Дуже багато слів і понять від частого їх використання зношуються і втрачають свою сутність. Герої, героїзм... Як часто це просто випадок, або гра кон'юнктури... Як стала Героєм СРСР Ляля Ратушна, як стала Героєм України Надія Савченко. Я патріот, але що значить на сьогодні звання «Герой України»? Звання, яке продавали і купляли, яким відкуплювалися, користувались як цяцькою... Чи вистачить всієї крові справжніх героїв, пролитої на війні, щоб відмити «звьоздочки» Бойка, Яновського, Литвина? Вибачте, але тут діє принцип бочки меду і ложки дьогтю...

Рая Панасюк не була і я дуже сумніваюсь, що посмертно стане Героєм України. Її найвища оцінка дана суспільством – це звання Почесного громадянина Вінниці, яке вона отримала за рік до того, як піти від нас. І я дуже вдячний долі, що ми вінничани встигли це зробити. Навіть не тому, що Раї, як і кожному з нас приємне добре слово та визнання її праці. А тому, що нам вінничанам зараз було б соромно, що не зробили це вчасно.

Є дуже мало людей, які за своє життя змінили цілі міста. Рая це зробила. І це не тільки очевидно з реальних гаджетів інклюзії, які з'явилися в архітектурі, транспорті та соціальній сфері Вінниці. Вона змінила людей. Вона змінили мене.

Це буде патетично, але не правдою, якщо сказати, що Раю Панасюк знали всі вінничани. Більшість людей інстинктивно стараються триматися подалі від чужої біди, особливо, якщо вони нічим не можуть допомогти і їх це не стосується. Рая не просто жила з цим все своє життя, вона все своє коротке життя руйнувала стіну, яка розділяла нас. Вона змінювала у свідомості тих, хто її оточував, розуміння частини нашого соціуму від поняття «людей з обмеженими можливостями» до «людей з особливими потребами». Це стосувалося всіх по різні сторони тієї стіни відчуження.

Стіна не впала, але Рая зробила її набагато тоншою і прозорішою. Ми почали бачити один одного. До повної гармонії (думаю, коли вона придумувала назву своєї громадської організації, це слово було знайдено не випадково) потрібно ще дуже багато пройти та зробити. Але ніхто не має забути, що перший крок на цьому шляху зробила кришталева дівчинка Рая Панасюк з маленького села Осична.

Слова як сльози не закінчуються. Міг би багато чого сказати про Раю ще. Її почуття гумору, жіночність, хватка, принциповість... все це було особливим. А голос.... Але хочу сказати про інше.  Як виявилося, Рая було глибоко віруючою людиною. Вона вірила, що Господь підтримує її і всі її починання. Я агностик, але завдяки Раї я не можу заперечувати той факт, що існував її суто персональний Бог, який допоміг їй зробити так багато, але не зміг її уберегти від фатальної хвороби.

Раї немає. Але вона має бути не лише в нашій пам'яті, а в пам'яті прийдешніх вінничан. Досить з нас чужих та обов'язковий героїв. Вінниця має право на свої легенди. У нашому місті має з'явитися щось з її іменем. Але не потрібно перейменовувати чи називати якусь вулицю. Вона була особливою. Хочу запропонувати присвоїти її ім'я одному з безіменних скверів Вінниці (наприклад, на Стрілецькі біля 45-того заводу). Пропоную також зібрати грошей і зробити їй пам'ятник. Вона була такою крихітною, що на неї багато бронзи не піде. Хочу, щоб діти лазили по ній і запитували своїх батьків: хто це такий маленький? Може це ельф чи ангел? А батьки, щоб знали зі школи, що це одночасно і ангел, і ельф з голосом-дзвіночком.

Олександр ШЕМЕТ