«На другу ротацію в аеропорт заходили через сучу територію». Спогад кіборга

— Війну можна було закінчити ще у 2014, — не раз повторює Микола Лаврик (крайній праворуч)

• Дві ротації провів в Донецькому аеропорту Микола Лаврик.
• В АТО пішов добровольцем у вересні 2014-го, воював у складі 93-ї бригади.
• Чому другу ротацію називає ганебною?
• Після третього поранення лікувався сім місяців.
• Три роки тому його засудили на три роки за… прапор. Апеляційний суд скасував рішення.
• Нині кіборг волонтером їздить до побратимів на Схід.

Микола Лаврик єдиний у Могилеві-Подільському захисник Донецького аеропорту (ДАП). Напередодні вшанування пам’яті кіборгів йому телефонував Роман Смішний з Вінниці. Каже, Роман теж пройшов ДАП.

— Запитав, як здоров’я, — розповідає Микола. — Я поцікавився, як він почуває себе. Поговорили трохи про життя-буття. Ось і все. Ніяких вшанувань, чи премій від влади — нічого такого не було.

Три роки за прапор

З Миколою Лавриком журналіст познайомився у 2017 році під час судового засідання. Вінницький обласний апеляційний суд розглядав його позовну заяву. Чоловік просив скасувати рішення суду першої інстанції. Могилів-Подільський міський суд ухвалив рішення про засудження Лаврика до трьох років позбавлення волі. Його звинуватили у… крадіжці державного прапора.

Бійця, який за державу проливав кров, ризикував життям у боях в ДАП, засудили за крадіжку прапора (!?).

На суді пан Микола говорив: «Прапор я не крав, а рятував. Судити треба тих, хто виявив неповагу до символу нашої держави».

Лаврик проживає у Могилеві-Подільському. У той день разом з товаришами їздили у село Бандишівка. При в’їзді у село звернув увагу, що біля стели з написом «Бандишівка» зігнутий флагшток. На ньому вицвілий, обдертий прапор. Однією частиною знамено торкалося землі.

«Кажу хлопцям, що на Донбасі хлопці помирають за наш прапор, а тут нема кому підняти із землі», — ці слова звучали з його вуст на суді.

Підняти флагшток виявилося непросто. Та й часу на це у них не було. Він зняв прапор,  дома привів до ладу, обрізав обшарпані кінці, виправ і почепив біля будинку. А сільський голова подав це як крадіжку, написав заяву в поліцію  — і ось результат: суддя Тетяна Лисенко ухвалила покарати учасника АТО трьома роками тюрми. Апеляційний суд скасував це рішення.

— Пізніше сільський голова просив у мене вибачення, — згадує нині ті події пан Микола. — Казав, що його змусили це зробити. Нині у нас нормальні стосунки. Для мене важливо було залишитися на волі, а все інше… На війні ще не таке пережив.

Бійці ігнорували командира, який подав Моторолі руку

Перший раз їхню групу відправили у ДАП розпочалася  дев’ятого листопада 2014-го. Лаврик захищав тоді старий термінал до 30 листопада. Виходили з терміналу на МТЛБ. Це багатоцільовий тягач. Микола згадує, що десь на середині шляху машина зупинилася, двигун вмер. Каже, тут кожна секунда на вагу золота, бо ж все прострілюється, а ми стали мішенню для сепарів. Добре, що не надовго.

Друга ротація почалася у грудні, 15 числа і тривала до 30-го, вийшли за день до Нового 2015-го.

— Коли хтось цікавиться другою ротацією, кажу, краще не питайте, соромно говорити, — розповідає Лаврик. — Заходили через сучу територію. Була тоді домовленість. Знаю, що домовлявся про це з сепарами один з наших заступників комбата. Коли хлопці дізналися, що він при зустрічі подав Моторолі руку, почали ігнорувати його. Зрештою, офіцер звільнився від нас, перейшов в інший підрозділ. Там теж у нього не склалося, бо щось «накосячив» і загинули підлеглі. Так говорили між собою хлопці. У них зброя у руках, і ми з автоматами, а в мене ще й синьо-жовта стрічка.

Сучу територію Микола називає окуповану частину. Саме через неї тоді заходили в аеропорт, щоб змінити побратимів. Каже під’їхали на двох вантажівках — Урал, чи КамАЗ, не пригадує. Загалом нараховувалося трохи більше двадцяти військових. Всім сказали вийти, вишикуватися.

Попереду стояв сеарський БТР, у полі виднілися два кулеметні «гнізда», одне зліва, друге праворуч. У них автомати напоготові і ми зі зброєю в руках. Чоловік розповідає, що сепари забралися у кузова машин, обнишпорили все. Заборонили завозити будь-яку зброю, крім автоматів. Спочатку говорили, що не дозволять навіть «рожка» з набоями. Зрештою, наші бійці мали право взяти по одному «рожку».

— У мене було два, — розповідає співрозмовник. — Обмотав їх в одне ціле. Зробив це жовто-блакитною стрічкою.  Моторола походжав перед нами, як той гусак. Рука в нього була перев’язана. Було видно, що мою стрічку він готовий зубами вирвати. Обстановка була така, ніби йдеш по мінному полі. Нерви напружені, як тетява. Вони могли здати у будь-кого. Що було б далі, не складно передбачити. Після того, як нас оглянули з ніг до голови, як обнишпорили машини, ми знов забралися в кузова і поїхали далі. Їхній БТР спершу супроводжував нашу техніку, а потім зупинився.

Кіборг називає таку домовленість великою ганьбою.

Один з боїв тривав дві доби

З 24-х бійців його 93-ї бригади, які захищали старий термінал, загинули 14. Був період, коли вони залишилися без води і без їди. Воду зливали з каналізаційних труб. Труби були не металеві, а вже із сучасних матеріалів. Розрізали і набирали решту рідини, що залишилася.  Каже, вона смердюча, густого рижого кольору.

—Док додавав якусь пігулку і казав, що можна пити, — продовжує Микола. — Де ж можна, як від нього верне?.. Був випадок, коли представники ОБСЄ втрутилися і тоді нам доставили трохи їди і води.  Доставили як? Знову таки через сучу територію. Одного з наших залишили в заручниках, а з нашими сів сепар.

Він згадує, що один з листопадових боїв тривав протягом двох діб. Микола служив на посаді оператора-навідника БИП-2. Але в аеропорту довелося стріляти з різної зброї.

— Навіть з «дашки» довелося стріляти, — каже він. — Так хлопці називають між собою кулемет ДШК.

Третє, найважче поранення він дістав у червні 2015-го на позиції «Зеніт», що біля аеропорта. Каже, так прилупило, що сім місяців валявся по лікарнях. Спочатку доставили у Дніпро, після відправили в Одесу. Там продовжив лікування. Нарешті лікарі сказали своє остаточне слово: надалі служити він не може. На підставі документів військово-лікарської комісії оформили другу групу інвалідності.

Однак до побратимів він продовжує їздити. Тільки тепер уже в ролі волонтера.

Створили організацію «Патріоти України»

Разом із земляком Олександром Сарабуном створили громадську організацію «Патріоти України». Олександр пройшов Іловайськ, втратив ногу. Після лікування знов повернувся на службу. Про бійця на протезі багато говорили і писали тоді. Нині допомагає тим, хто на передовій у ролі волонтера. Його обрали депутатом Могилів-Подільської міськради. Він керівник ГО «Патріоти України», Лаврик у нього заступник.

Налагодили контакт з волонтерами з сусідньої Чернівецької області. Звідти родом дружина колишнього натовця Максима Городинського. Коли Максим був у гостях, завуч тамтешньої школи Валерій Самусь запросив його виступити перед учнями. Чоловік покликав з собою побратимів — Лаврика і Сарабуна.

Та зустріч поклала початок подальшим контактам між «Патріотами України»  і педколективом школи та патріотами села.

Валерій Самусь через сина допоміг коштами на придбання «буса». Так почали доставляти допомогу на передову. Збирають її серед земляків у Могилеві і в селі Чернівецької області.

Машина старенька, але їде. Потім везуть на Схід. У лютому планують першу у нинішньому році поїздку.
 

Читайте також:

«Сепарів вибили за 17 хвилин». Аваков видав книгу, в якій розповідає про «Ягуар» з Калинівки

Як вінничанин їздив з Донецька у Європу. Фрагмент життя в окупації зі слів очевидця

«А дехто не вірив…» Президенти двох країн говорили про міст через Дністер у Ямполі

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.