Супроводжує іноземні ЗМІ в гарячі точки. Як вінницький шоумен Євгеній Варєніков став фіксером
- До повномасштабного вторгнення росії в Україну вінничанину Євгенію Варєнікову довелось попрацювати і телеведучим на місцевих каналах і ведучим свят.
- З березня 2022 року шоумен працює фіксером.
- Фіксери — це люди, які сьогодні допомагають іноземним журналістам висвітлювати війну в Україні.
Для цього, завжди усміхненого вінничанина, життя було суцільним святом. До повномасштабного вторгнення росії в Україну Євгенію Варєнікову довелось попрацювати і телеведучим розважальних шоу на місцевих каналах, і ведучим свят. Ось і в лютому 2022 року шоумен, як зазвичай, почав готуватися до нового весільного сезону, навіть накупив нової апаратури і замовив рекламу. Як раптом в Україну прийшла велика війна.
Спочатку Євгеній з дружиною задля безпеки переїхали у селище на Вінниччині. Довго сидіти склавши руки не міг, адже звик до активного стилю життя. Дізнався, що є групи в соцмережах, де журналісти в різних країнах шукають фіксерів — людей, які мають навики журналіста, щоб супроводжувати представників іноземних ЗМІ в гарячі точки.
— На початку березня почали говорити, що багато іноземних журналістів приїхало до нас, а я знаю, що є така професія фіксер, — розповідає вінничанин. — Коли приїздить до нас іноземний журналіст в невідому країну, де війна, такі люди на місці допомагають організовувати знімальний процес. За два тижня я покращив свою англійську з репетитором онлайн, і вже 10 березня я виїхав на першу місію в Київ.
Попри сльози і благання коханої не їхати, Євгеній Варєніков все ж вирушив в столицю, до якої вже наблизились російські війська.
— Я їхав в Київ з першими журналістами тоді, коли всі кияни покидали місто, — каже Євгеній. — На житомирській трасі тоді вже їхала ворожа техніка, тому виїзд був один через Козятин. Вперше охопив страх — люди тікають від війни, а я їду в осередок подій. Приїхали в столицю, а там вибухи, і ти нічого не розумієш, що відбувається. Це зараз я знаю, коли виліт, де приліт, де працює ППО, і скільки пострілів зробив «Град», по звуках розумію. А тоді чув лише вибухи і тривоги. В середині березні вийшов на Хрещатик — а там жодної людини. Так все починалося.
Про роботу з іноземними ЗМІ
Фіксери, як правило, допомагають іноземним журналістам із пошуком сюжетів, співрозмовників. На початку повномасштабного вторгнення це було зробити нелегко.
— В середині березня Залужний видав наказ, як співпрацювати з журналістами під час війни, а там все заборонено, не було прес штабу, — говорить Євгеній Варєніков. — Це зараз при кожній частині є прес офіцер, а тоді нас на блокпостах обшукували, ніхто не хотів комунікувати, не було ніякої інформації для журналістів. Коли Ірпінь звільнили, всі журналісти хотіли потрапити туди, всі рвонули, черга з машин журналістів, а через блокпости не пропускали. Це була перша деокупація, звідки руські пішли, а територія ще була не розмінована, а ми не знали, як виглядають міни... Доводилось домовлятися на місці, залучати зв'язки. На наступний день поїхали на звільнені Бучу і Бородянку. Мости всі зірвані, через ліс і на автівці діставались, через болото. Було непросто, бо усюди валялися тіла загиблих цивільних людей...
За словами Євгенія, йому доводилося співпрацювати з представниками ЗМІ з усіх країн світу. Приїздили до нас навіть китайці.
— Іноземні журналісти нам повністю довіряли, в них була базова підготовка, вони знали, куди їдуть. Але є й військові журналісти, вони були кругом, в усіх гарячих точках світу, вони вже бачили треш. Але в основному приїздять журналісти, які надіються на мене. Що я привезу, домовлюся за зйомку, дізнаюся обстановку, зроблю переклад. Я не просто фіксер, я продюсер знімальної групи. Все чітко. Співпрацював з журналістами з усіх куточків світу. Були і китайці, які навіть у Львові ходили в касках брониках, схожих скафандр, і під час кожної тривоги чітко спускалися в укриття.
Пережив вінничанин з іноземними колегами чимало і радощів і суму. Разом потрапляли під обстріли, разом вели під вінець військових. Та, майже з усіма залишилися добрими друзями.
— Ось цей чорненький французький оператор Адріан в Україні пробув під час війни більше часу ніж вдома. І міг би знімати в Парижі сюжети про моду. Але приїжджає сюди, бо знає, що його робота нам допомагає. Деякі журналісти реально працюють за зарплату без всяких надбавок, а хочуть сюди їхати, бо знають, що це реальний вплив на їх громадськість, яка в свою чергу впливає на владу. А представники влади тоді надають допомогу Україні.
Спочатку обстріл, потім сирени
Спочатку Євгеній Варєніков попрацював під Києвом, далі переїхав в Миколаїв, потім два місяці мешкав в Харкові. Влітку побував в Бахмуті, коли все лише починалося. Розповідає, як там переживають обстріли міста і їх жителі.
— В Харкові був період, коли щодня прилітали ракети чітко о першій годині ночі і о п'ятій ранку. Попри це, комунальники працювали злагоджено. Тільки уявіть, вночі пробило ракетою водопровідну трубу, вранці після обстрілів вони почали лагодити, вдень вже все працювало. Ми навіть сюжет про це робили, — каже вінницький фіксер.
В роботі журналістів на передовій було чимало екстремальних моментів.
— Були якось на кордоні з росією, в сірій зоні, — розповідає Женя. — Їхали туди в супроводі розвідників. В одному із селищ почались масові обстріли, то повертатися довелося швидко і без супроводу. Я на автівці по розбитих дорогах летів так, що номери втратив. Був випадок, коли в Харкові серед ночі біля мого готелю вибухнула ракета. Вранці прокидаюся від вибухів, які через кілька секунд повторюються, звуки наближалися до готелю, потім віддалилися. Це був терор, обстріл вели стіною, коли вівся контрнаступ. Але це нічого, в порівнянні з тим, що переживають військові.
І ще один випадок, але він стався не зі мною. Мої колеги знімали сюжет на позиціях. Іноземні журналісти випадково відзняли карту на стіні. На наступний день ті позиції обстріляли. Росіяни все відслідковують, читають кожну статтю, кожну секунду відео переглядають, вичисляють ландшафт, шукають наводку на позиції. Тому в нашій професії слід бути дуже обережним, адже від цього залежать життя.
Найстрашніше було, коли ми знімали роботу «Градів» по позиціям ворога в лісі біля Ізюму. Я без шлема, розслаблений дознімаю інтерв'ю з військовим з Вінниці, а в нас починають стріляти — приходить відповідь. Ми всі від несподіванки попадали на землю. Це видно в кінці сюжету, який у себе на каналі показали французькі колеги.
Була і більш трагічніша історія в Дніпрі.
— Ми закінчували місію в Дніпрі, вечеряли і познайомилися з військовим журналістом з Франції, він здався мені педантичним. А через деякий час він знімав евакуацію. Сів в броньований автомобіль з військовими, і поїхав дорогою, яка знаходилася під обстрілом. Осколком йому потрапило під шию і він загинув. Всі інші залишилися живими. Це був шостий іноземний журналіст, який загинув в Україні з початку повномасштабного вторгнення росії.
Розповів нам Варєніков і про те, як він, почувши що його рідну Вінницю 14 липня обстріляли, сів за кермо і привіз сюди іноземну знімальну групу, хоча в нього була запланована робота в Києві.
Не дивлячись на легку вдачу вінницького фіксера, все ж на його моральному стані війна залишила відбиток. Євгеній навіть зробив кількамісячну паузу у своїй роботі через так званий синдром свідка. Але він знову у строю — незабаром збирається супроводжувати іноземних телевізійників у Бахмуті.
Герої тилу
Вінничанин Євгеній Варєніков допомагав іноземним журналістам знімати сюжети не лише на військову тематику. Були економічні сюжети, були й репортажі про героїв тилу.
— Фермери теж герої, — говорить вінничанин. — Їм доводилося обробляти поля, хоча їх території часто обстрілювали касетними боєприпасами: саме так руські дистанційно мінують поля. Якось ми, на кордоні з Херсонською областю, в одного фермера брали інтерв'ю і почалися обстріли. Ми хотіли продовжувати, а аграрій каже: ви не зрозуміли, пора тікати. Стоїть кілька машин і трактор, скупчення людей — рашисти подумають, що це диверсійна група. І справді, як тільки ми виїхали з поля, через хвилину прилетіло саме туди, де ми стояли. Таким тонкощам нас ніхто не вчив, ми все дізнаємося в процесі.
Були на передовій веселі і романтичні моменти. Якось бабуся саперам винесла відро мін, які розсипалися з касетних боєприпасів. А одного разу журналісти випадково стали свідками на весіллі у військових.
— Ми знімали інтервю з військовим капеланом в Харкові, — розповідає Євгеній Варєніков.— А він каже, що в нього завтра вінчання. Виписується військовий з госпіталю, він має повінчатися з коханою і далі рушати на фронт. Я був за свідка, операторка знімала відео для сюжету і для молодят, журналістка-француженка тримала обручки і плакала... Ця журналістка має шоу на каналі, проте приїхала працювати до нас, оскільки дуже переймається долею нашої країни, захоплюється українцями, як величним і героїчним народом. Як і всі ЗМІ, які приїздять працювати в Україну. Вони переконані в нашій перемозі.
Читайте також:
«У кожного з них своє горе». Художниця з Буші розповідає про переселенців
Паротяг у 20 мільйонів разів менший за макову зернину. Майстру мініатюр Маслюку 105 років
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
