«Мій дім став пеклом з танками та орками»: історія переселенки з Херсона

• Галина Лугова бачила, як місто бомбили з літаків та заходили російські танки.
• Через проукраїнську позицію спалили її будинок. Знаючи, що можуть потрапити в полон до росіян, уся родина вирішила виїхати з окупованого міста до Вінниці.
• Але й тут не сидить без діла: жінка допомагає таким самим переселенцям, як і вона сама, отримати найнеобхідніше.

— У перші дні ми потрапили під обстріл. Ішов бій на моїй вулиці. Ми в капцях вибігли на вулицю, обстріли були біля наших ніг. Я, мій чоловік та син лежали на землі, перечікуючи вибухи, — каже Галина Лугова.

Секретарка Херсонської міськради, 46-річна Галина Лугова проживала у передмісті Херсона — в Антонівці. Це селище, поряд з сумнозвісним мостом, потрапило першим під масовані обстріли російських загарбників.

Зі сльозами на очах жінка згадує, як по Антонівському мосту, поїхала колона танків з «Z» на броні. З неба росіян прикривала авіація. Усією силою ця армада рушила на українських військових.

— Ми бачили, як наші хлопці з автоматами протистояли російським танкам. Вибухи лунали звідусіль. Будинок ходив ходуном. Під час затишшя ми кинули в сумку пару рушників, капці, спортивний костюм та з цими речами поїхали до знайомих у Херсон, — розказала Галина.

До Антонівки подружжя повернулося за кілька днів. Але селище було не впізнати: розвалені хати, спалені автомобілі, сліди від танків та воронки в землі після потрапляння снарядів.

— Моя рідна Антонівка в один момент стала пеклом, який заполонили танки та орки, — розказує жінка. — Але після тих боїв наша хата вціліла.

Селище захопили, росіяни сунули в інші населені пункти в напрямку Миколаєва. Але отримавши відсіч — розсіялися по Херсону, де облаштували свій штаб.

«Наш дім підпалили навмисно»

Проживаючи в друзів у Херсоні, Галина Лугова продовжувала ходити на роботу. Потрібно було забезпечувати підвіз води, бо водогони були перебиті; возити хліб у ті села, які найбільше постраждали від вторгнення російських військ.

— Усе це ми робили під наглядом в росіян. Їхній штаб був у морській академії, що просто навпроти будівлі міськради, — сказала Галина. — На даху в них чергували снайпери, а бронетехніка була направлена на нашу будівлю. Якби ми їх почали фотографувати, то отримали б на це моментальну реакцію.

Окупанти встановили блокпости навколо міста, а жителі Херсона чинили супротив — люди виходили на мітинги, заявляючи, що росіянам тут нема чого робити, бо Херсон — це Україна. Зараз, за словами Галини Лугової, найактивніших учасників мітингів встановили, і «їх закрили у підвалах, де людей катують та ґвалтують». Сама ж вона, за свою проукраїнську позицію, втратила будинок.

— 13 березня від сусідки дізналася, що загорілася наша хата в Антонівці, — каже жінка. — Люди розповідали, що якісь двоє хлопців кинули вибухову суміш у вікно, і дім спалахнув. У мене серце стало, бо того дня чоловік з сином прибирали в будинку, щоб незабаром ми родиною повернулися до Антонівки. Цей підпал був навмисним. Тоді я зрозуміла, що я в списках на знищення через свою проукраїнську, патріотичну позицію. І це, мовляв, було перше попередження: «Дивись, що ми зробили з твоїм будинком. Так само буде і з тобою».

Виїхали з неволі та вражені вінничанами

Ще рівно місяць родина Лугових проживала у квартирах друзів у Херсоні. Виїжджати було ризиковано, але залишатися більше не можна.

— В один момент дізналася, що мої кривдники, незабаром, офіційно будуть призначені на владні посади. І коли це станеться, то я зрозуміла, що це буде кінець: для мене, моїх близьких і рідних, — сказала Галина Лугова. — Син мені повністю почистив телефон, і ми рушили в колоні з іншими 13 квітня, в напрямку Миколаєва. Це було чудо, бо на жодному з шести блокпостів у мене не спитали документи.

Життя в окупації, за її словами, це постійне відчуття неволі.

— Коли ми прибули на підконтрольну територію, то я готова була цілувати землю та обіймати кожного українського військового. Я нарешті змогла видихнути, розправити плечі, підняти голову, — ділиться відчуттями Галина. — Бо в Херсоні ти наче у в'язниці: постійно ходиш з нахиленою головою, оглядаєшся і відчуття того, що ти обмежений у всьому.

У Вінниці жінку вразило те, наскільки приязними та гостинними є вінничани: люди відгукувалися, уважні до потреб переселенців, готові допомогти. Також Галина впевнена, що завдяки підтримці один одного, єдності українського народу вдасться перемогти та вибити з нашої землі ворога.

— Я не могла сидіти склавши руки, тож з 6 червня почав діяти наш координаційний центр підтримки переселенців Херсонщини на Вінниччині, — каже Лугова.

Яку допомогу надають переселенцям

У «Прозорому офісі» на Космонавтів приймають як херсонців, так і переселенців з інших регіонів. Запити, з якими приходять люди, різні: хочуть оформити довідку на держвиплату; дізнатися, де у місті надають гуманітарну допомогу харчами та речами; отримати юридичну консультацію.

— От зараз, наприклад, часто питають як записати дітей до вінницьких дитсадків та шкіл. Батьки вже про це думають, тому ми співпрацюємо з владою та намагаємось вирішити й ці питання, — говорить Галина Лугова. — Також нещодавно до нас приходила вінничанка, в якої донька залишилася в окупованому Херсоні. Вона без грошей, без їжі, і ця мама попросила допомогти з евакуацією своєї доньки. Ми зараз зв'язуємось з волонтерами, шукаємо шляхи, як їй допомогти. Ми займаємось всіма питаннями, які болять в наших переселенців. Чим можемо — допомагаємо.

Координаційний центр підтримки переселенців Херсонщини на Вінниччині діє за адресою: місто Вінниця, проспект Космонавтів, 30 (4 поверх, 403 кабінет). Графік роботи: понеділок-п’ятниця, з 9.00 до 17.00.

Читайте також:

Втратили все, навіть документи. Родина Гриньових із Рубіжного тепер живе у Вінниці

Де збирають або пропонують допомогу? Перевірені оголошення про воєнні потреби Вінниці

Грошова допомога для переселенців у Вінниці. Де, скільки та хто може отримати

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.