Нашій області — 90! Кому з вінничан належить ідея будівництва ГЕС і створення товариства "Колос"?

Віктор СКРИПНИК

Вулицю Стахурського декомунізували, але зроблені ним добрі справи залишилися - відбудований театр служить людям, товариство "Колос" виховує нових спортсменів...

У лютому Вінницькій області буде 90 років з часу створення.
Становлення і розвиток регіону пов'язаний з конкретними людьми.
Одним з них був генерал Стахурський, який керував областю у 1945-1951 роках.
Чим запам’ятався і чому у Вінниці зникла вулиця його імені?

Хто такий Стахурський і чому його іменем була названа вулиця у Вінниці? Мало хто з вінничан міг правильно відповісти на це питання. У свій час журналісти 20minut.ua переконалися в цьому, коли готували матеріал на тему, чи знаєте ви людей, чиїми іменами названі міські вулиці.

Назву вулиці Стахурського перейменували у зв’язку із законом про декомунізацію. Нині на будинках цієї міської магістралі значиться інший напис — вулиця Андрія Первозванного. Це брат апостола Петра.

Про Михайла Стахурського згадуємо у зв’язку з ювілеєм області. Військовий генерал, учасник війни з гітлерівцями, він народився у сусідній з нами Хмельниччині, у нинішньому Чемеровецькому районі.

Відео дня

У 1945-му став першим секретарем Вінницького обкому партії. Керував областю протягом шести років. Не варто згадувати, наскільки важким був той час. Незважаючи на це, секретарю-генералу вдалося реалізувати чимало хороших справ. Згадаємо принаймні декілька з них. При підготовці публікації використали архівні матеріали.

Театр відновили у короткі строки

Відбудована будівля обласного театру дотепер служить людям. Будинок є окрасою міста. Приміщення відновили у короткі терміни. До речі, на відбудові працювали також німецькі полонені.

У 1948-му у театрі уже ставили вистави.

Нагадаємо, будували його за проектом архітектора Григорія Артинова, відновлювали за проектом Дмитра Чорновола. Від старого фасаду мало що залишилося.

«Коли ми йшли із секретарем по місту, я згадав про театр, — писав у своєму нарисі про Стахурського письменник, наш земляк, родом зі Жмеринки, Юрій Смолич. — Запитав, чи правда, що фашисти його спалили? «Правда», — почув у відповідь. — «Чи думаєте відбудовувати?» Секретар замість відповіді поглянув праворуч і ліворуч — визначив напрямок, і ми знову рушили провулочками, завулками і прохідними дворами. За декілька хвилин на тлі світліючого неба побачили масив високої будівлі. Ще хвилина — і я упізнав контури знайомої мені театральної споруди. «До жовтневих свят відкриємо!» — сказав секретар».

Нарис під заголовком «Стахурський» написаний Смоличем у 1948 році.

Першу ГЕС збудували у нас

У більшості сіл області у перший післявоєнний рік не мали електрики. Отримати її можна було за рахунок будівництва гідроелектростанцій (ГЕС) на наших річках.

На зборах у селі Березна Хмільницького району Стахурський вніс пропозицію — електрифікувати Березну власними силами. Запропонував будувати ГЕС.

Учасники зборів у Березній не тільки підтримали ідею, а й звернулися із закликом до жителів інших сіл області і загалом України будувати, де є така можливість, ГЕС.

Таким чином Вінниччина стала ініціатором колгоспної електрифікації, подала в цьому приклад іншим областям. Не тільки на словах — будівництво ГЕС почалося з нашого краю. Саме у Березній з’явилася перша повоєнна ГЕС.

Протягом чотирьох років в області власними силами електрифікували 500 сільських населених пунктів.

Електростанції стали базою для будівництва радіовузлів, кіноустановок.

Півтораста гвардійців створили «кістяк» колгоспу

Ентузіазм людей у перші повоєнні роки справді був небачений. Завдяки таким старанням уже на третій рік після війни вінничани зуміли відродити більшість зруйнованих промислових підприємств. У 1950-му, тобто через п’ять років після війни, підприємства нашої області досягли довоєнного рівня випуску промислової продукції.

У спогадах, які залишили учасники відбудови, вони розповідали, що директори заводів на рівні з робітниками день і ніч проводили на виробництві. Серця людей переповнював ентузіазм. Секретаря обкому, колишнього бойового генерала, знали в обличчя у багатьох трудових колективах. Кажуть, він не був кабінетним працівником.

«Секретар порадив нам відвідати декілька колгоспів, де керівниками були колишні фронтовики, — читаємо у нарисі Юрія Смолича під назвою «Стахурський». — Особливо радив побувати у колгоспі, в якому працювало півтораста демобілізованих фронтовиків — всі солдати-гвардійці другого Українського фронту, де служив він, гвардії генерал-лейтенант. Цей колгосп йшов попереду усіх і на жнивах, і в народному будівництві — електростанцій, шкіл, лікарень».

Ініціатор спорттовариства «Колос»

Михайло Стахурський був ще й шанувальником спорту. Під час керівництва областю він запропонував вінничанам створити добровільне спортивне товариство «Колгоспна нива». Воно існує дотепер, тільки назву змінило — «Колос».

Вінницьке товариство «Колгоспна нива» стало першим на теренах тодішнього Союзу . Це дало поштовх до створення аналогічних структур у всіх колишніх республіках СРСР.

Вінницькі спортсмени найперше взялися за будівництво спортивних майданчиків і стадіонів. Повчитися у них новій справі приїжджали делегації з різних куточків країни.

Про підтримку спорту Михайлом Стахурським свідчить ще один промовистий факт: на початку 50-х років 20 століття він ініціював створення футбольної команди у Полтаві. На той час працював першим секретарем Полтавського обкому партії. Отож, нинішня «Ворскла» має свого «хрещеного» батька.