«Не вірив, що повернуся додому»: 38 місяців ямпільчанина утримували у російській неволі

—Я вже не вірив, що коли-небудь знову повернуся додому, — сказав землякам Володимир Кірніцький після того, як знову побачив рідне село Довжок і знайомі обличчя за земляків.

Чоловік не приховував емоцій. Його обіймали, тиснули руку. У ті хвилини земляки здавалися найдорожчими людьми на світі. Такі відчуття, які відчував він, могла зрозуміти лише та людина, яка пережила страхіття полону російських варварів.

Повернувся потягом з написом «Додому!»

Володимир Кірніцький виконував бойові завдання у 56-й окремій мотопіхотній бригаді. Рідні втратили з ним зв’язок 20 березня 2022 року. Знали, що на той час він перебував у Маріуполі. У місті точилися важкі бої з російськими загарбниками. Ворог переважав оборонців міста своєю чисельністю.

До кого лише не зверталися рідні воїна! Навіть до офісу глави держави. Однак ніде не отримували конкретної інформації. Не знали: живий Володимир, чи його вже нема на світі. Їхні серця зігрівала надія.

Як же зраділи, що він живий! Через півтора року з часу останнього зв’язку з сином батьки отримали офіційне повідомлення, в якому значилося, що Володимир Кірніцький перебуває у полоні росіян. Втім, радість одразу перемішалася з тривогою. Бо ж чули від інших, як поводяться канапи з українцями у неволі. Рідні терпляче чекали, молилися і вірили у повернення Володимира додому.

Натомість він уже не вірив, що живим повернеться додому. Не знав, чи витримає організм нелюдські тортури і знущання.

На щастя, доля подарувала йому радість повернення до рідних, до свого села, до земляків.

Батько воїна пан Юрій під час зустрічі сина привселюдно зізнався землякам, що для нього цей день став найщасливішим у житті. Володимир сказав, що він так само почувається найщасливішим.

Першою про повернення Володимира з полону його землячка Олена Мазуркевич. Вона написала про це у групі «Довжок Ямпільский».

Однокласниця воїна Ніна Вітковська письмово привітала його словами: «Нарешті ти вдома, однокласнику! Обіймаємо тебе!».

Земляки воїна уточнили, що Володимир Кірніцький після обміну полоненими повернувся потягом до Києва. Їхав у вагоні №3, на якому була табличка з написом «Додому». Сталося це у День Незалежності рідної держави 24 серпня нинішнього року.

Зустріли піснями, віршами і колоною тракторів

Ігор Василишин теж з Ямпільської громади. До війни працював механізатором у рідному селі Писарівка. Саме тому земляки зустріли його оригінально — колоною тракторів.

У центрі села зібралася багато людей. Учасники художньої самодіяльності зустріли Героя піснями, учінь місцевої школи читали вірші, тримали в руках плакати зі щирими словами вітання і малюнками. Але найбільше було обіймів, потисків рук. Сльози радості не стримували писарів чани, вітаючи сміливого воїна.

Ігор Василишин пішов на війну одним з перших, взяв до рук зброю 7 березня 2022-го. Тоді він, молодший сержант однієї з бригад ЗСУ, ще не знав, що трохи більше, як через місяць опиниться у полоні російських окупантів. Сталося це 15 квітня 2022-го на Донеччині.

Загалом його утримували у неволі 38 місяців! Він один з тих, хто найдовше перебував у застінках російських варварів.

Додому чоловік повернувся 20 серпня 2025-го після реабілітації в одному з лікарняних закладів.

У нього велика родина: дружина, донечки, брат, сестри.

—Коли ми дізналися, що Ігор живий, це, повірте, стало для писарівчан великою радістю, — розповідає Ігор Мунтян, колега воїна. — Чув, як про це говорили в селі люди, інформацію передавали, як кажуть, від вуха до вуха. Але я його знаю дуже добре, бо ж разом працювали. Дуже хороша людина. Надійна, справедлива, завжди готовий підставити плече. Разом з усіма радію його поверненню.

Воїн вітав земляків підняттям вгору однієї руки, потім обидві звів до неба. Весь час усміхався. Чи не найбільше за усіх присутніх почувався щасливим.

—Дякую, за таку теплу зустріч, — з такими словами звернувся до земляків звільнений з полону. — Дякую за те, що молилися, що чекали, вірили.

Він побажав добра і злагоди кожній родині. Найбільшим побажанням було те, щоб усі земляки, які нині на фронті, живими повернулися додому. Вічна пам'ять тим, хто загинув на війні.

Слова воїна читаємо у публікації в газеті «Ямпільські вісті», яка розповіла про зустріч земляків двох своїх Героїв.

Читайте також:

«Коли молоді боялися йти на позицію, їх виручали «Торо» і «Тенет»: спогад побратима

«Не дотягує цукор до ціни ріпака»: що нам обіцяють бурякові жнива?

«Щодня боремося за мамине життя»: стрілець-санітар 57-ї бригади терміново потребує нашої підтримки