«Сина не стало у віці Христа»: з Португалії на Вінниччину привезли ікону Спаса Нерукотворного

• Храм Успіння Пресвятої Богородиці Православної церкви України (ПЦУ) у селі Ободівка отримав подарунок з далекої Португалії.
• Родина Шевчуків — Галини і Віталія — передала сільській святині ікону Спаса Нерукотворного, її ще називають першою християнською іконою.
• Чому подружжя зробило такий подарунок? Хто зобразив обличчя Христа на іконі? Про це журналіст «20 хвилин» дізнався під час спілкування з Віталієм Шевчуком.

Сумний день сьогодні у родини Шевчуків. Рік тому, 28 серпня 2025-го, перестало битися серце наймолодшого з трьох їхніх синів — Олександра. Важка хвороба зупинила земне життя. Його свічка згасла у сакральному віці тридцяти трьох років — віці Христа. Сталося це далеко від рідної землі, у Канаді.

Залишилася пам’ять. Аби вона зберігалася серед земляків, батьки Олександра замовили ікону на спомин про дитину. Передали святиню у храм села Ободівка, де народився Олександр, звідки родом його батько Віталій.

Не вдалося провести сина в останню дорогу

Понад 20 років Шевчуки проживають у Португалії. Кожну нагоду використовують, аби навідатися до рідного села. На жаль, їхніх батьків уже нема серед живих. Але будинок зберегли. Мають де зупинитися, коли приїжджають до земляків, згадати зустрічі з батьками.

Пана Віталія в Ободівці знають багато людей. До переїзду у Португалію він працював керівником місцевої швейної фабрики. Про його переїзд у далеку країну можна розповідати окремо. Каже, поїхав відпочити на місяць, а вже понад 20 років минуло.

Коли забирав на нове місце дружину, їхній Сашко був ще зовсім малий.

—Я тоді на руках його носив, — згадує брат Віталія пан Анатолій. — З Галиною не раз їздили у Київ у посольство оформляти документи. На той час це була складна процедура. Віталій у Португалії не міг дочекатися їхнього приїзду. Коли вирушали в дорогу, заніс Сашка в автобус. Аж поки мама не взяла на руки, малий весь час тримався мене за шию. Здається, дотепер відчуваю його рученята.

У Португалії Сашко виріс, закінчив школу, вивчив не тільки португальську, а й англійську. Працював. Анатолій згадує, як одного разу Саша ділився з ним історією про свій незвичний заробіток.

—Племінник мав гарну зовнішність, — продовжує Анатолій. — До того ж, був неймовірно душевною людиною. З відкритим серцем. Подивиться на тебе — очі світяться теплом.  Не перебільшую. Гляньте на будь-яку з його фотографій, переконаєтеся в моїх словах. Завжди усміхнений. Привітний у розмові. Золотий був у мене племінник.

Так ось, хтось з португалів примітив його акторську зовнішність і запропонував Сашкові знятися у рекламі. Він не відмовився. Йому все вдалося. Після того, як розповів про це, я пожартував. Казав, Саша, нащо тобі та Португалія? Бери вище — приміряйся до Голлівуду! 

Через деякий час хлопець таки подався за океан. Щоправда, не в Америку, а в Канаду. Одружився, у них з дружиною народився хлопчик.

—У Канаді Сашкові подобалося, — розповідає його батько пан Віталій. — Там  більше можливостей для роботи. Заробітки кращі. Якщо дитині подобається, то батькам це ще більше в радість. Ми літали до них у гості, вони бували у нас. Не часто, бо Канада — світ неблизький. Та все ж, бачилися. Раділи безмежно таким зустрічам. Пам’ятатиму їх, доки буду жити.

Віталій розповів, що син боровся з важкою недугою. Попри це, не впадав у відчай. Вірив, що зможе здолати болячку. Бо ж сина треба на ноги ставити. Та й самому ледве за 30 минуло. Як кажуть люди, по землі не находився. На небо не надивився. З батьками не набувся. 

—А потім Саша здався, — з сумом сказав Віталій. — Зрозумів, що та клята болячка від нього не відчепиться.

Сумна звістка ніколи не буває вчасною. У випадку з Сашком Шевчуком ситуація склалася якнайгіршим чином.

—Треба на похорон летіти, а я перед тим здав документи на новий закордонний паспорт, бо термін дії попереднього закінчився, — розповідає пан Віталій. — Дружина без мене полетіла прощатися з сином.

Не вдалося провести племінника в останню земну дорогу також його дядькові — Анатолію Шевчуку. На той час йому ще не виповнилося 60 років. За межі держави не випустили б.  Можна було б поцікавитися, чи є можливість у такій ситуації оформити якісь дозвільні документи на виїзд. Однак на все це не було часу. та й дорога не близька, за один день не доберешся, а чекати ніхто не буде.

—У ту ніч мені не спалося, — згадує Анатолій. — Вранці мав їхати на пленер художників (Анатолій Шевчук — відомий художник – Авт). Думав, не спиться через хвилювання перед дорогою. Раптом на телефон надійшло повідомлення. Прочитав текст — і руки затремтіли. Брат повідомив, що Саші не стало. До ранку я вже точно не заснув. Не знав, що зі мною коїться. То починав збиратися на пленер, то відкладав речі, а перед очима знову і знову бачив племінника. В якусь мить подумав, що коли поїду і займуся роботою, душа заспокоїться. Поїхав і зрозумів, що даремно це зробив. Яка там робота, коли рідної людини не стало! Повернувся додому.

Ікону створив Костянтин Шепляков

Віталій Шевчук підтримує контакти з багатьма українськими художниками.  З вінницькими також.  Радо зустрічає їх у своїй квартирі, що у місті Сетубал на березі океану. Дехто з наших митців приїжджає до Шевчуків, як до себе додому. Він допомагає організовувати виставки. За його пропозицією, художники працювали у місті Оурень. Там українська громада створила реабілітаційний центр «Фенікс» для наших воїнів. Створені картини залишили у подарунок для «Фенікса». Свою роботу передав з України також брат Віталія — Анатолій Шевчук. Є полотна наших художників у суботніх українських школах, громадських організаціях українців. Серед них — робота народного художника України з Тульчина Михайла Довганя із зображенням Тараса Шевченка. У такий спосіб мій співрозмовник Віталій Шевчук поширює наше мистецтво у далекій Португалії.

У нього талант — гуртувати навколо себе гарних людей.

Один з наших митців, як і Шевчук, давно проживає у Португалії.

Йдеться про Костянтина Шеплякова. Він відомий іконописець, а також майстер художньої різьби по дереву. Родом з Харківщини. У Шеплякова унікальні роботи! Їх бачили португальці у різних куточках країни на виставках. Пан Костянтин дуже скромна людина. Небагатослівний. За нього промовляють його роботи.  Виставковою діяльністю пропагує за кордоном мистецтво іконопису і різьбярства. Його творчість відзначили у Посольстві України у Португалії.

Шепляков має подяку за те, що знайомить португальців з нашим мистецтвом і культурою.

Одного разу Віталій Шевчук під час перебування у майстерні митця занурився у світ ікон. Так перейнявся спогляданням ликів святих, наче втратив лік часу. В якусь мить здалося, що доторкнувся до вічності. Мабуть, тоді йому спало на думку замовити у митця ікону на спомин про сина Олександра. Шепляков створив таке полотно.

Роботу з ликом Христа привезла в Ободівку пані Галина навесні 2026 року. Разом з братом Віталія — Анатолієм передали її у сільський храм Успіння Пресвятої Богородиці.

Її прийняв настоятель отець Володимир. Під іконою зробив напис: «Від родини Шевчуків у пам’ять про сина Олександра. 26 квітня 2026 року». Уточнимо, що нині у храмі новий настоятель — отець Максим.

Нагадаємо, ікона Спаса Нерукотворного є першою християнською іконою з нерукотворним зображенням Господа. За переказами, його зображення з’явилося на полотні, коли Спаситель витер ним своє обличчя. Тому й називають зображення не-рукотворним, тобто створеним не руками живописця, а внаслідок дотику до обличчя Ісуса.

Земляки молилися за упокій душі Олександра

16 серпня 2026 року на сторінці храму села Ободівка у Фейсбуці читаємо допис, в якому згадується про ікону, подаровану подружжям Шевчуків.

«В одинадцяту неділю після П’ятдесятниці ми молитовно згадали перенесення Нерукотворного образу Ісуса Христа, — читаємо у дописі. — Під час богослужіння віряни мали змогу вклонитися святині — образу Спаса Нерукотворного. Його нашій церковній громаді передала родина Віталія та Галини Шевчуків у пам’ять про свого сина Олександра, про упокій душі якого ми молилися разом цього дня». 

Молитва за сина у храмі рідного села — таке повідомлення не могло не зігріти душу батьків Олександра. Людина живе доти, доки її пам’ятають. Олександра Шевчука згадуватимуть щоразу у день перенесення Нерукотворного образу Ісуса Христа.  

В українському храмі в Ободівці відчувається українська душа. Тут звучить рідна мова. Тут все випромінює національний дух.  Ось декілька прикладів на підтвердження сказаного.  У день 35-ї річниці незалежності держави тут звучала особлива молитва за Батьківщину. Під час спільної молитви віряни просили захисту для наших воїнів, Перемоги для України, вшанували світлу пам’ять усіх полеглих Героїв.  Настоятель отець Максим привітав усіх з 35-ю річницею незалежності рідної держави. Подякував громаді за підтримку війська, нагадав, що маємо не забувати про тих, завдяки кому можемо вільно молитися у своєму храмі, працювати, виховувати дітей…

До слова, отець Максим є учасником волонтерської групи «Капелани України». Він їздить до оборонців країни, доставляє їм допомогу, здійснює місію капелана.

Шевчукам приємно знати, що в їхньому селі громада має храм ПЦУ. Душа окрилюється, що в такому осередку українства зберігається подарована ними ікона зі святим ликом Христа. Ця ікона стала ще однією невидимою ниточкою, яка єднає їх з рідною землею, отчим порогом. Вона зберігає серед земляків пам’ять про їх рідну кровинку — сина Олександра.

«У нього було коротке, але яскраве, насичене життя», — такими словами відгукнувся про сина батько у ті перші страшні хвилини, коли перестало битися гаряче серце Олександра. 

Світла пам’ять Олександру Шевчуку — людині із золотим серцем. Подяка від його батьків вірянам храму в Ободівці за щиру молитву за упокій душі їхнього сина.

Читайте також:

«Прізвищ не пишіть»: гелікоптер упав на сільському подвір’ї, загинули шестеро бойових льотчиків

35 років тому путч у москві «поховав» срср: як слідчий з Вінниці допитував охоронця Горбачова

«Нас атакують літаками, які ми самі віддали росії»: як Вінниця, столиця авіації, опиралася Києву

 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google