«Не потрібно відкладати життя». Сім’я психіатрів з Харкова тепер лікує вінницьких пацієнтів

Лікарі-психіатри Ольга Чайка та Ілля Чепелєв. Якщо Харків стане придатним до життя ми повернемось

• Вночі над будинком лікарів Ольги та Іллі ворожий літак став сніжити бомбами.
• Вранці знайомі забрали їх із Харкова.
• З березня лікарі живуть та працюють у Вінниці, і мріють повернутись додому.

Через війну, у Харкові на три лікарі-психіатри стало менше, поки що. Ілля Чепелев працював у стаціонарі та на швидкій у спеціалізованій психіатричній бригаді. Його дружина Ольга Чайка теж працювала в лікарні. Та Оліна мама, Юлія Павловна, у Харкові була завідувачем психіатричним відділенням лікарні. Ще є 11-місячний Лев. Ця сім’я, як і сотні інших, — тепер вінничани. Тимчасові чи ні, покаже час.

Плануєте повертатись?

— Гарне питання, дуже гарне питання, — говорить Оля Чайка. — І відповідь залежить від багатьох факторів. Якщо Харків стане придатним до життя, ми повернемось. Якщо вогонь припиниться, але ситуація з інфраструктурою не буде змінюватися, то повертатись із маленькою дитиною неможливо. І ще, ми повною мірою не розуміємо, куди повернемось, тому що їхали з Харкова вже під бомбами, частково були розбиті дороги, але такого масового руйнування таких втрат та жахів, які зараз зазнає наше місто, не бачили. Тому ми не знаємо, в якому стані місто. За згадками ми в старому Харкові. Є розуміння, що не буде все як раніше, але як не буде, що зміниться глобально, усе одно не знаємо.

У Харкові ти маєш офіційну роботу, а коли закінчиться воєнний стан, потрібно буде повернутись, інакше ставка «згорить»?

— Трудове законодавство змінюється кожного дня, сьогодні кажуть, що не мають право звільнити до закінчення війни, — говорить Ольга Чайка. — Що там буде далі, будемо бачити. Якщо дадуть головним лікарям повноваження звільняти людей, усе одно це не стане для мене основним мотивом повернутися. Тим паче у Вінниці в мене є робота. У Харкові я офіційно працюю в держлікарні, у Вінниці я в держмедзаклад не йду, а в приватній клініці ти можеш працевлаштуватися за договором. Нікого не хвилює, маєш ти десь ставку чи пів ставки, платиш податки, й до тебе питань немає.

Чудове місто, чудові люди

Чоловік Ольги Чайки теж психіатр, у Харкові він працював лікарем стаціонару та мав півставки на швидкій у психіатричній бригаді, спеціалізованій під виїзди до пацієнтів психіатрії. У Вінниці Ілля Чепелєв працює в лікарні ім. Ющенка, дільничним лікарем на денному стаціонарі. Має чверть ставки, тому що в Харкові він не звільнився, прагне повернутись додому.

— Ми звечора не планували нікуди їхати, але коли вночі над будинком завис літак і почав сніжити бомбами, думки змінились, — розповідає Ілля. — Я збирався відправляти дружину з дитиною й тещу, сам мав залишитись. Але так вийшло, що виїхали всі. Зі знайомими двома автівками, у них будинок розбомбили, вони вибігли, в чому були, потім повернулись на руїни збирати речі. Ми схопили документи, пару футболок і в чому були, так і поїхали, навіть забули дитині комбінезон одягти.

Чому Вінниця?

— Тому що тут є знайомі, — говорить Ілля. — Тим паче, куди далі їхати, Львів, Тернопіль там усе перенаселенне. І головне, де роботу шукати, після того, як якийсь час ти проживеш на збереження. А психіатрична диспансери чи стаціонари є у великих обласних центрах.

Як вас місто й містяни прийняли?

— Чудово, чудове місто, чудові люди. Співчутливі та готові допомагати при одному згадуванні, що ти з Харкова. І не важливо є в тебе житло, чи ні, ти один чи із сім’єю. Усе неважливо, всі допомагають, як можуть, — говорить Ольга Чайка.

Розглядаєте Вінницю в довгостроковій перспективі?

— Навряд чи. Ми багато про це говорили, але коли ти народився у великому місті, з його ритмом і темпом життя, тут здається, що життя стоїть не те, що на паузі, а наче в уповільненому кіно. Ти біжиш, а час тягнеться, — говорить Ольга.

— Виражається це в примітивних речах. У Харкові, наприклад, ти не побачиш вдень людей, які сидять і повільно п’ють каву. Там замовив і побіг, а посидіти ти можеш у вихідні. Крім того, насиченість авто руху, з одного боку класно, що немає пробок таких, але тобі цього не вистачає. Звички. Тому якщо не буде Харкова буде Київ або виїзд за кордон. Але хочеться повернутися додому. До речі, тому зараз масово кияни повертаються. Не можуть люди жити в маленьких містах, коли звикли до великих.

Знайомі лікарі кажуть, як тільки перестануть стріляти, вони будуть стояти в пробці на об’їзній, тобто вже готові повертатися в Харків. Але це навряд чи буде скоро, тому що, наприклад, район де ми жили до 24 лютого, сьогодні це місце-привид розміром із Вінницю.

Особливості психіатричної допомоги

— Вінниця тепле місто, люди чутливі, відношення як у звичайному житті так і в професійному дуже вражає, — говорить Ілля Чепелєв. — Але так звана зона комфорту втрачена, і як її надолужити — невідомо. А ще є така річ, як наші пацієнти, які постійно до тебе ходили, ти їх періодично госпіталізовував, доліковував. Тобто втрачений такий собі маленький світ. Та й пацієнти там не просто депресивні чи з тривожними розладами, є пацієнти з ідеями переслідуванням, ідеями, що їх прослуховують. Наприклад, є мама, у неї психіатричний розлад і двоє дочок. Тож неважко уявити, що з нею буде, якщо відмінити їй лікування, як її накриє. Й ось це все залишаєш і не знаєш, як будеш працювати, з ким, як будеш жити й за що.

А онлайн пацієнти?

— Деякі виходять на зв’язок, якщо вони можуть це зробити. Але треба розуміти, що це тривожно, депресивні пацієнти, і всі їх проблеми, які були до війни, вони знецінюються питанням просто самого існування, — говорить Ілля. — Проблеми в сім’ї, роботі, стосунках відходять на другий план, тому що виникає питання, а виживеш ти взагалі. Й ось на цьому адреналіні, на необхідності рятуватися, своїх витягувати, адаптуватися якось — вони про свої стани забувають. Ось коли все устаканиться, тоді почнеться. Але є пацієнти, які потребують постійної медикаментозної терапії, тут онлайн безсилий.

Як лікар-психіатр, ти можеш сказати, що легше перенесла переїзд, війну, втрату домівки?

— Важко сказати, хто легше переносить такі речі хто важче. Тут немає нуля, від якого має йти відлік, — говорить Ольга. — Немає розуміння, що таке легко. Тому не можу сказати. Я лише розумію, що мені легше, ніж тим людям, які зараз у Харкові, і легше, ніж людям, які втратили когось на війні. Для когось моя ситуація здасться занадто важкою.

Наприклад, людям, які емігрували, їм не легше, ніж тим, хто залишився в Україні. Майже щодня в мене є консультації з-за кордону, де люди кажуть, що «так, ми в безпеці, але нестерпно усвідомлювати, що вдома біда». Майже всі вони були готові переїхати за кордон, але в мирний час, коли є розуміння, що ти можеш повернутись додому. А тут ти усвідомлюєш, що фізично ти не можеш повернутись, і просто немає куди. Тому всім важко по-своєму, у кожного своя важкість.

Чи є якісь абсолютно універсальні поради?

— Продовжувати жити, не прагнути заглянути в майбутнє, тобто довгострокові плани не потрібні. Напевне, бути щасливим від того, що в тебе є зараз. По іншому — ніяк, — говорить Ольга.

А якщо людина мучиться питанням, що буде, коли це закінчиться, як із цим боротися?

— А що вам дасть відповідь на запитання «коли це все закінчиться?». Що ця відповідь може відкрити людині? Ну от гіпотетично, я вам кажу, що війна закінчиться 9 травня, така собі епохальна дата, що ви сьогодні почнете робити, знаючи цю дати? Що у вашому світогляді зміниться? Нічого, — розповідає Ольга. — Тому й кажуть, що не потрібно відкладати життя. Якщо б нам сьогодні сказали, що війна закінчилась, по суті ми б сьогодні наше життя ніяк не змінили. Тому навіщо заглядати в майбутнє, що ми там хочемо побачити? Лише через те, що ми прагнемо побачити майбутнє, в нас виникає тривога. А коли ще людина задає собі занадто важкі питання — а що я буду робити після закінчення війни, а що буде потім? До речі, дуже важлива порада тим, хто переїхав із гарячих точок — з наміром перечекати.

Я вам кажу з впевненістю, що ми самі сюди їхали перечекати. Але ви тут і зараз маєте налагоджувати своє життя. Дай бог, щоб ви повернулись до рідної домівки, та навіть якщо цього не станеться — у вас все буде нормально.

Читайте також:

Вінницька віолончелістка виступила у Німеччині, аби підтримати Україну

Кожна гривня наближає перемогу. Музикант збирає гроші для ЗСУ на онлайн-концертах

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.