовано приміщення міської управи, в якому з 1909 року розміщувався окружний суд. У 1911 році у північно-східному кутку площі збудовано важливий міський об’єкт – водонапірну вежу, прикрашену годинником з чотирма мідними циферблатами.

У цей період популярним місцем променаду і розваг вінничан став міський сад у садибі ротмістра Толстого (східна частина сучасного парку Леонтовича), де створили літній театр, дерев’яний «балаган для кінематографа», обладнано відкриту сцену, майданчики для гри в теніс, крокет, футбол, щосуботи запускалися феєрверки. 

Однак відпочивала там здебільшого заможна публіка, адже вхід був платним (30 коп. – у сад, від 40 коп. до 1 рубля – в театр).

Натомість бульвар (Європейська площа - авт.) надалі залишався улюбленим місцем відпочинку для робітників і службовців.

 

Читайте також:

Європейська площа у Вінниці — простір (не) пам'яті? Історики розповіли про це місце

Слобода, заселена кріпаками. Історію заснування мікрорайону Тяжилів розповіли у «Музеї Вінниці»

До 300-річчя з дня народження українського філософа та письменника: вулиця Сковороди, її історія

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.