Паротяг у 20 мільйонів разів менший за макову зернину. Майстру мініатюр Маслюку 105 років

• Нещодавно минуло 105 років від дня народження талановитого українця Михайла Григоровича Маслюка.
• Чоловік мав безліч виняткових талантів. Але підкорив світ він як неперевершений майстер мініатюри.
• Один з мікрошедеврів генія з Жмеринки ще у 1968 році був занесений у Книгу рекордів Гіннеса.

Жмеринчанин Михайло Маслюк був справжнім генієм: досконало грав на багатьох музичних інструментах, писав чудові вірші, створював дивовижні годинники, займався різьбленням по дереву, металу, мармуру та слоновій кістці. 

Але у світі Михайло Маслюк став відомим, як неперевершений майстер мініатюри. Один з його мікрошедеврів ще у 1968 році був занесений у Книгу рекордів Гіннеса — паротяг, у 20 мільйонів разів менший за...макову зернину. 

Три музичних інструменти в одному

Народився Михайло Маслюк у мальовничому селі Рижавка Жмеринського району в родині хліборобів. Як пізніше згадував, увесь його рід «кохався в музиці». Ще юнаком Михайло грав майже на всіх інструментах і в кількох оркестрах. За що б не брався — усе виходило якнайкраще. Почав експериментувати він ще у дитинстві. 

Якось він із сусідського воза зробив собі велосипеда. Але першим власним виробом Маслюка була балалайка. Змайстрував її у восьмирічному віці. Хоча справжнім музичним інструментом цю трикутну коробку назвати важко було. Батько, побачивши, як син грає на ниткових струнах, купив синові справжню балалайку.

Освоївши цей інструмент, Михайло взявся за мандоліну. Пізніше Маслюк навчився грати на роялі (розповідають, уроки йому давала молодша сестра Миколи Леонтовича), кларнеті, баяні та скрипці. А ще трохи згодом — і лагодити ці інструменти. Він скрупульозно вивчив їх будову. Тож не дивно, що невдовзі став ще й відомим майстром, який виготовляв на замовлення різні музичні інструменти. Навіть сконструював свій, раніше не бачений інструмент. Це було наче злиття балалайки, гітари та мандоліни.

Музика та механіка тісно переплелися у житті цієї людини. Він здобував різні спеціальності у технікумах, там же був учасником, навіть керівником оркестрів. Коли розпочалася війна, Михайла взяли в музичний взвод. Але зустріти Перемогу на фронті не зміг. Був важко поранений. Йому дали групу інвалідності й залишили при шпиталі. Михайло грав у самодіяльному оркестрі.

Ексклюзивні годинники 

Пишався Михайло Григорович і своїми годинниками. Він виготовив їх близько пів сотні, і кожен із них оригінальний. Серед них є і велетні заввишки в кілька метрів і маятником пудової ваги, і малюки, що поміщаються у перстень. Є годинники з двома маятниками та механізмом в одному з них, із 25 стрілками, що показують час у сімдесяти країнах світу, і зовсім без стрілок, які рахують не лише час, а й дні, місяці, роки…Один з них обертався на 90 градусів й грав нову мелодію. Пісня відповідала зображенню, що з’являлося на лицевій частині годинника. Скажімо, коли він повертався барельєфом, що символізував збір врожаю на колгоспному полі, звучало «Ой, ви коні».

Мікрохірургічні інструменти

Прислужився Михайло Маслюк і медицині. На прохання іменитих професорів він виготовив комплект мікрохірургічних інструментів для досліджень судин кори головного мозку, зшивання рогівки ока, операцій вуха. На прохання інституту зоології Української академії наук були виготовлені мініатюрні ножиці для операцій на комахах. За наукові і практичні розробки Михайлу Григоровичу вручено кілька авторських свідоцтв.

Дивовижні мініатюри

Однак найголовнішим у житті майстер вважав своє захоплення мікромініатюрами. Ними Михайло Маслюк зайнявся у 50-х роках. В Союзі, як виявляється, було троє віртуозів у цій справі, і він — один з них. 

Коли в Маслюка зібралося кілька десятків мініатюр, він почав створювати мікровиставки. Одну з перших розмістив на циферблаті наручного годинника. Пізніше 22 мініатюри прикрасили макове зернятко (майстер розмістив їх на зрізі мачинки). Через деякий час на зернині розмістив... 70 робіт. Мініатюри вишикувалися у п’ять рядів. 

На чільному місці стояли архітектурні пам'ятки, у другому ряді презентувалися мікромоделі різної техніки — танк, автомобіль, трактор, автобус. Ще нижче спорт презентували штанга, кубок, хокейна клюшка з шайбою, гантелі, лижі й чимало інших знарядь. Знайшлося місце на мачинці і кухонному начинню, і набору слюсарних інструментів. На цьому майстер не зупинився.

Наступна така ж за обсягом виставка вже помістилася на зрізі... людської волосини. Ці речі були абсолютно невидимі оку, не проглядалися і крізь хорошу лупу, лише через мікроскоп.

Перша його публічна виставка майстра вмістилася на тарілці, де експонувалося сто крихітних речей, виготовлених із золота, пластмаси, кістки і слюди. Серед — них потяг із п’ятнадцяти вагонів у «тунелі», тоншому за волосину; металеві трактор із двома причепами на зрізі людської волосини

А ще були жіночий фотопортрет на папері — у 800 разів менший макової зернини, сфотографований фотоапаратом розміром з порошинку, і томик віршів Пушкіна обсягом всього 0,064 кубічного міліметра, й обручка, яку неможливо надягнути навіть на кінчик волосини. Був фотоапарат, розміром з горошину, яким Михайло Маслюк сфотографував залізничний вокзал в Жмеринці, і цій світлині дивувався світ. 

Але в книгу рекордів Гіннеса майстер потрапив завдяки паротягу,  який у 20 мільйонів разів менший за макову зернину.

Один з науковців Київського політехнічного інституту, вимірявши цей виріб, дав йому таку метафоричну оцінку: «У лейкоциті розмістилося б тридцять таких потягів. Ціле депо!». 

Усі ми чули про «підковану блоху». Маслюк вдосконалив навіть таку філігранну роботу — він не просто підкував блоху, а стриножив її золотим ланцюжком, який замкнув мікроскопічним золотим замочком. Більшість мініатюр майстер виконував з цього благородного металу. У пригоді ставало зіпсоване перо власної авторучки. 

Якось у 1987 році в інтерв’ю «Робітничій газеті» Михайло Маслюк зізнався: «Працюю між ударами серця. Просто оку непомітно, але під мікроскопом видно, як руки при ударі пульсу сильно здригаються. Цього досить, щоб пошкодити деталь. Доводиться призвичаюватися і вкладатися у ці мізерні проміжки часу».

За своє життя майстер створив близько 500 мікрошедеврів. Михайло Маслюк прославив рідну Жмеринку на весь світ. Шедеври нашого земляка демонструвалися в найбільших музеях країн світу. Великий чарівник до кінця своїх днів мріяв створити у своєму місті постійний музей-виставку. Та не встиг втілити задум.

14 січня цього року йому було б 105. Майстра не стало у 1995-му. Сьогодні справу діда продовжує онук Михайла Маслюка 25-річний Сергій Тетерін, який нині мешкає у Вінниці. І хоч народний умілець не залишив після себе ані креслень, ані якихось секретів, талант передався у спадок генетично.

Роботи Михайла Маслюка розпорошилися по світу. Частина з них перекочувала до Росії, деякі зберігаються у фондах Національного музею Т. Г. Шевченка, Вінницькому обласному краєзнавчому музеї та у приватних колекціях.

Жителі Жмеринки пишаються почесним громадянином свого міста і бережуть пам’ять про нього. 

— У нас в парку культури знесли два пам'ятника Пушкіна і Горького, ми запропонували щоб на тому місці поставили знак Михайлу Маслюку, ім'я якого в Книзі рекордів Гіннеса. Ідею у Фейсбуці підтримали люди, але розуміємо, що війна і не на часі, — говорить Яна Сладовська, редакторка Житомирської газети.— Щороку проходить конкурс мікромініатюр серед дітей і юнацтва. Проводимо виставки спільно з онуком Сергієм Тетеріним. Планується в Жмеринці на залізничному підприємстві відкрити музейну кімнату, де він працював. Зберігаються експонати в нас, у залізничному училищі, у Вінниці в Краєзнавчому музеї, але багато виробів викупили колекціонери в різних куточках світу і зберігаються в приватних колекціях.

Читайте також:

«Щоб популяризувати культурне надбання»: художниця в літній кухні облаштувала музей

Занедбана краса. Розповідаємо про маєток цукровара Нафтула Когана

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.