35 років Незалежності: що Мулява показував кадебістам, які вривалися до клубу «Істина»
- У 35-у річницю з дня відновлення української Незалежності згадуємо тих, хто першим виборював її у нашому місті.
- Чому політехнічний і педагогічний інститути називали центрами вільнодумства?
- Про яку вінницьку акцію писала не тільки радянська, а й зарубіжна преса?
Олександр Нижник, Володимир Мулява, Степан Вовк, Сергій Бурлєєв, Анатолій Сім’ячко, Андрій Мислінський, Василь Підпригорщук, Максим Петросюк, Юрій Осадчий, Валерій Палій, Леонід Бровченко, Михайло Бардин, Леонід Філонов, Володимир Вовкодав — це далеко не повний перелік прізвищ тих, хто одними з перших у нашому місті відкрито виступив проти тоталітарної системи ще до проголошення Акту Незалежності.
Центрами «вільнодумства» у місті стали політехнічний і педагогічний інститути.
Журналіст «20 хвилин» наводить фрагменти свого спілкування з тими, хто виборював незалежність держави ще за рік до її проголошення. Розмова з кожним з них відбувалася у різні періоди. Що дізнався під час спілкування з Володимиром Мулявою, Степаном Дровозюком і Андрієм Мислінським?
«Істина» Володимира Муляви
Викладачем філософії у педагогічному працював на початку 90-х Володимир Мулява. Він створив міський клуб «Істина». Його учасники найчастіше збиралися у колишній будівлі обласної філармонії, нині там синагога.
З Володимиром Мулявою автор публікації спілкувався у нього на квартирі. На той час він проживав у Києві. Після проголошення незалежності наш земляк займатися виховною роботою у війську. Коли закінчив службу, залишився у столиці. Організувати зустріч з ним допоміг вінницький підприємець Володимир Лизунов. Він також брав участь у розмові. На жаль, нема вже серед живих Володимира Муляви. Світла пам’ять патріоту.
«Кадебісти пасли нас постійно, — говорив тоді під час зустрічі співрозмовник. — Ми про це знали. Тому завжди мали письмовий план нашого зібрання. Для прикриття. Там було написано одне, а говорили про інше, обмірковували, як Україні вирватися з обіймів так званого старшого «брата».
На одному із зібрань вирішили створити громадську організацію Народний фронт за перебудову. Установчі збори провели у вже згаданій філармонії. Було це ще у листопаді 1988-го.
Участь в організації зголосилися взяти сусіди з Хмельниччини. Тому назвали її «Подільський Народний фронт за перебудову». Керівником обрали Володимира Муляву. Хмельницьке «крило» очолив Микола Сіренко, а Вінницьке — Олександр Нижник, викладач філософії політехнічного інституту. Саме він передавав документи на реєстрацію. Пізніше на базі організації створили обласний Народний Рух.
Студенти на руках занесли викладача в аудиторію
Як тільки Нижник подав документи і про це дізналися в обкомі партії, до політехнічного інституту надійшла вимога звільнити викладача з роботи.
Володимир Мулява згадував, що з ним провели тільки так зване «виховне судилище», але залишили на роботі. З Нижником обійшлися інакше.
Врятували викладача студенти. Розпочали бунт: вечірній факультет перестав ходити на лекції, інша група організувала акцію протесту з вимогою поновити викладача, збирали підписи до Міносвіти, куди мали намір їхати, як вони говорили, добиватися справедливості.
Про бунт вінницьких студентів писали центральні газети, інформацію передало Радіо Свобода.
Керівництво закладу знову скликало Вчену раду. Довго тривало обговорення. Зрештою, ухвалили рішення поновити викладача філософії Нижника на роботі.
Як згадував Мулява, студенти на руках занесли викладача до аудиторії. Весь час, поки тривало засідання, приблизно 200 студентів чекали під дверима. Коли вийшов Нижник з усмішкою на обличчі, вони все зрозуміли, підхопили на руки і так занесли в аудиторію.
Тим часом у педагогічному також відбулася розправа над філософом Андрієм Мислінським і викладачем наукового комунізму Сергієм Бурлєєвим. За що?
— Студенти запитували про нашу організацію Народний фронт, хотіли знати більше про неї, — каже Андрій Мислінський. — Запропонували зустрітися після занять. Зібралася повна аудиторія. Зустріч відбувалася на третьому поверсі в головному корпусі. Через деякий час двері відчинилися і на порозі побачили міліцію. Без будь-якого попередження нас з Сергієм схопили під руки і вивели з аудиторії. Одразу попередили: якщо будемо пручатися, завезуть у відділок, а там вже буде розмова по-іншому.
За словами співрозмовника, їх завели в інше приміщення, допитали, склали протокол, документ передали до суду. Бурлєєва оштрафували на 300 рублів, Мислінського — на 200. «При моїй тодішній зарплаті у 112 радянських рублів це були великі гроші, — говорить Андрій. — Щоправда, члени Руху скинулися і зібрали для нас суму штрафу. Перед тим до мене приходили описувати майно, бо не мав чим заплатити. Як стверджує співрозмовник, «пресували» також студентів, учасників зустрічі. Їх з аудиторії не випустили, поки не переписали прізвища, адреси.
— Щоб їх не звільнили, ми організували акцію протесту, — говорить Мислінський. — Відбувалася вона на подвір’ї біля нового корпусу. Прийшли представники усіх факультетів, крім іноземних мов. Подумали, що їх не відпускають викладачі. З групою активістів піднялися на поверх факультету. Зайшли в аудиторію з прапорами. Але навіть після розмови ніхто з них так і не долучився до акції. Наше зібрання мало значний резонанс. Думаю, це завадило керівництву закладу застосовувати які-небудь заходи до студентів.
Історикам вдалося уникнути покарання
— У нас на історичному факультеті була своя студентська організація Народного Руху, — каже тодішній декан істфаку Степан Дровозюк. — Випускали свою друковану газету, мали рукописний журнал. Їх примірники дотепер збереглися. Історикам вдалося уникнути покарання. Навіть після того, коли студенти разом з тодішнім комсоргом брали участь у Революції на ґраніті в Києві.
А ось про філософів цього сказати не можна. Репресивні заходи відчули на собі викладачі філософії — як у педагогічному, так і політехнічному інститутах.
Голодування тривало 57 днів
Найбільш тривалою у часі і найбільш масовою акцією, яку провів Народний рух у Вінниці було політичне голодування на майдані перед міськрадою під гаслом: «КПРС, вийми руку з народної кишені!». Про нього Мулява повідомив під час мітингу Руху 10 червня 1990 року. Було це у сквері Козицького, так тоді називалася нинішня Європейська площа.
— Ми ставили перед владою вимоги: припинення переслідувань активістів Руху, скасування заборон на мітинги та відновлення прав людей, притягнутих до відповідальності за політичну діяльність, а перед собою мету — добитися їх виконання, — говорив Мулява під час нашої зустрічі. — Інакше для чого було все затівати?
Пан Володимир згадував, як його відмовляли голодувати. Казали, що це зашкодить здоров’ю. Дружина не стримувала сліз. Та він наважився. Зізнавався, що не міг передбачити такого значного резонансу. Підтримати голодувальників приходили сотні вінничан. Інколи їх збиралося ще більше. «Рухівці», які встановили намети перед міськрадою, отримували телеграми з різних міст. До них приїжджав Левко Лук’яненко. Про голодування у Вінниці писали в центральних газетах, говорили по радіо.
Навіть зарубіжна преса повідомила про акцію вінничан. Видання ABN Correspondence, що розповсюджувалося на Заході, повідомило про голодування перед будівлею влади у Вінниці на знак протесту проти репресій стосовно представників українських організацій. Особливо наголосило на масовій підтримці акції.
Таким чином Вінниця потрапила до міжнародного інформаційного поля як один із центрів ненасильницьких протестів. Сталося це ще до того, як у Києві розпочалася Революція на граніті, організована студентами. Відбувалася вона восени того ж 1990 року.
— Спершу нас намагалися розігнати силою, — говорив Мулява. — Не вдалося. Далі вирішили не звертати увагу.
Але людей на площі збиралося стільки!.. Зрештою, влада змушена була піти на переговори. Відбувалися вони у залі обласної ради. Розмову транслювали на площу, куди прийшли сотні людей. Була підписана письмова угода, що влада зобов’язується виконати наші вимоги. Ми запевнили опонентів, що припиняємо голодування.
Він створював Міноборони незалежної держави
Згадуємо віхи життя і діяльності людини, яка віддала чимало сил і знань для проголошення України незалежною державою. Володимир Мулява народився 12 вересня 1937 року в Кіровоградській області. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Шевченка та аспірантуру кафедри філософії Київського університету ім. Т. Шевченка.
Мулява входив у сформовану у вересні 1991 року першим міністром оборони України Костянтином Морозовим групу зі створення Міністерства оборони України.
У послужному списку генерала Муляви є організація першої конференції «Внутрішня і зовнішня безпека України: Концепція української армії та пошуки шляхів її відродження» (2-3 лютого 1991).
Очолював оргкомітет з підготовки, скликання та проведення 1-го з’їзду офіцерів України, а також конференції «Шляхи виходу України з економічної кризи».
Розробив концепцію створення української армії шляхом мирної трансформації та реформування військ, дислокованих в Україні, в Збройні сили України, яка була оприлюднена 14 лютого 1988 року.
Мулява розробив концепцію соціально-психологічної служби для військовослужбовців, після створення такої служби очолював її у 1991-1993 роках.
У 1991 році йому присвоїли звання полковника, а в 1992-му – генерал-майора Збройних сил України.
Протягом 1990-91 років Володимир Мулява був заступником голови секретаріату Народного руху України. Обирався депутатом Верховної Ради другого скликання (1994-1998 рр.), де брав активну участь в ухваленні Конституції України.
У 1992 році голова НРУ В’ячеслав Чорновіл запропонував обрати Муляву гетьманом Українського козацтва, а після обрання вручив йому гетьманську булаву. У 1998 році Мулява став почесним гетьманом. Помер 16 жовтня 2019-го на 83 році життя.
Читайте також:
35 років тому путч у москві «поховав» срср: як слідчий з Вінниці допитував охоронця Горбачова
«Треба було арештувати чоловік 20-30»: що робив у Вінниці «гекачепіст» Бакланов?
«Коли розкопали могили, живі упізнали сотні людей»: як у москві перебрехали вінницьку трагедію
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
