Микола Оводов був очільником міста з 1899 по 1917 роки

Біографія Миколи Оводова залишалася не вивченою через відсутність документів про одеський період життя екс-мера Вінниці 20 століття та його смерть. Але в процесі зйомок «Видатні люди Вінниччини: Микола Оводов» у Держархіві Одеської області було знайдено дані про смерть Миколи Васильовича. Про це повідомляє Центр історії Вінниці.

«Микола Оводов помер 29 березня 1941 року у віці 77 років від бронхопневмонії. У документі були вказані рід занять померлого (лікар), місце роботи (санчастина станції «Одеса-порт»), місце постійного проживання (м.Одеса, вул. Комінтерна 8/13)», — йдеться у дописі.

Як виявилося, могила екс-мера знаходиться на Другому християнському кладовищі Одеси. Центром історії Вінниці ініційовано внесення даного поховання до переліку пам’яток історії місцевого значення Одеси з відповідним охоронним статусом. А Вінницька міська рада висловила бажання упорядкувати місце поховання Миколи Оводова у 2019 році.

Довідка

Микола Оводов народився 17 листопада 1864 року у Воронезькій губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Здобув медичну освіту в університеті святого Володимира у Києві та був направлений у Подільську губернію, де 7 березня 1889 року його призначили ямпільським міським лікарем. Через рік Оводов був переведений на таку саму посаду у Вінницю.

Крім того, в 1890 році він став лікарем місцевого реального училища, а в 1892 був призначений консультантом по хірургічним хворобам при Вінницькій окружній психіатричній лікарні.

Плідна професійна і громадська діяльність не залишилась непоміченою і 30 березня 1899 року постановою Вінницької Міської Думи він був обраний міським головою на чотирирічний термін, пізніше неодноразово перебирався і займав цей пост до початку 1917 року.

З ім’ям Оводова пов’язано більшість важливих справ, що торкалися в той час Вінниці, і розглядалися міською думою і міською управою.

Саме під час його головування відбувся величезний прогрес у розвитку Вінниці. Значними подіями в житті міста були спорудження: Народного дому на Замості (1902), міського театру (1910), електростанції та перших електричних ліхтарів (1910), першої черги водогону (1910–1911), міської думи на Поштовій вулиці (нині Соборна) (1911), готелю «Савой» (1912), трамвайне сполучення центру та Замостя (1912), закладення міського парку, телефонна станція.

Джерело: Вікіпедія

Читайте також:

• Як Оводов для міста взяв кредит у банку США. Книга про минулі успіхи Вінниці
• Будинок залізничників стоїть на місці розбомбленого храму
• Більше 16 мільйонів гривень хочуть витратити на ремонт історичних пам’яток