Європейська площа у Вінниці — простір (не) пам'яті? Історики розповіли про це місце

• Впродовж всього часу свого існування простір навколо Європейської площі накопичив багато різноманітних сенсів. Для різних поколінь вінничан воно означало щось своє.
• Щоб розповісти історію цього місця, у Вінниці відкрили виставку, відвідати яку можна безоплатно. 
• Творці виставки розповіли, хто і чому там похований на Європейській площі. Як змінювалось це місце, водночас змінюючи й простір довкола себе.

Виставку «Європейська площа: простір (не) пам’яті» Музей Вінниці презентував у рамках Днів європейської спадщини, що тривають у Вінниці з 15 до 25 вересня. 

Експозицію у вигляді трьох великих стендів розмістили на першому поверсі вежі Артинова. Мета творців виставки — розкрити правду про місце пам’яті, яке ніколи не було пов’язане виключно з подіями Другої світової війни. 

— Чому це простір (не) пам’яті? Бо Меморіал Слави, як місце пам'яті, яке було створене в 1920 році та розвивалося впродовж цих багатьох десятиліть, м'яко кажучи, криє в собі значно більше сенсів, ніж просто поверхневий контекст сприйняття цієї локації, як зони пам'яті про Другу світову війну, — пояснює директор Музею Вінниці Олександр Федоришен. — У цьому виставковому проєкті ми поетапно розкриваємо цю хронологію. 

Нижче — скорочено перекажемо вам хронологію Меморіалу Слави, яку на відкритті виставки розповіли її творці-історики. 

Стенд перший: створення зони дозвілля

Перший стенд присвячений передісторії Європейської площі, він знайомить нас з історією цього місця з кінця 18 до початку 20 століття. 

— З карти 1795 року ми можемо побачити, що місце, де розташована сучасна Європейська площа, мало вигляд пустиря, — пояснює кандидат історичних наук, заступник директора Музею Вінниці з виставкової роботи Євген Сафар'янс. — Наприкінці 18 століття це місце було виділене під будівництво міської ратуші.

Але після того, як територія була окупована російською імперією, будівництво так і не завершили. Територія залишилася пустирем.

— На початку 19 століття змінюється призначення будівлі, воно стоїть недобудом, але має використовуватися, як повітовий суд, — каже Євген Сафар'янс. — До кінця 19 століття до Вінниці з Європи приходить мова на сквери та парки. З'являється прошарок заможних людей і відповідно запит на простір, де можна буде прогулятися та відпочити. Саме на Європейській площі братами Грохольськими закладається сквер. Історик говорить, що у 1890 роках площа перетворюється на перший повноцінний парк у нашому місті. 

— Алеї перетинали площу хрест навхрест, а по центру стояла альтанка. Вона, на жаль, не збереглася до нашого часу. На той час площу називали бульвар, така назва побутувала серед місцевих жителів до радянського періоду, — пояснює фахівець. 

Стенд другий: утворення поховальної зони

Головною піковою точкою, з якої починається практика поховання у центрі міста, був 1920 рік, коли радянська влада остаточно закріпилася у Вінниці. Меморіальним стрижнем цього простору з 1921 року була колона, встановлена на честь борців за владу рад на Вінниччині. Нині вона переосмислена як колона Магдебурзького права. 

— У повоєнний період, після Другої світової, у 1958 році по всьому Радянському Союзу відбувається велика агітаційна компанія про контекст так званої великої вітчизняної війни. Тобто підсилення теми пам'яті та пропагандистського сприйняття жертви спільного радянського народу в цій війні, — говорить Олександр Федоришен. 

У 1958 сюди потрапляють індивідуальні та колективні поховання, пов'язані з Другою світовою. Колона доповнюється пам'ятником солдата, схиленим у жалобі. У 1965 тут запалюють вічний вогонь, він був такий же, як зараз. Лише його переносили в різні місця площі. 

— Наступний етап. Він, мабуть, був найбільш виразний та важливий для цього простору. Тепер не могили й поховання служать скверу, а сквер служить могилам, меморіалам та культу, — продовжує Федоришен. — Тоді відбувається упорядкування могил, композиція повністю змінюється. У 1987 році з'являється велика домінанта «Безсмертя», але всі ми знаємо цю композицію як «Три солдати». 

Як пояснює Олександр, вже за часів відновлення української незалежності контекст, той, який був раніше про громадянську війну, відходить на другий план. І посилюється лише контекстом другої світової війни. 

— З'являється пояс з іменами загиблих вінничан. У 2005 з'являється пам'ятний знак партизанам і підпільникам. Вперше за довгий період лише у 2014 році там з'явилася українська зона — меморіал вшанування Героїв Небесної Сотні та АТО/ООС, — говорить історик. 

Стенд третій: хто похований у центрі Вінниці

— Корінь вищезгаданих переформатувань лежить в іменах тих, хто тут похований. Зокрема тих, чиїх імен ми не знаємо, бо на Меморіалі Слави є колективні та індивідуальні поховання, — розпочинає розповідь про третій стенд кандидат історичних наук, заступник директора Музею Вінниці з наукової роботи Сергій Гула. 

Загалом в зоні меморіалу поховано (а здебільшого – перепоховано) приблизно 150 людей: від тих, хто брав участь в захопленні Вінниці й боровся проти Української Народної Республіки, до вінницьких підпільників у роки Другої світової (наприклад, Ляля Ратушна і Юрій Курій).

— Впродовж 1918-1920 року, коли на цю землю прийшла чужа влада, вона почала насаджувати свою ідеологію та бачення розвитку. Для цього їм треба було підпорядкувати усе, в тому числі й міські простори. Більшовики маркували простір буквально собою, своїми загиблими товаришами, — продовжує історик.

— Влада більшовицька маркувала цей простір під себе, але вони робили це хаотично. Таким чином у процесі трансформацій навіть була втрачена могила головного чекіста Вінниці Михайла Максимовича, який був фактичним організатором червоного терору у місті з масовими арештами, катуванням й розстрілами в потилицю із зав’язаними руками, — каже фахівець. 

Також, наприклад, тут похований Петро Запорожець, який загинув ще у 1905 році. За словами істориків, перепоховали його, бо він був особисто знайомий з Леніним. Він був діячем російського революційного руху українського походження. 

— Тут поховані і червоноармійці, і політичні активісти, і комсомольці. І ті, які збройно боролися проти української армії та влади у 1917-1921 роках. Поховані з почестями у цій зоні й ті, хто забирав хліб у подільських селян, це ми можемо стверджувати, опираючись на архівні документи, — каже Олександр Федоришен. 

Похований тут й, до прикладу, Трохім Тімченко. Це росіянин, який був учасником громадянської війни в Росії. 

Коли працює виставка?

Вхід на виставку вільний, починаючи з 26 вересня. Вона відкрита з понеділка по п’ятницю з 12.00 до 18.00. Для ширшого ознайомлення з контекстом теми можна переглянути відео, зняте командою Музею Вінниці. 

Читайте також:

Історики пояснили, що зображене на гербі Вінниці

Слобода, заселена кріпаками. Історію заснування мікрорайону Тяжилів розповіли у «Музеї Вінниці»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.