«Прізвищ не пишіть»: гелікоптер упав на сільському подвір’ї, загинули шестеро бойових льотчиків

• Пам’ятний знак загиблим льотчикам встановили у незвичному місці — на сільському подвір’ї.
• Саме тут упав гелікоптер Мі-2 з шести льотчиками на борту, жоден не врятувався.
• Трагедія сталася пізно увечері 8 серпня 2022 року, відтоді у цей день щороку тут вшановують пам’ять загиблих пілотів.
• На монументі є прізвища усіх шести офіцерів — від полковників до старшого лейтенанта. Чому їх просять не згадувати?

На початку серпня 2026-го вже у четвертий раз вшанували пам’ять загиблих льотчиків. Їхні рідні, побратими, друзі, представники місцевої громади  зібралися на місці аварії гелікоптера Мі-2. Цим місцем є село Вишнівка, що за 25 кілометрів від Погребища у напрямку Козятина. Якщо говорити точніше, гвинтокрил упав на сільському подвір’ї та ще й на одну з господарських будівель. Саме тут встановили пам’ятний знак.  

Що сталося з тими, хто перебував у будинку? Що загалом вдалося дізнатися про цю трагедію? З’ясували, що кожен з льотчиків був «цвітом» нашої авіації. Розповімо про них.

Втратили мужніх лицарів неба

Про мітинг-реквієм вшанування пам’яті загиблих льотчиків у селі Вишнівка журналіст «20 хвилин» прочитав у повідомленні на сайті Погребищенської міськради. Крім назви села, у дописі не вказано жодної іншої конкретики: ні причини аварії, ні прізвищ тих, кого уже нема з нами, або хто з побратимів Повітряних сил виступав на мітингу. Фото пам’ятного знака подано таким чином, аби не було видно прізвищ: на одних знімках ракурс обрано з протилежної сторони, на інших — прізвища закриті букетами квітів. Переглянув публікацію за попередні роки — та само історія. 

А що написали про мітинг пам’яті військові? На жаль, автор статті не знайшов про це інформації на сторінці Командування повітряних сил у Фейсбуці. Можливо, неуважно читав?

Одразу зазначу: дізнатися прізвища загиблих льотчиків може кожен, хто побуває у селі Вишнівка і підійде до пам’ятного знака. Якщо говорити коротко,  у той страшний серпневий вечір ми втратили «цвіт» нашої військової авіації.

Журналіст «20 хвилин» поцікавився у Погребищенській міськраді, чому не згадують у своїх дописах тих, хто загинув у той страшний серпневий вечір? 

—Нам кажуть не згадувати їх прізвища, от ми й не згадуємо, — почув у відповідь. — Чомусь, у Командуванні вважають що так буде правильно. Тому й фото робимо з таких ракурсів, аби не було видно напис з прізвищами, або затираємо напис.

Не оминає увагою цей трагічний факт місцева газета. Але у публікаціях теж не згадується, хто назавше відійшов у небо під час катастрофи військового гелікоптера. 

Летів на дуже низькій висоті

У відкритих джерелах мало інформації про те, що сталося з військовим гелікоптером 8 серпня 2022 року. Щоправда, згадується про відкриття кримінального провадження ДБР за статтею 416 Кримінального кодексу України — порушення правил польотів або підготовки до них. Але результати  розслідування відсутні, як і висновки технічної експертизи.

Повідомляється, що спершу вертоліт приземлився через те, що оголосили повітряну тривогу. Вимушену посадку здійснив у полі приблизно за 500 метрів від села Вишнівка. Коли дію тривоги припинили, уже стемніло. Можна було продовжити політ. Проте в льотчика не було дозволу на пілотування машини в нічний час. Тому на місце приземлення прибув інший пілот. Його привезли автомобілем. Він підняв у небо гелікоптер з льотчиками на борту. Після зльоту несподівано виникла нештатна ситуація: у повітрі машина здолала невелику відстань, приблизно 500 метрів, нахилилася і стала різко втрачати висоту. Зрештою, впала на господарську будівлю на подвір’ї будинку на околиці села Вишнівка.

Більш ширшої інформації відкриті джерела не публікують.

Автор цієї статті розмовляв у Погребищі з місцевими. Один з них пригадав, чим вразив його політ гелікоптера наприкінці дня 8 серпня 2022-го.

—Мій будинок на виїзді з Погребища, — каже пан Петро. — 8 серпня, під вечір, я добирався додому і раптом почув сильний гул в небі. Підняв голову — бачу летить вертоліт. Летів настільки низько, що здавалося, зачепить дроти або дерева. На цьому не закінчилося. Після того минув час, можливо, зо дві години, і я почув інші сигнали. Спершу на виїзд з міста полетіла швидка допомога, майже одночасно з неї їхала пожежна. В обох автомобілів були увімкнені сирени, тому на них не можна було не звернути увагу.

Чоловік каже, на ранок 9 серпня у місті почув інформацію, що у Вишнівці упав військовий вертоліт.  Загинули льотчики.

Вітався з... вертольотами, як з живими людьми

Загиблі льотчики були справжніми лицарями-асами, відважними соколами неба. Це стосується як досвідчених пілотів, так і наймолодшого військового, 22-річного старшого лейтенанта. У перші години початку війни кожен з них виконував бойові завдання: виводили з-під ударів техніку, відбивали атаки ворога на Київ, Харків, Суми, Маріуполь.

На пам’ятному знаку з чорного граніту є всі шість прізвищ. Пам’ятаймо про них:

полковник Юрій Погорілий;

полковник Іван Шоломій;

підполковник Олексій Миргородський;

майор Анатолій Листопад;

майор Вадим Кравець;

старший лейтенант Денис Луков.

Наймолодший з льотчиків вінничанин Денис Луков мріяв про майбутню професію льотчика ще зі шкільної парти. Про це розповідав присутнім на мітингу його батько пан Сергій, лікар за фахом. Однак нинішнього року чоловікові не вдалося бути на сумних заходах пам’яті. Здоров’я не дозволило.

Його друг на ім’я Максим теж закінчив Національний університет Повітряних сил, розповів, наскільки Денис хотів літати. Він часто повторював це слово: «Літати!».

—Коли приходили на аеродром, Денис вітався з літаками й гелікоптерами, як з живими людьми, — згадує його друг Максим. — Він був справжнім льотчиком. Я втратив друга, батьки сина, дружина чоловіка, а Україна великого патріота, свого надійного захисника.

Денис з перших днів війни виконував бойові завдання на вертольоті Мі-8, був льотчиком-штурманом. Його екіпаж працював по ворожій техніці та живій силі. після одного з боїв командування подало його кандидатуру на нагородження. Молодого льотчика удостоїли ордена «За мужність» III ступеня.

Його поховали на Сабарівському кладовищі. На фасаді 33-ї школи у Вінниці відкрили меморіальну дошку у пам’ять про Дениса Лукова.

Його дружину звати Карина. Вони поєднали свої долі у травні 2022-го. Навіть трьох місяців не минуло після того, як вона отримала чорну звістку. Боляче! Сумно!

Син заступника Командувача ПС

Кращим льотчиком у Повітряних силах ЗСУ у 2019 році визнали Антона Листопада. Антон закінчив Національний університет Повітряних сил у статусі військового льотчика 2-го класу у званні старший лейтенант. Уточнимо: до вступу у військовий виш він закінчив технічний університет нафти і газу. Мрія про небо взяла гору навіть тоді, коли уже здобув цивільну професію. Служив у бригаді тактичної авіації.

У 2021-му молодий льотчик, учасник Операції об’єднаних сил, виконував відповідальне завдання був ведучим авіаційної групи повітряної колони на військовому параді на честь 30-річчя Незалежності України.

У перші години нападу росії на нашу землю, агресор піддав обстрілу аеродром, на якому знаходився міг-29, на цьому літаку піднімався в небо Антон Листопад. Він ризикував життям, коли виводив машину з-під обстрілів. І йому це вдалося — врятував техніку. Орден «за мужність» III ступеня, яким нагородили відважного льотчика Листопада, він отримав з рук глави держави. Сталося це незадовго до трагедії з гелікоптером, в якому тоді знаходився молодий пілот. Похований на Івано-Франківщині, звідки родом був Антон Листопад.

Його батько теж був військовим льотчиком. На початку великої війни генерал-лейтенант Валентин Листопад обіймав посаду заступника Командувача Повітряних сил ЗСУ.   

«Льотчик-каратель» так називали в росії Юрія Погорілого

Полковник Юрій Погорілий найдосвідченіший серед тих, чиє життя обірвалося 8 серпня 2022-го на подвір’ї сільської хати. Одним з його місць служби була Вінниця. Освоїв різні типи літаків — Міг-29, Су-24 та Су-25.

Про льотчика Погорілого розповідають, що він був за крок до звання генерала. Бойові завдання виконував з 2014 року. Служив командиром бригади тактичної авіації. З 2018-го служив керівником відділу підготовки військових частин авіації у Командуванні ПС у Вінниці.

В одному з інтерв’ю, яке є у мережі Інтернет, запам’яталися такі слова Погорілого: «Один літальний апарат може знищити за один бойовий виліт до роти танків або до роти сухопутної компоненти. Авіація це не просто потужний, а високоточний тип у війні».

Ті, хто служив з ним, розповідали,  що Погорілий був гарним стратегом, умів приймати такі рішення, на які не сподівався ворог. Чи не тому його називали в росії «льотчиком-карателем».

На початок великої війни керував авіацією зі штабу пункту управління Командування ПС. Простіше кажучи, міг не літати на бойові завдання. Але він піднімався в небо. У боях залишався живим, а під час мирного польоту…

Нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня.

На початок війни був на пенсії

Коли почалася війна, Вадим Кравець телефонував друзям, з якими служив раніше. Дехто йому відповідав: «Та хто ж тебе знов візьме на службу. Ти вже скільки років на пенсії? 17! От і вся відповідь»

Але його взяли! Після підготовки отримав дозвіл на пілотування гелікоптера Мі-2. Повернувся на свою посаду командира вертолітної ланки, на якій служив до виходу на пенсію. Так він став найстаршим пілотом  серед побратимів. Виконував польоти по забезпеченню бойової підготовки авіаційних частин.

У свій час Кравець закінчив Саратовське вище училище льотчиків. Служив у різних регіонах. Коли розпався союз, повернувся у Вінницю. Тут для  досвідченого вертолітника знайшлося місце. Загалом у нього 1500 годин, проведених у небі за штурвалом. На час загибелі льотчику виповнилося 54 роки.

Похований на Алеї слави Сабарівського кладовища.

На честь льотчика у Вінниці назвали вулицю

Олексій Миргородський мріяв про небо з дитинства. Як і його побратими, закінчив Національний університет Повітряних сил.  За штурвалом Мі-8 здійснив майже 200 польотів. Його називали одним із найдосвідченіших вертолітників. Миргородський відзначився багатьма вдалими бойовими операціями. На його рахунку десятки одиниць знищеної ворожої техніки та живої сили на Харкіщині, Луганщині, Донеччині.

Побратими згадують про успішну операцію Миргородського, яку він виконував спільно з піхотинцями. Тоді вони вибили російських загарбників із висоти «213» на Харківщині та взяли під контроль низку населених пунктів. У такому само тандемі вдалося зупинити прорив ворожих військ у районі Золотарівки на Луганщині.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно), йому присвоєно звання підполковника (посмертно). 

В Олексія залишилися батьки, дружина, діти, брат.

У Вінниці у пам’ять про льотчика Олексія Миргородського перейменували вулицю Черняховського. Також два провулки та три проїзди названі його іменем. Раніше вони мали назву Черняховського.

Готував до польотів у складних умовах

Згадаємо ще одного загиблого льотчика. Полковник Іван Шоломій, мабуть, як ніхто, знав машину, в якій обірвалося життя його і побратимів.

До війни він керував льотно-методичними зборами пілотів, готував екіпажі для Мі-2 та Мі-8. Якщо точніше, готував льотчиків до польотів у складних метеоумовах.

У будинку ніхто не живе, жінку забрали діти

Село Вишнівка входить до Білашківського старостинського округу. Його керівником є Юрій Дзигар.

—Вишнівка село невелике, — каже він. — Тут лише 15 будинків, в яких зареєстровано 65 жителів. Насправді проживає ще менше.

Запитую про будинок, біля якого встановили пам’ятний знак на спомин про загиблих льотчиків.

—Після трагедії у тій хаті ніхто не проживає, — говорить пан Юрій. — Жінку забрала до себе донька у Черкаську область. А будинок доглядає її син, він у сусідньому селі.

Чоловік розмовляв з жінкою після того, як вертоліт упав на її подвір’ї на господарську споруду.  Вона говорила, що пережила великий страх. Не розуміла, що сталося. Попри це, за її словами,  намагалася загасити вогонь. Набирала воду з криниці. Але її зусилля виявилися даремні. Як можна відрами загасити вертоліт? молилася, що залишилася жива. І хата вціліла. Могло статися інакше. бо ж до будинку відстань невелика. Вогонь міг перекинутися і знищити помешкання. Після того, що вона пережила, зрозуміло, не могла далі залишатися в будинку.

Читайте також:

35 років Незалежності: що Мулява показував кадебістам, які вривалися до клубу «Істина»

У Сашеньки Бурбело народився братик. Розмова про дівчинку, чиї книги вивчають у школах

«Коли розкопали могили, живі упізнали сотні людей»: як у москві перебрехали вінницьку трагедію

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google