«Ніколи не звикну до того, що люди хоронять своїх дітей»: Ігор Підлісний про війну, роботу, людей

Альона ВОВК

Суміш запаху крові, пороху і горіння — такий запах має війна.
Кожен виїзд Ігоря Підлісного, вибухотехніка з Вінниччини, бойовий.
Він власними руками рятує сотні українських життів від залишеної ворогом вибухівки.

Вже більше 25 років підполковник поліції Ігор Підлісний служить народові України, 11 з яких — у відділі вибухотехнічної служби. Цього року у своєму зверненні Президент України подякував підполковнику та його колезі за очищення української землі від слідів російського терору.

Боєць мінного фронту з колосальним практичним досвідом роботи — це про Ігоря Підлісного. Він власними руками рятує сотні українських життів від залишеної ворогом вибухівки, на власні очі бачив зруйновані війною будівлі, вулиці, міста, людські долі.

Із саперською справою Ігор познайомився під час навчання у виші. Хоча у родині Підлісних військових не було та поклик до цієї служби він відчув з юних літ.

Відео дня

Після деокупації Київської області вибухотехнік з Вінниччини разом із колегами поїхав на розмінування Бучі, Гостомеля, Бородянки, Макарова, Ірпеня. Підлісний знешкоджував залишені ворогом смертоносні «сюрпризи» й на території Чорнобиля, в Харківській та Херсонській областях.

Кожен його виїзд — бойовий. Під час виконання завдань уважність й обачність ніколи зайвими не бувають, адже небезпека чатує на кожному кроці. Ворог закопував боєприпаси навіть у могилах на кладовищах.

— Я знав що буду робити, але виявилось, що я не до кінця розумів, з чим матиму справу. Пам'ятаю, як до мене підійшла жінка, яка жила в курнику, тому що на місці її будинку, де жила сім'я, ростили дітей, планували майбутнє — купа цегли. В очах жінки — весь людський біль...

Нам доводилось людей діставати з колодязів, розривати могили. Ворог мінував тіла загиблих українців, клали в кишеню вибухівку або сам труп на міну. Окупанти мінували все: садочки, школи, поліцейські відділки. Але будинки ми відбудуємо, села відновимо, а от життя... не повернути. Ніколи не звикну до того, що люди хоронять своїх дітей. Так не повинно бути, — розповідає Ігор Підлісний.

Підполковник наголошує, що кожен має займатися своєю справою. І він намагається пройти обраний шлях так, щоб його згадували лише добрими словами.

Ігор Підлісний шкодує, що раніше не цінував простих речей. Війна показала поліцейському, що ті моменти, на які раніше він не звертав уваги, сьогодні стали надважливими.

— Нині я живу своєю сім’єю, друзями, колегами. Я люблю свою країну, вірю в її майбутнє, в її процвітання. Вважаю, що немає у світі кращої країни, ніж Україна, немає кращої мови та таких щирих і справжніх людей. Заради них і воюємо, — впевнений вибухотехнік.